ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
13 листопада 2012 р. Справа №2а-11421/12/0170/17
Суддя Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим Папуша О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Центрального РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму
про визнання протиправною бездіяльність та спонукання до виконання певних дій.
ВСТАНОВИВ:
12.10.2012 до суду надійшов названий адміністративний позов, яким позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно ненадання письмової відповіді на заяву від 19.07.2012 та зобов'язати його надати відповідь на подану заяву.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив надіслати йому поштою копію постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, яка була винесена після додаткової перевірки, проте після спливу тримісячного строку він не отримав копії витребуваної постанови. Такі дії відповідача суперечать положенням статті 19 та 20 Закону України "Про звернення громадян" та порушують права позивача як громадянина.
За поданим позовом, ухвалою суду від 16.10.12, відкрито провадження в адміністративній справі, проведено підготовче провадження, за результатами закінчення якого справу призначено до розгляду в судовому засіданні, сторін повідомлено про місце, день і час судового розгляду.
Позивач у судове засідання не прибув, явку повноважного представника не забезпечив, про поважність причин неявки суд не повідомив, додаткові пояснення по суті спору суду не надав.
Представник відповідача, до початку судового засідання, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, за наявними у справі матеріалами.
Поданими письмовими запереченнями відповідач адміністративний позов не визнав, проти заявлених вимог заперечив. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що на подану ним 19.07.2012 заяву, яка надійшла до відповідача та зареєстрована 23.07.2012, надано відповідь від 07.07.2012 за вих. № 49/2-12229, копію якої позивачем додано до матеріалів справи. Такі дії відповідача не суперечать вимогам статті 18 Закону України "Про звернення громадян" і не порушує прав і законних інтересів позивача.
Вимоги позивача в частині порушення діями відповідача приписів Закону України "Про звернення громадян" є безпідставними та такими, що не відповідають матеріалам справи, з огляду на те, що Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму дотримано вимоги статті 19 Закону України "Про звернення громадян" щодо об'єктивної, всебічної та своєчасної перевірки заяви ОСОБА_1, письмового повідомлення про розгляд його звернення. При цьому суть звернення зводилась до вчинення дій, які врегульовані положеннями статей 97, 99 УПК України, щодо діяльності з перевірки заяв та повідомлень про злочин, та повідомлення про результати цих дій. Тобто, за фактом, питання поставлені в заяві врегульовано положення кримінально-процесуального законодавства.
Питання правомірності рішень, дій або бездіяльності особи, що виконує процесуальні функції суб'єкта владних повноважень підлягають розгляду в порядку кримінальної юрисдикції, а тому позивачем не дотримано правил підсудності, оскільки порушений перед судом спір підлягає розгляду в порядку кримінально-процесуального судочинства.
З огляду на вказане, відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог гр. ОСОБА_1 у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, клопотання відповідача, з огляду на неявку позивача та його повноважного представника, зважаючи на приписи статті 122 КАС України, суд не знаходить перешкод для розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, без участі повноважних представників сторін відповідно до приписів частини шостої статті 128 КАС України за наявними в ній матеріалами.
Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, аналізуючи зміст норм матеріального і процесуального права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з наступного.
Приписами статей 21 та 22 Конституції України, положення якої є нормами прямої дії, визначено вільність і рівність усіх людей у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Закріплені конституційні норми вимагають від держави, в особі її органів та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, дотримання гарантій охорони прав і свобод людини, забезпечення кожному можливість відстоювати свої права у суперечці з будь-якими органами і службовими та посадовими особами.
Так, зокрема, положеннями статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно статті 1 Закону України від 20.12.90р. № 565-ХІІ "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Правовою основою діяльності міліції відповідно до статті 4 названого Закону є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.
Статтею 7 України "Про міліцію" передбачено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Згідно до пунтку 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 2006 року № 1383, Міністерство внутрішніх справ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана, зокрема: приймати і реєструвати заяви й повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження у справах про них; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення.
Вчиняючи дії відповідно до покладених на неї завдань, міліція, як орган виконавчої влади, а також її посадові особи, відповідно до ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спосіб - це визначене законом в їх компетенції порядок, у якому здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень. Здійснюючи такі дії, вони можуть спиратись тільки на компетенційні права і обов'язки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством.
Право на судовий захист, передбачене приписами частини першої статті 6 КАС України, визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Встановлені судом з матеріалів справи фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 19 липня 2012 року із проханням надіслати на його адресу постанову про відмову у порушення кримінальної справи, яка була прийнята після додаткової перевірки.
Листом Центрального РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму від 15.08.2012 № 49/2-Г-43 повідомлено заявника що раніше за даним фактом (ЖРЗСЗ) № 3733 від 10.05.2012 вх. № 6927 від 13.06.2012) співробітниками Центрального РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму проведена додаткова перевірка, за результатами якої прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи (В/М 2788/12), при цьому відповідь та копію постанови гр. ОСОБА_1 направлено повторно (додаток на 2 арк.).
Надаючи оцінку доводам і запереченням сторін, стосовно бездіяльності відповідача, про протиправність якої стверджує позивач в адміністративному позові, суд виходить з того, що бездіяльністю є пасивна поведінка особи, щодо якої подано відповідні вимоги про надання судом висновку її протиправності чи неправомірності.
Суд, при вирішенні справи, керується принципом законності, засади якого визначено частиною першою статті 9 КАС України та відповідно до яких, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, згідно до частини третьої статті 11 КАС України, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Зокрема, право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів є виключним правом осіб, які беруть участь у справі. За правилами частини першої статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, відповідно до частини першої статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Надані сторонами суду докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, свідчать про те, що на звернення позивача від 19.07.12, яке надійшло до відповідача та зареєстровано ним 23.07.12, відповідачем надано 15.08.12 відповідь з додатками на 2 аркушах , в якій повідомлено про результати перевірки, суть прийнятого рішення, у строки передбачені Законом України "Про звернення громадян".
Відповідно до статей 19, 20 Закону України "Про звернення громадян" підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Відповідь на заяву відповідачем надано у встановлені законодавством строки з дотриманням правил, встановлених статтею 19 Закону України "Про звернення громадян".
З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача, порушені перед судом в адміністративному позові, зважаючи на правову оцінку обставин у справі, з підстав їх необґрунтованості, задоволенню не підлягають.
Окрім цього, суд зазначає, що органи дізнання та слідства, під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.
Охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний є, відповідно до статті 2 Кримінально-процесуального кодексу України, завданнями кримінального судочинства.
Кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень у сфері публічних відносин вчинені у межах кримінального судочинства не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
Кримінально-правові відносини щодо переслідування особи за вчинення злочину, які вирішуються в порядку кримінального судочинства, хоч і можна вважати публічно-правовими спорами, однак природа цих відносин унеможливлює віднесення їх до адміністративної юрисдикції.
Спірні відносини, які виникають між заявниками та слідчим, органом дізнання, прокуратурою, під час організації перевірки заяв і повідомлень про злочини, не є управлінськими, а повноваження цих органів та їхніх посадових осіб. Порядок прийняття заяв і повідомлень про злочини та їх розгляд регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України.
Юрисдикція адміністративних судів за приписами частини другої статті 4 КАС Ураїни поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
За таких підстав, з огляду на вищевказане, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача про спонукання відповідача до вчинення певних дій, та підстав для покладення на відповідача зобов'язань із повторного розгляду заяви та надання відповіді.
Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та доказів наявних у матеріалах справи у їх сукупності, зміст позовних вимог, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачем у якості заперечень проти позову, є належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно спростовує обґрунтованість позовних вимог.
За правилами статті 94 КАС України судові витрати з Державного бюджету України суд присуджує у разі якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень. За таких підстав у відшкодуванні судових витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, понесених позивачем, слід відмовити.
Керуючись статтями 94, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня отримання постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.
Суддя підпис О.В. Папуша