28.02.2013 Єдиний унікальний номер 2-3336/11

Провадження №2/205/452/2013р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2013 року м. Дніпропетровськ

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В. при секретарі Волкобоєвої А.О.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, -

встановив:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

Свої позовні вимоги, позивач обґрунтував тим, що він, ОСОБА_2, знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4. Від цих шлюбних стосунків у них був син - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Далі позивач зазначає, що під час спільного проживання з ОСОБА_4, їм було видано ордер на квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Однак, ОСОБА_4, вела аморальний образ життя, тому позивач був змушений подати на розлучення. 22 січня 1988 року після розлучення позивач уклав новий шлюб із новою дружиною. Однак із нею теж у нього спільне життя не склалося і позивач повернувся до колишньої дружини - ОСОБА_4. Таким чином, з 1990 року позивач постійно проживав із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. У 1995 році позивачем та ОСОБА_4 було прийнято спільне рішення щодо приватизації вищевказаної квартири. Так, 30.10.1995 року було видано свідоцтво про право власності на житло, а саме: квартиру за вищевказаною адресою, єдиним власником якої було вказано ОСОБА_4. Після отримання вказаного свідоцтва, з дозволу власника квартири - ОСОБА_4, 23 листопада 1995 року, позивач був прописаний у вищевказаній квартирі. Однак, власниця вищевказаної квартири - ОСОБА_4 була засуджена, та за вироком суду направлена для відбування покарання до Збаразької ВК-63 Тернопільської області. За весь час перебування ОСОБА_4 у колонії позивач неодноразово відвідував її, виявляв турботу, забезпечував необхідними речами та продуктами. Однак, з певного часу він втратив з нею будь - який зв'язок. У зв'язку з чим був змушений звернутися до органів міліції із заявою про розшук ОСОБА_4. В ході оперативно - розшукових заходів було встановлено, що з 16.02.2004 року по 03.03.2004 року по направленню Збаразької ВК -63 Тернопільської області ОСОБА_4 знаходилась на лікуванні в Тернопільському обласному онкологічному диспансері з діагнозом: рак лівої молочної залози ІІ клінічна група. ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_4 померла, про що свідчить корінець лікарського свідоцтва про смерть, а також, постанова про відмову у порушені кримінальної справи від 05.04.2007 року. Таким чином, після смерті ОСОБА_4 залишилася квартира, яка розташована за адресою: 49000, АДРЕСА_1. Єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_6 міг бути її син - ОСОБА_5, однак він також помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Інших спадкоємців у ОСОБА_4 немає, спадкова справа не заводилась. Оскільки, позивач був прописаний та утримував квартиру АДРЕСА_2, в належному стані з 1995 року та по теперішній час, що в сукупності становить 15 років, є підставою для набуття позивачем права власності на це майно. При таких обставинах позивач вважає, що суд може визнати за ним, ОСОБА_2, право власності на двокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, у зв'язку з набувальною давністю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 районної у м. Дніпропетровську ради в судове засідання не з'явилася, надала суду заперечення на позовну заяву, просила відмовити у задоволені позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Так, судом встановлені наступні обставини і визначенні відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності, виданого Відкритим акціонерним товариством «Дніпропетровський лакофарбовий завод» 31.10.1995 року, згідно з розпорядженням за АДРЕСА_2 на праві приватної власності належить ОСОБА_4 (а.с.9).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, про що свідчить корінець лікарського свідоцтва про смерть № 568 до форми №106/о-95 від 22.05.2004 року (а.с.7), а також, постанова про відмову в порушені кримінальної справи від 05.04.2007 року (а.с.12).

Судом також встановлено, що єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є її син - ОСОБА_5, однак він також помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, про що в Книзі реєстрації смертей 06 липня 1995 року зроблено відповідний актовий запис за № 1123 (а.с. 8).

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з наступного.

Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушений, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а ч. 1 ст. 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справу за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Тобто, об'єктом набуття права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України є чуже майно, а умовами виникнення права власності за давністю володіння є: відкритість, безперервність, тривалість та добросовісність володіння. Відкритість володіння означає, що особа не приховує свого статусу від інших осіб, не приховує факту, що вона не є власником майна, але володіє і користується таким майном як власник. Тривалість володіння означає, що для виникнення права власності на нерухоме майно особа повинна ним проволодіти протягом 10 років. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду (ст. 397 ЦК України). Скористатися правом власності на чуже майно на підставі набувальної давності може особа, якщо вона заволоділа майном добросовісно, тобто на законних підставах. З аналізу ст. 344 ЦК України вбачається, що така норма матеріального закону визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме, володіння має бути добросовісним, тобто у випадку, якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, а саме, ті обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Виходячи зі змісту 344 ЦК України, обставинами, які мають значення для справи, і, які у відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести позивач є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Між тим, в обґрунтування добросовісності володіння квартирою АДРЕСА_2 позивач посилався лише на те, що за домовленістю із власником такого майна, ОСОБА_4, остання у травні 1995 року дозволила йому користування вказаною квартирою, проживати там та зареєструватись за такою адресою. Отже зазначені обставини свідчать, про тимчасовий характер володіння чужою річчю позивачем ОСОБА_2, при цьому останній весь цей час був обізнаний про те, що така квартира перебуває у власності іншої особи - ОСОБА_4 внаслідок приватизації, результати такої приватизації позивач не оскаржував, а тому ніяких правових підстав вважати, що майно було передано йому власником у постійне володіння та користування, не має.

Оскільки позивач знав, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за іншою особою, і цієї власності вона не була позбавлена у встановленому законом порядку, підстави набуття права власності ніким не оспорювались, а тому суд вважає, що користування позивачем таким майном не можна визнати добросовісним.

У відповідності до ст. ст. 321 та 328 ЦК України право власності є непорушним та набувається на підставі, що не заборонена законом. Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути позбавлений права власності.

За таких обставин та вказаних вимог матеріального закону, суд вважає, що норми ст. 344 ЦК України не може бути застосовано до спірних правовідносин, що виникли між сторонами по даній цивільній справі, а тому суд доходить висновку, що у даному випадку відсутні правові підстави для ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог, тому в позові слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись, ст. 41 Конституції України ст.ст. 321, 328, 344, ЦК України, ст.ст. 2, 10, 11, 57-60, 88, 130, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВирішиВ:

1. В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 районної у м. Дніпропетровську ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_4, за набувальною давністю - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Мовчан Д.В.