РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2013 р. Справа № 14/84

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Філіпова Т.Л.

судді Гулова А.Г. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Кнапець М.В.

за участю представників сторін:

позивач 1 - не з'явився

позивач 2 - Чешковський В.А.

відповідача - не з'явився

прокурор - Панчелюга К.М.

від третьої особи КМУ - Грошева О.М.

від третьої особи Оженинської сільської ради Острозького району Рівненської області - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни на рішення господарського суду Рівненської області від "24" грудня 2012 р. у справі № 14/84

за позовом Козятинського транспортного прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (Міністерства інфраструктури України) та Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

до Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Кабінет Міністрів України

Оженинська сільська рада Острозького району Рівненської області

про визнання незаконним зайняття земельної ділянки та її звільнення.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.12.2012 р. у справі №14/84 (суддя Павленко Є.В.) позов Козятинського транспортного прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства транспорту та зв'язку України (Міністерства інфраструктури України) та Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Кабінету Міністрів України та Оженинської сільської ради Острозького району Рівненської області про визнання незаконним зайняття земельної ділянки та її звільнення - задоволено частково.

Зобов'язано фізичну особу - підприємця Мельник Тетяну Миколаївну повернути Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" земельну ділянку площею 74,02 м2, що знаходиться у користуванні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на підставі державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року та розташована в Острозькому районі Рівненської області, шляхом звільнення даної земельної ділянки від малої архітектурної форми - торгівельного кіоску "Орислава" та фундаменту під будівлю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Мельник Тетяна Миколаївна, звернулася до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 24.12.2012р. по справі №14/84, відмовити у позові Козятинського транспортного прокурора до Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни про визнання незаконним зайняття земельної ділянки та її звільнення за безпідставністю позовних вимог та за спливом позовної давності.

В апеляційній скарзі Фізична особа-підприємець Мельник Тетяна Миколаївна посилається на ту обставину, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні підприємця з 2000 року на законних підставах, у той час, як державний акт на право постійного користування даною ділянкою був виданий залізниці лише у 2007 році. Відтак, зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, на думку останнього, не є самовільним, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Крім того, на думку апелянта суд першої інстанції не надав належної оцінки відомостям про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах села Оженин Острозького району Рівненської області, а не поза його межами.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.02.2013р. у даній справі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

До початку розгляду справи розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 25.02.2013р. у справі №14/84 змінено склад колегії, окрім заміни головуючого судді, змінено склад суду, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Гулова А.Г.., суддя Саврій В.А.

У судовому засіданні Представник Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" проти апеляційної скарги заперечив. Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують доводи викладені в рішенні місцевого господарського суду. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник Кабінету Міністрів України вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від "24" грудня 2012 р. у справі № 14/84 законне та обгрунтоване.

Представник від органу прокуратури у судовому засіданні заперечила проти апеляційної скарги, вважає її безпідставною, а оскаржуване рішення - законним та обгрунтованим.

В судове засідання апеляційної інстанції, 27.02.2013 р. представники Міністерства транспорту та зв'язку України (Міністерства інфраструктури України) та Оженинської сільської ради Острозького району Рівненської області не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду скарги були повідомлені у встановленому порядку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесу-ального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням голови Острозької районної державної адміністрації Рівненської області (далі - Острозька РДА) від 21 вересня 2007 року № 299 "Про затвердження технічних документів із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель для складання державного акта на право постійного користування землею Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", зокрема, Залізниці передано у постійне користування земельну ділянку площею 109,2863 га, розташовану в Острозькому районі Рівненської області, для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

На підставі вищезазначеного розпорядження Острозькою РДА Залізниці був виданий державний акт серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року на право постійного користування вказаною земельною ділянкою для облаштування станції та обслуговування залізничного транспорту.

У матеріалах даної справи наявні копії рішення господарського суду Рівненської області від 21 серпня 2012 року та постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року, прийнятих у справі № 5019/975/12 за позовом фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни до Острозької районної державної адміністрації та державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання недійсним вищезазначеного розпорядження про передачу земельної ділянки в користування Залізниці та державного акту серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року. Даними судовими рішеннями у задоволенні позову Підприємця було відмовлено.

Вищезазначеними судовими рішеннями було встановлено, що рішенням Оженинської сільської ради № 115 від 23 вересня 2003 року Підприємцю було надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,01 га із земель, які використовуються в комерційних цілях по вулиці Мирна № 11г, на території Оженинської сільської ради в селі Оженин Острозького району Рівненської області.

На виконання рішення Оженинської сільської ради № 115 від 23 вересня 2003 року приватним підприємством "Земельне бюро" розроблено "Проект відведення земельної ділянки" Підприємцю для роздрібної торгівлі та комерційних послуг по вулиці Мирній, 11 г на території Оженинської сільської ради Острозького району Рівненської області".

Рішення м Оженинської сільської ради № 261 від 4 липня 2007 року було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність Мельник Тетяні Миколаївні для роздрібної торгівлі та комерційних послуг площею 0,01 га за адресою: Рівненська область, Острозький район, село Оженин, вулиця Мирна, 11 г., та надано дозвіл на видачу державного акту на право власності на земельні ділянки Мельник Тетяні Миколаївні.

Пунктом 3 даного рішення встановлено, що Мельник Тетяні Миколаївні можна приступати до використання та розпорядження земельними ділянками лише після встановлення їх меж в натурі та отримання державного акту на право власності на земельні ділянки.

Водночас судом встановлено, що відповідач державний акт на право власності на спірну земельну ділянку не отримав. Даний факт також був визнаний в судовому засіданні самим відповідачем, а також підтверджений поясненнями представника Ради. Отже Підприємець в порушення пункту 3 рішення Ради від 4 липня 2007 року № 261 приступив до використання земельної ділянки за відсутності у нього документу, що посвідчує його право на цю ділянку.

Також, рішенням Оженинської сільської ради № 868 від 12 листопада 2009 року було повторно прийнято рішення щодо відведення земельних ділянок Мельник Т.М., щодо яких раніше було прийнято рішення Оженинської сільської ради №261 від 04.07.2007р.

Крім того, актом від 15 серпня 2012 року, складеним на виконання вимог ухвали суду від 7 серпня 2012 року у справі № 5019/975/12 та підписаним представниками Острозької РДА, Залізниці, Оженинської сільської ради, Управління Держкомзему в Острозькому районі Рівненської області, а також представника (геодезиста) Державного підприємства "Поділлягеодезкартографія" зі схематичним зображенням об'єктів встановлено, що:

- земельні ділянки, надані Залізниці та Підприємцю по вулиці Мирній, 11 г, вулиці Мирній, 13 в с. Оженин Острозького району Рівненської області накладаються у просторі одна на одну;

- земельна ділянка, надана Підприємцю по вулиці Мирній 11 г в с. Оженин Острозького району Рівненської області (мала архітектурна форма і фундамент під будівлю, які належать відповідачу) знаходяться в межах земельної ділянки, наданої Залізниці по вулиці Мирній, 13 в с. Оженин Острозького району Рівненської області.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України та відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень відповідної міської ради.

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до змісту цієї норми Закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Приписами статті 125 вказаного Кодексу унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Перелік документів, які посвідчують право на земельну ділянку, встановлений статтею 126 ЗК України. Зокрема, згідно вказаної норми право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

Відповідно до статті 1 цього Закону самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, самовільним зайняттям земельної ділянки є фактичне використання земельних ділянок без відповідних правових підстав.

Таким чином, відповідно до наведених вимог закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку. Відсутність таких документів у особи на час прийняття судом рішення є самовільним зайняттям земельної ділянки.

Проте під час розгляду даної справи колегією суддів було встановлено, що належні Підприємцю мала архітектурна форма (торгівельне приміщення "Орислава") та фундамент під будівлю розташовані в межах земельної ділянки Залізниці, яка була відведена останній згідно акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року. Правомірність даного акту підтверджена рішенням господарського суду Рівненської області від 21 серпня 2012 року та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2012 року у справі № 5019/975/12, що набрали законної сили.

Частиною 2 статті 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, будь-які правовстановлюючі документи, визначені в статті 126 ЗК України, які підтверджують право власності чи право користування відповідача на спірну земельну ділянку, у останнього на момент вирішення даного спору відсутні.

Оскільки, достовірно встановлено відсутність у відповідача оформлених у встановленому законом порядку правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 74,02 м2, розташовану в Острозькому районі Рівненської області, яка знаходиться у користуванні Залізниці на підставі державного акту про право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 263792 від 30 жовтня 2007 року, і даний факт у встановленому законом порядку не спростований відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач використовує самовільно зайняту земельну ділянку.

Відповідно до частини 1 статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Частиною 2 вищезазначеної статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (частина 3 статті 212 ЗК України).

Враховуючи те, що позивачами та Прокурором на підставі належних та допустимих доказів було доведено факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги останніх про звільнення вказаної земельної ділянки від малої архітектурної форми (торгівельного приміщення "Орислава") та фундаменту відповідача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що Прокурор, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд першої інстанції визнати незаконним зайняття Підприємцем спірної земельної ділянки.

Проте дана вимога є такою, що не відповідає нормативним приписам чинного законодавства.

Так, відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі -ГК України) встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання та у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суд, як державний орган, може захистити порушене або оспорюване право лише у спосіб, який передбачений законом.

Пунктом 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" встановлено, що в порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III - V ЗК України: щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності"); пов'язані із захистом права на земельні ділянки (в тому числі відновлення порушеного права третьої особи, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку); про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства; про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок; про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою; пов'язані з набуттям, зміною та припиненням права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); про встановлення, зміну та припинення земельного сервітуту; що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою; про стягнення шкоди, у тому числі упущеної вигоди, завданої порушеннями прав власників, у тому числі держави та територіальних громад, і користувачам земельних ділянок; інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

Отже, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту прав, як визнання незаконним зайняття земельної ділянки.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що дана вимога не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

Пунктом 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів вважає правомірний висновок суду першої інстанції, щодо відмови у задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконним зайняття Підприємцем спірної земельної ділянки .

З урахування вище викладеного, доводи апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни суд апеляційної інстанції не вважає переконливими та відхиляє.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення" зазначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення суду першої інстанції указаним вимогам відповідає.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав для скасування або зміни рішення, встановлених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105,109,110 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мельник Тетяни Миколаївни на рішення господарського суду Рівненської області від 24.12.2012р. у справі №14/84 - залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Справу №14/84 повернути до господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Саврій В.А.