ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2009 року м. Київ К-1908/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бутенка В.І. (головуючий суддя),

Гашицького О.В. (суддя-доповідач),

Лиски Т.О.,

Мойсюка М.І.,

Штульман І.В.,

здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в

місті Стаханові Луганської області (далі -УПФ) на постанову Луганського

окружного адміністративного суду від 26 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПФ про перерахунок розміру пенсії як дитині війни,

установила:

Звернувшись у липні 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначала, що відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) є дитиною війни і має

право на одержання передбаченого цим Законом підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Посилаючись на невиконання відповідачем вимог зазначеного Закону, просила визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з УПФ доплату до призначеної їй пенсії за період із 1 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року, позов задоволено частково: визнано незаконною бездіяльність відповідача, зобов'язано УПФ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_6 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком

як дитині війни з 9 липня по 31 грудня 2007 року. У задоволені інших позовних

вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача

3,40 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати зазначені

судові рішення та справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для

ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія дійшла висновку, що підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

ОСОБА_6, яка народилася у ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно зі статтею 1 Закону

№ 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни.

На неї у повному обсязі поширюються встановлені цим Законом мінімальний

розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни (державна соціальна гарантія).

Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Обґрунтовуючи рішення про задоволення вимог позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на

2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня

2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка

виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України

від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня

2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону

№ 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони,

інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними,

втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про

їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються

відповідно до пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, а з 9 липня

по 31 грудня 2007 року - статті 6 Закону № 2195-ІV.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком

із 9 липня по 31 грудня 2007 року.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування

судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.

Не можуть бути взяті до уваги також доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком

визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі -Закон № 1058-ІV)

і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому

мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6

Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

За правилами частини третьої статті 2201, частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових

рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судові рішення залишає без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Стаханові Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня

2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від

17 грудня 2008 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може

бути оскаржена до Верховного Суду України у порядку провадження за

винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Cудді В.І. Бутенко

О.В. Гашицький

Т.О. Лиска

М.І. Мойсюк

І.В. Штульман