Справа № 22-ц-6973/12 Головуючий у І інстанції Скарлат О.І.

Провадження № 22-ц/780/550/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.

Категорія 4 05.03.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

28 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод» до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод», ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентеризації» про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2012 року позивач ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» звернулося до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод» є ОСОБА_3 Згідно рішення засновника (протокол № 1 від 20.10.2006 року) і акту приймання-передачі від 20.10.2006 року до статутного фонду товариства ОСОБА_3, як його засновником передано 1/20 будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 а згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» (протокол №5 від 21.09.2007 року) і акту приймання-передачі №2 від 21.09.2007 року до статутного фонду товариства ОСОБА_3 було передано решта - 19\20 будівель та споруд. Право власності Товариства на ці будівлі та споруди було зареєстровано 29.09.2008 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при корпорації «Богдан» від 08.07.2008 року та відповідно до ухвали господарського суду м.Києва від 11.09.2008 року, якою було зобов'язано КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на ці будівлі та споруди. Також позивач посилався, що вказаними будівлями і спорудами відкрито користується у власній господарській діяльності та здійснює їх ремонт і обслуговування.

У зв'язку із оспорюванням державної реєстрації права власності позивача та невизнанням ОСОБА_2 права власності Товариства на 19/20 частин вказаного об'єкту нерухомого майна, скасуванням рішення постійно діючого третейського суду при корпорації «Богдан» від 08.07.2008 року, на підставі якого зареєстроване право власності позивача на ці будівлі та споруди, і відсутністю у Товариства документів, що доводять його право власності, позивач просив суд визнати за ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» право власності на будівлі та споруди , що розташовані по АДРЕСА_1 та стягнути з відповідача судові витрати.

В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод», ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» про витребування майна із чужого незаконного володіння та зобов'язання зареєструвати майно заОСОБА_2Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що 25.06.2005 року він на прилюдних торгах з реалізації майна за позичені у ОСОБА_3 кошти у сумі 120 300 гривень придбав спірних 19/20 частин будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій, на які року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 05.07.2005 було видано свідоцтво про право власності на 8/20 та 11/20 цих будівель та споруд, яке було зареєстровано ним у Вишгородському БТІ. Через деякий час ОСОБА_3 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області до нього з позовом про стягнення боргу і між ним та ОСОБА_3 07.10.2005 року була укладена мирова угода, відповідно до якої він в рахунок погашення боргу зобов'язувався передати у власність ОСОБА_3 19\20 частин будівель та споруд, яка потім була скасована.

Позивач зазначає, що йому у вересні 2010 року стало відомо, що 19\20 цих будівель та споруд змінили власника, спочатку були зареєстровані за ОСОБА_3, а потім за ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод», на підставі рішення постійно діючого третейського суду при корпорації «Богдан» від 08.07.2008 року, яке було скасовано ухвалою Подільського районного суду м.Києва від 22.04.2011 року. Оскільки він вважає, що його волі на відчуження 19\20 будівель та споруд не було, дане майно неправомірно вибуло з його володіння, тому просив суд витребувати 19/20 будівель та споруд по АДРЕСА_1 з незаконного володіння ТОВ Вишгородський електромонтажний завод» , ОСОБА_3 та зобов'язати Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності на 19/20 будівель та споруд за ОСОБА_2

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2012 року в задоволенні позову ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Витребувано 19/20 будівель та споруд по АДРЕСА_1 із незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишгородський електромонтажний завод», ОСОБА_3, що належить ОСОБА_2.

Зобов'язано Комунальне підприємство «Вишгородське бюро технічної інвентеризації» зареєструвати право власності на 19/20 майно будівель та споруд по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» задовольнити, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом першої інстанції встановлено та із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 за отримані від ОСОБА_3 кошти у сумі 120 300 гривень на прилюдних торгах придбав за 50 800 гривень 8/20 та за 69 500 гривень11/20 частин будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій, розташованих в АДРЕСА_1 , про що 05.07.2005 року отримав відповідні нотаріально посвідчені свідоцтва (а.с. 121-122, т.1) і право власності на вказане майно зареєстровав КП «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 13 т. 1).

Згідно судового наказу від 15.09.2005 року, виданого Шосткинським міськрайонним судом Сумської області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 120 300 гривень, а ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.10.2005 року за поданням державного виконавця була затверджена нотаріально посвідчена мирова угода, укладена між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в процесі виконання судового наказу від 15.09.2005 року, за якою 19/20 частин спірного майна ОСОБА_2 в рахунок повного погашення боргу (а.с. 124,125 т.1) добровільно передав у власність ОСОБА_3 19/20 частин спірних будівель та споруд і за ОСОБА_3 22.06.2005 року зареєстровано право власності на спірне майно (а.с. 123 -125 т.1, а.с. 24, 44-47 т.2), а згідно рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.08.2006 року - у власність ОСОБА_3 перейшла та була зареєстрована інша 1/20 частина будівель та споруд (а.с. 15 т.2).

Згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» передано 1/20 будівель та споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 а згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» (протокол №5 від 21.09.2007 року) і акту приймання-передачі №2 від 21.09.2007 року до статутного фонду товариства ОСОБА_3 було передано решта - 19\20 будівель та споруд.

29.09.2008 року на підставі рішення постійно діючого третейського суду при корпорації «Богдан» від 08.07.2008 року та відповідно до ухвали господарського суду м. Києва від 11.09.2008 року було зареєстровано право власності Товариства на ці будівлі та споруди (а.с. 23 т.1, а.с. 43-47 т.2). Однак це рішення третейського суду ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 22.04.2011 року було скасоване з процесуальних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, при новому розгляді подання державного виконавця про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16.10.2008 року відмовлено у визнанні мирової угоди, укладеної між боржником ОСОБА_2 та стягувачем ОСОБА_3 в процесі виконання судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 120 300 грн., згідно умов якої ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 належні йому 19/20 частин будівель та споруд заводу електромонтажних конструкцій, що знаходяться в АДРЕСА_1 з підстав, що ця мирова угода не відноситься до предмету спору, зазначеному в судовому наказі від 15.09.2009 року (а.с.128-130, т.1).

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів про набуття ним права власності та законного володіння ним спірними 19/20 частин будівель та споруд та недоведеністю ним свого права власності на спірне нерухоме майно.

Однак такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Так, згідно п.2 ч.2 ст.331 ЦК України право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Оскільки спірне майно є нерухомим у відповідності до ст.181 ЦК України, то виникнення, перехід і припинення права власності на це нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до ст.182 ЦК України.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» встановлено обов'язкову державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України. Згідно ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Відповідно до статті 3 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції, чинній 20.10.2006 р.) речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав є публічною. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

А отже ОСОБА_3, як власник будівель і споруд, відомості про що були внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно, міг розпоряджатися ними, в тому числі шляхом внесення до статутного капіталу господарського товариства, відповідно до ст.. 115 ЦК України, ст.. 86 ГК України.

ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» було зареєстровано 07.11.2006 р. Державна реєстрація була проведена згідно рішення засновника ОСОБА_3 від 20.10.2006 р., внеском до статутного капіталу якого було 1/20 будівель і споруд по АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі від 20.10.2006 р. (а.с. 7, 8, 9 т.1).

Згідно рішення засновника ТОВ «Вишгородський електромонтажний завод» (протокол № 5 від 21.09.2007 р.) і акту приймання передачі № 2 від 21.09.2007 р. до статутного капіталу товариства ОСОБА_3 було також передано решта спірних 19/20 частин будівель та споруд.

Відсутність будь-яких заборон щодо відчуження ОСОБА_3 нерухомого майна підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 14446594 від 17.09.2007 р., № 14504215 від 20.09.2007 р., № 14504345 від 20.09.2007 р. (а.с. 138, 139, 140 т.1).

В силу положень п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України, ч. 1 ст. 85 ГК України, ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасником у власність, як вклад до статутного капіталу. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 28 постанови від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що власником майна, переданого йому засновниками і учасниками, є саме товариство.

Згідно ст. 86 ГК України вкладами учасників та засновників господарського товариство можуть бути будинки, споруди, права користування будинками і спорудами, інші майнові права і кошти.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 208 ЦПК України ухвала суду є судовим рішенням. Статтями 124 та 129 Конституції України встановлено обов'язковість виконання на всій території України судових рішень.

Таким чином, оскільки на момент державної реєстрації Товариства та передачі ОСОБА_3 будівель і споруд до статутного капіталу Товариства, він був законним власником і була чинною ухвала Шосткинського міськрайонного суду від 07.10.2005 р., то і, відповідно, набуття Товариством спірних будівель і споруд не суперечило вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірне майно вибуло із володіння ОСОБА_2 поза його волею.

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може з наступних підстав.

Судом першої інстанції не враховано, що майно може бути повернуте за позовом власника про витребування його майна на підставі ст. 387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном ( безтитульний статус його володіння) та інше.

За змістом вказаної статті право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна, виключає можливість його витребування і незаконність володіння майном відповідачем повинна бути доведена позивачем у суді, оскільки законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння чужим майном, якщо інше не випливає з закону або не встановлене рішенням суду ( ч. 3 ст. 397 ЦК України).

Відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін й предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Ураховуючи мету й характер такої процесуальної дії, саме по собі скасування ухвали суду про визнання мирової угоди з процесуальних підстав, на підставі якої майно вийшло із володіння власника, не свідчить про відсутність волі останнього на його відчуження.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що саме по собі скасування з процесуальних підстав в послідуючому ухвали Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 07.10.2005 року про затвердження нотаріально посвідченої мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно спірного майна, не є належним доказом його вибуття з володіння ОСОБА_2 поза його волею, а подальше скасування з процесуальних підстав рішення третейського суду при корпорації «Богдан» від 08.07.2008 року про визнання за позивачем права власності на спірне майно не свідчить про перебування спірного майна у незаконному володінні ТОВ "Вишгородський електромонтажний завод".

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права потреба в такому способі захисту пра ва власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що позов ТОВ "Вишгородський електромонтажний завод" про визнання за ним права власності на спірне майно, підлягає задоволенню, оскільки це право позивача не визнається та оспорюється ОСОБА_2

Отже, враховуючи все вищезазначене, визнати законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції колегія суддів не може та вважає, що воно повинно бути скасоване з ухваленням нового рішення, про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишгородський електромонтажний завод" про визнання права власності на нерухоме майно та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишгородський електромонтажний завод" задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 21 листопада 2012 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишгородський електромонтажний завод" до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Вишгородський електромонтажний завод" право власності на будівлі та споруди, що розташовані в Київській області, Вишгородський район, смт. Димер, вул. Дніпровська, 8, які складаються з прохідної (літера "А"), будівлі заводу (літера "Б"), складів (літера "В"), трансформаторної

підстанції (літера "Г"), пилорами-ангара (літера "Д"), котельні (літера "Е"), складу

готової продукції ПРО (літера "Ж"), туалету (літера "З"), складу-сараю (літера "И"),

нового цеху (літера "І"), деревообробного цеху (літера "Ї"), ангару-складу (літера "Й"),

блоку відпочинку (літера "К"), побутового вагончику (літера "Л"), складу (літера "М"),

дворового покриття ("І"), огорожі (цифри " 1-3").

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишгородський електромонтажний завод" судові витрати у сумі 4 923 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять три) гривні 00 коп.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вишгородський електромонтажний завод", ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство "Вишгородське бюро технічної інвентеризації" про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: