ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2013 р. м. Київ К-58449/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБорисенко І.В.

суддів Кошіля В.В.

Моторного О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2008

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009

у справі № 13/114 ( 22-а-37084/08 )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інбуд»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення № 0003392301/0 від 25.04.2008.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2008, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009, позов задоволено повністю.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Шевченківському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «Інбуд»з питань правових відносин з ПП «Маранта-Н», за результатами якої складено Акт № 863/23-01/33153831 від 01.04.2008;

- за наслідками перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003392301/0 від 25.04.2008, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 11 527,50 грн. (з яких: 7 685,00 грн. - основний платіж та 3 842,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- підставою для збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість є висновки перевірки про порушення ним вимог пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп.«б»п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яке полягало у неправомірному, на думку податкового органу, віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих ПП «Маранта-Н»за договором № 19 від 02.08.2005 (установчі та реєстраційні документи якого були визнані недійсними рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10.04.2007 по справі № 2-2011/07).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими висновки податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та пп.«б»п.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакціях, чинних на момент спірних правовідносин), з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 названого Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у серпні 2005 року ПП «Маранта-Н», яке належним чином було зареєстроване як платник ПДВ, виконало свої зобов'язання перед позивачем за укладеним договором № 19 від 02.08.2005, що підтверджується відповідними первинними документами (в тому числі, податковими накладними).

Отже, попередні судові інстанції дійшли правильного та не спростованого доводами касаційної скарги висновку щодо того, що Законом України «Про податок на додану вартість»не передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності контролювати податкову звітність контрагента. Якщо віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості товару, відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний