КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 17.09.2008                                                                                           № 11/20

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Євсікова О.О.

 при секретарі:           Єрьоменко О.В.

 За участю представників:

 від позивача - Корбеляк А.В. – дов. б/н від 16.09.2008р.;

від відповідача - не з’явились;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтел Україна"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.07.2008

 у справі № 11/20 (Смирнова Ю.М.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "КТК-буд"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтел Україна"

 про                                                  стягнення 568780,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 568 780,80 грн. заборгованості за Договором поставки №К-23/01/08 від 23.01.2008р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов договору поставки, відповідач не виконав в погодженому сторонами порядку та строки свої зобов'язання щодо поставки товару.

Відповідач участі в судових засіданнях при розгляді справи в суді першої інстанції не приймав, відзиву на позов не подав, свою позицію у спорі не визначив.

Справа, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядалась місцевим господарським судом за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2008р. у справі №11/20 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 355 488,00 грн. заборгованості за договором поставки №К-23/08/01 від 23.01.2008р., 24 465,36 грн. пені, 3 799,53 грн. державного мита та 78,83 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2008р. у справі №11/20 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, зокрема, щодо правомірності застосування до відповідача штрафних санкцій, а також невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 4-2, 4-3, 22 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 549, 611, 712 Цивільного кодексу України.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2008р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.09.2008р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2008р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у наступному складі: головуючий суддя Лосєв А.М., судді Зубець Л.П., Розваляєва Т.С.

17.09.2008р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника відповідача у судове засідання за станом здоров’я.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, просив суд відмовити в його задоволенні, зазначаючи про необґрунтованість клопотання.

Суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки в клопотанні відсутнє посилання на наявність обставин, з огляду на які спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні за наявними в справі доказами.

До того ж, явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов’язковою, а в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду. Враховуючи викладене, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Будь-яких доповнень до апеляційної скарги або додаткових пояснень по суті спору від відповідача до суду не надходило.

Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2008р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

23 січня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „КТК-буд” (далі – позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Грінтел Україна” (далі – відповідач, Постачальник) було укладено договір поставки №К -23/08/-01 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п.1.1) Постачальник зобов'язався передати у встановлений договором термін у власність Покупця арматуру діаметром 12 мм, А400/500С в кількості 132 тони (далі - товар),  а Покупець - оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору.

Ціна товару, яка поставляється за договором, визначається у рахунках-фактурах відповідача. В ціну товару включені послуги по навантаженню товару на відкритий транспортний засіб та постачання на склад позивача за адресою: с. В.Олександрівка Бориспільського району Київської області (п.1.2. Договору).

В п.2.3, п.2.4 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється Постачальником протягом 3-х банківських днів від дати зарахування на його поточний рахунок попередньої оплати в розмірі 100% вартості товару. Датою поставки товару вважається дата підписаної видаткової накладної відповідача або товарно-транспортної накладної.

Сума Договору складає 510 048,00 грн. Оплата товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у Договорі або рахунках-фактурах. Оплата товару здійснюється позивачем шляхом передплати 100% вартості товару в терміни, які вказані у рахунках-факторах відповідача (п.3.1, п.3.2, п.3.4 Договору).

Як було встановлено судом, на виконання умов Договору позивач перерахував на рахунок відповідача 100% аванс у розмірі 510 048,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №85 від 23.01.2008р.

Натомість відповідач порушив свої договірні зобов’язання в частині дотримання строків поставки товару, поставив позивачу лише 40 тон товару загальною вартістю           154 560,00 грн. та передав видаткову накладну №GL-0000005 від 28.01.2008 р. на поставку 20 тон товару.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надіслав на адресу відповідача претензію, в якій вимагав повернути грошові кошти за товар, що не був поставлений відповідачем, та сплатити штрафні санкції (т.с.1, а.с.16).

У відповідь на претензію позивача відповідач гарантував постачання металу за Договором в кількості 75 тон в строк до 21.03.2008р. та останні 17 тон - до 17.04.2008р., що підтверджується гарантійним листом відповідача №30/11 від 17.03.2008р. (т.с.1, а.с.17).

Однак, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційному суді відповідач свої зобов’язання з поставки товару не виконав, суму коштів, перерахованих позивачем за непоставлений товар, не повернув.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту виконання своїх договірних зобов’язань або повернення позивачу грошових коштів за договором.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницький діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В ст. 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено де під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з п.1, п.4 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків.

Відповідно до приписів ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Факт виконання позивачем своїх зобов’язань за Договором, а саме перерахування у погоджені в Договорі строки 100% авансу в розмірі 510 048,00 грн., підтверджується платіжним дорученням №85 від 23.01.2008р. (т.с.1, а.с.13).

Натомість, докази поставки відповідачем товару в порядку та строки, обумовлені сторонами за Договором, відсутні. В справі наявні лише докази часткового виконання відповідачем договірних зобов’язань, а саме поставки позивачу 40 тон товару вартістю                  154 560,00 грн. та видаткова накладна №GL-0000005 від 28.01.2008р. на поставку 20 тон товару, тоді як сам відповідач гарантував постачання решти товару в кількості 75 тон в строк до 21.03.2008р., а останні 17 тон - до 17.04.2008р. (гарантійний лист відповідача №30/11 від 17.03.2008р. – т.с.1, а.с.17).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем строків поставки товару.

Вимоги позивача щодо повернення відповідачем грошових коштів, які становлять вартість недопоставленого позивачу товару та штрафні санкції (пеню) за порушення строків поставки товару, залишені відповідачем без реагування.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що відповідно до ст. ст. 549, 611, 712 Цивільного кодексу України до нього не можуть застосовуватись штрафні санкції у вигляді пені, оскільки пеня є формою цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання саме грошового зобов’язання, тоді як відповідач порушив зобов’язання в частині виконання певних дій, а саме поставки товару. При цьому, відповідач наголошує, що в даному випадку до нього можна було б застосувати лише штраф, який є формою цивільно-правової відповідальності за будь-яке порушення зобов’язання, однак умовами спірного Договору поставки дана форма відповідальності не передбачена.

Суд не погоджується з такими висновками відповідача, вважає їх помилковими, з огляду на наступні обставини.

Згідно з ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За загальним правилом, укладаючи будь-який договір, сторони погоджують всі  його істотні умови, в т.ч. порядок і строки виконання сторонами зобов’язань та відповідальність за порушення умов договору.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

          Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

          В ст. 670 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

У відповідності до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 615 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

          У відповідності до ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи (т.с.1, а.с.10-12), відповідно до ст. 5.3 спірного Договору за прострочення строків поставки Товару, встановлених в цьому Договорі та додатках до нього, Постачальник, на вимогу Покупця, сплачує останньому пеню у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого Товару за кожен день прострочки.

Отже, укладаючи договір, відповідач був ознайомлений та погодився з усіма його умовами, в т.ч. щодо відповідальності за порушення  строків поставки товару, у зв’язку з чим посилання в апеляційній скарзі на безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені згідно з п.5.3 Договору та відповідними положеннями Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

Відповідно до ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов’язань щодо поставки товару позивачу або, принаймні, наявності обставин, незалежних від волі відповідача, які зумовили неможливість виконання зобов’язань у погоджені сторонами порядку та строки. Натомість, з тексту апеляційної скарги вбачається, що факт порушення відповідачем зобов’язань за Договором поставки ним не заперечується. Фактично відповідачем оспорюється лише застосування до нього штрафних санкцій (пені).

Відносно порядку нарахування та розміру пені, заявленої позивачем до стягнення з відповідача, суд враховує наступне. Згідно з п.3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського Кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 213 292,80 грн., однак вказана сума перевищує розмір пені, встановлений законом до стягнення в примусовому порядку.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що за порушення договірних зобов'язань в частині строків  поставки товару відповідач повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню в розмірі 24 465,36 грн.

          Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що його не було належним чином повідомлено про дату та час судового розгляду справи №11/20 в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з положеннями п.3.5.11 “Інструкції з діловодства в господарських судах України”,  затвердженої Наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002р. №75 (із подальшими змінами та доповненнями), перший (підписаний) примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі.

Сторонам справи та у відповідних випадках – іншим учасникам процесу, установам, організаціям, надсилається решта примірників процесуального документа, засвідчених відміткою, складеною зі слів “Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує примірник, її ініціалів та прізвища. Підпис працівника служби діловодства або іншої відповідальної особи (секретар суду, відповідальний секретар суду, інші працівники, які входять до складу судових палат, відділів тощо), що засвідчує примірник документа, скріплюється відповідною (не гербовою) печаткою суду так, щоб відбиток печатки охоплював останні кілька літер назви посади та початок підпису особи, що засвідчує документ. Засвідчувальна відмітка розміщується нижче реквізиту документа “Підпис”.

На звороті у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа, який залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено з’ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, всі процесуальні документи у справі №11/20 надсилались на адресу відповідача, зазначену в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на дату подання позову до Господарського суду міста Києва (т.с.1, а.с. 30-31). Однак, кореспонденція, яка надсилалась відповідачу, була повернута до місцевого господарського суду з відповідною довідкою органами поштового зв’язку – «організація не розшукана», «організація вибула» (т.с.1, а.с. 36-45).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що вищевказані докази можуть вважатись належним виконанням судом першої інстанції обов’язку щодо повідомлення відповідача про місце, дату та час судового розгляду справи №11/20, а також вчинення судом інших процесуальних дій.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. №01-8/482, від 18.03.2008р. №01-8/164від 14.08.2007р. №01-8/675, від 02.06.2006р. №01-8/1228.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів констатує, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2008р. у справі №11/20 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.  

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 77, 79, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Грінтел Україна” залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2008р. у справі №11/20  - без змін.

2.  Матеріали справи №11/20  повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

 Судді                                                                                          Зубець Л.П.

                                                                                          Євсіков О.О.

 22.09.08 (відправлено)