ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
18.09.08 р. Справа № 37/145пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,
присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою Приватного підприємства „Фірма „ХЕЛП”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 307973704654
до Відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 02650794
про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.11.2001р.,
за участю:
представника Позивача – не з'явився;
представника Відповідача – не з'явився.
Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.
Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 07.08.2008р. на 21.08.2008р., з 21.08.2008р. на 11.09.2008р., з 11.09.2008р. на 18.09.2008р.
СУТЬ СПРАВИ:
Приватне підприємство „Фірма „ХЕЛП”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.11.2001р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на відбиток печатки Відповідача на спірному договорі, якої на дату його укладання не могло існувати, не здійснення майнового обігу за спірним договором між сторонами та не проведення експертної оцінки.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір купівлі-продажу від 01.11.2001р.; свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи від 02.04.2002р.; рішення Господарського суду Автономної республіки Крим від 11.02.2002р. у справі № 2-19/1854-2002; постанову Президії Ради федерації незалежних профспілок Криму від 24.12.2001р. № П-38.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.58,59 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 1,2,12,54-57, 83 Господарського процесуального кодексу України.
Протягом провадження у справі Позивач надавав для залучення до матеріалів справи певні документи (а.с.а.с.21, 24-30) та двічі звертався із клопотанням (№ 07/02-08-120юр від 20.08.2008р. та №07/02-08-141юр від 10.09.2008р.) про відкладення розгляду справу у зв’язку із неотриманням ним витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно відносно майна, яке є предметом спірного договору.
Відповідач письмового відзиву не надав, проти позовних вимог заперечив, зазначивши при цьому, що на момент укладання спірного договору принаймні у Відповідача були наміри щодо настання юридичних наслідків.
На виконання вимог ухвал суду від 07.08.2008р. та від 21.08.2008р. надав лише випису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (а.с.19), письмових пояснень причин невиконання вимог суду щодо решти документів не надав.
Крім того, звернувся із заявою № 56 від 10.09.2008р. про відкладення розгляду справи у зв’язку із перебуванням єдиного юрисконсульта підприємства в службовому відрядженні за межами Донецької області.
У зв’язку із невиконанням вимог суду щодо надання документів, необхідних для повного, всебічного та об’єктивного розгляду справи та некомпетентністю представника Відповідача, судом в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України 11.09.2008р. було винесено окрему ухвалу.
Представники учасників справи у судових засіданнях 07.08.2008р. та 21.08.2008р. підтримали свою позицію, зазначену вище.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки, незважаючи на вимоги суду сторони всупереч приписів ст.ст. 22, 4-3 та 33 Господарського процесуального кодексу України безпідставно зволікають із наданням витребуваних документів, а наявних в матеріалах справи документів достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Вислухавши у судових засіданнях представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд
ВСТАНОВИВ:
01.11.2001р. між Приватним підприємством „Фірма „ХЕЛП” (Покупець) та Лікувально-оздоровчим комплексом „Марат” (Продавець) був укладений договір купівлі – продажу (далі – Договір), згідно умов п.1.1 якого Продавець продав, а Покупець купив наступні об’єкти: склад літ. В; мансарда літ. В1, В2, В3; сауна з мансардою літ. Г; елінг літ. Е; гараж літ. Н, О загальною площею 354, 6 кв.м., станцію човнів, підвал, басейн, буну, бетоні площадки з підпірною стінкою з прилеглою територією та спорудами, згідно акту приймання-передачі, розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 19-А, пляж санаторію „Марат”.
Відповідно до п.п.2.3. та 2.4. Договору розрахунок за майно мав бути здійсненний Позивачем протягом 30 днів, передача майна у власність Позивача мала бути здійснена не пізніше 2 днів з моменту підписання договору шляхом оформлення сторонами акту приймання-передачі.
Як зазначають сторони, вказаний Договір не виконувався, докази здійснення майнового обігу (передачі майна та сплати грошей) до матеріалів справи не надано.
Постановою президії Ради федерації незалежних профспілок Криму про упорядкування майнових відносин з засновниками Лікувально-оздоровчого комплексу санаторію „Марат” та передачі в оренду ПП „ХЕЛП” частини основних фондів здравиці від 24.12.2001р. за № П-38 встановлено:
- вважати таким, що втратив силу, пункт 5 постанови президії Ради федерації незалежних профспілок Криму №П-34 від 26.06.2001р.;
- передати на 20 років в оренду ПП „ХЕЛП” спальний корпус №3 на договірних засадах;
- реалізувати на конкурсних засадах лікувальні корпуси №№ 1,2,9;
- передати безоплатно Лікувально-оздоровчому комплексу санаторію „Марат” адміністративний корпус №4, канатну підвісну дорогу, комплекс пляжних споруд;
- вирішити питання з засновниками Лікувально-оздоровчого комплексу санаторію „Марат” про закріплення за Радою федерації незалежних профспілок Криму сорока відсотків в ціновому вираженні клубу-їдальні, десяти відсотків за підприємством „Сантехмонтаж” , десяти відсотків за Київським радіозаводом, десяти відсотків за підприємством ЮМЗ, тридцяти відсотків за ПП „ХЕЛП” з наступной передачею його в безстрокову оренду.
Рішенням Господарського суду АРК від 11.02.2002р. у справі 2-19/1854-2002 було визнано право власності на адміністративний корпус №4, канатну підвісну дорогу та комплекс пляжних споруд за Лікувально-оздоровчим комплексу санаторію „Марат”, провадження у справі в частині визнання недійсним відмови від державної реєстрації об’єкту нерухомого майна – припинено.
Як вважає Позивач, зазначений договір є недійсним, оскільки, підпис Продавця - директора Петренко Г.А. замість печатки з написом Лікувально-оздоровчий комплексом „Марат” був скріплений печаткою з написом Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, якого на момент укладання договору не існувало, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат” від 02 квітня 2002р., доданої до матеріалів справи. На думку Позивача, даний факт був встановлений Господарським судом АРК у справі №2-19/1854-2002 рішенням від 11.02.2002р. та Постановою президії Ради федерації незалежних профспілок Криму від 24.12.2001р. за № П-38.
У зв’язку з викладеним, Позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, м. Донецьк про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.11.2001р.
Оскільки інших доказів реорганізації (перереєстрації) продавця за спірним договором - ЛОК „Марат” у Відповідача у розглядуваній справі на вимоги суду не надано, суд вважає Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат” належним відповідачем за заявленим позовом, виходячи із пояснень його представника, наданих у судових засіданнях, які (пояснення) згідно ч. 2 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України є засобом доказування, а також – з огляду на співпадіння ідентифікаційного коду ТОВ „Лікувальний комплекс „Марат” згідно виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.19) із кодом продавця, вказаному у реквізитах останнього в спірному договорі.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. З огляду на це, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Суд зауважує, що оцінка відповідності спірного договору здійснюється відносно законодавства України, що діяло на момент його укладання, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99, розповсюджують це правило і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.
Виходячи із наведених Позивачем підстав позову, останній стверджує, що договір є мнимою угодою у розумінні ст. 58 ЦК УРСР у зв’язку із:
- наявністю на ньому печатки Відповідача, якої не могло існувати на дату укладання договору;
- нездійснення сторонами майнового обігу за договором;
- не проведенням експертної оцінки вартості відчужуваного об’єкту.
Втім, на думку суду, зазначені аргументи не вказують на наявність обставин, з якими законодавство пов’язувало визнання договору недійсним, з огляду на таке:
По-перше, наявність печатки Відповідача на наданій до матеріалів справи фотокопії спірного договору не є незаперечним доказом його укладання пізніше дати, зазначеної у преамбулі, оскільки її (печатки) наявність не підтверджена оригіналом договору (на огляд суду не надавався). Більш того, в супереч приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, Позивачем не спростовано можливості постановки відбитку печатки вже після перереєстрації продавця у ТОВ „Лікувальний комплекс „Марат”, що не впливає на законність спірного договору так само, як і відсутність будь-якої печатки на договорі взагалі (відбиток печатки не є елементом форми договору).
По-друге, фактичне невиконання договору за загальним правилом не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання його недійсним (у такому разі зацікавлена особа управнена вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків), що підтверджується і позицією касаційних інстанцій, сформульованою в п.п. б) п. 16 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3 та в абз.4 п. 1 Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.
По-третє, не проведення експертизи вартості відчужуваного майна за спірним договором, на якому наголошував Позивач, за будь-яких обставин не може вважатися підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки істотна умова щодо ціни договору сторонами у п. 3.1. визначена, і законодавство не покладало у залежність законність такого визначення ціни у спірному договорі від наявності експертизи.
Не можуть вважатися доказами відсутністю намірів створити юридичні наслідки за спірною угодою і надані до позовної заяви докази. Зокрема, ані постанова президії Ради федерації незалежних профспілок Криму від 24.12.2001р. за № П-38, ані Рішення Господарського суду АРК від 11.02.2002р. у справі 2-19/1854-2002 не дають можливість ототожнити майно, стосовно якого прийняті зазначені документи, із майном, що визначено у якості предмету продажу за спірним договором.
Більш того, із змісту п. 2.1. спірного договору вбачається, що у якості право установчих документів продавця на об’єкт продажу були рішення виконкому Ялтинської міської ради №382(1) від 12.10.2001р. та свідоцтво про право власності №863 від 12.10.2001р. (на вимогу суду до матеріалів справи не надані), про які не згадується у постанові президії Ради федерації незалежних профспілок Криму від 24.12.2001р. за № П-38 або у Рішенні Господарського суду АРК від 11.02.2002р. у справі 2-19/1854-2002, що зумовлює висновок суду про невідповідність зазначених доказів вимогам критерію належності, запровадженому ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому судом враховуються пояснення Відповідача, надані у судовому засіданні, відносно того, що під час укладання у нього були наміри на настання правових наслідків за спірним договором, які (наміри) в подальшому змінилися.
Крім того, судом також приймається до уваги, що Позивачем всупереч положень ст. 1 Господарського процесуального кодексу України не надано жодного обґрунтування наявності порушень його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладання та існування спірного договору, що унеможливлює застосування відповідного способу судового захисту.
Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через їх юридичну та доказу недоведеність.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства „Фірма „ХЕЛП”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 307973704654) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 02650794) про визнання недійсним договору №9 купівлі-продажу від 01.11.2001р., укладеного між Приватним підприємством „Фірма „Хелп” та Лікувально-оздоровчим комплексом „Марат” у повному обсягу.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.
Повний текст судового рішення підписано і оголошено у судовому засіданні 18.09.2008р.
3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
Суддя