ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2008 р.

Справа № 10/141.

За позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Терра”, смт. Підволочиськ Тернопільської області  

до селянського фермерського господарства “Лідер”, с. Ленківці Кельменецького району Чернівецької області

про стягнення коштів у сумі 98360,01 грн.

Суддя       Т.І. Ковальчук

Представники:

Від позивача –Рій О.М., юрисконсульт, дов. від 15.04.2008 р.

Від відповідача –не з’явився

СУТЬ СПОРУ:          

Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по оплаті за поставлену сільськогосподарську продукцію та надані послуги в сумі 98360,01 грн., у тому числі 58896,42 грн. основного боргу, 2384,24 грн. 3% річних, 17380,29 грн. інфляційних, 10319,78 грн. пені та 9379,28 грн. збільшення вартості товару на 20%.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладених з відповідачем договорів позивач поставив відповідачеві продукцію  - яру пшеницю та насіння цибулі, а також надав послуги щодо посіву пшениці, за які відповідач не розрахувався, у зв’язку з чим просить стягнути борг з урахуванням індексу інфляції, здорожчання вартості продукції на 20% відсотків відповідно до умов договорів, а також пеню і 3 проценти річних.

Відповідач відзиву на позов не надав, представник відповідача в судове засідання не з’явився, однак це не перешкоджає розгляду справи, оскільки відповідача належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання.

У судовому засіданні 12.09.2008 р. представник позивача позов підтримав, просив задовольнити вимоги позивача в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що у позові належить частково відмовити.

Так, судом установлено, що на підставі договорів № 48 від 01.05.2006 р., № 40 від 05.05.2006 р., № 49 від 29.05.2006 р. та № 50 від 29.05.2006 р. на підставі видаткових накладних та виданих відповідачем довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей позивач продав відповідачеві  товар –пшеницю яру та насіння цибулі на загальну суму 46896,42 грн. (а.с. 11-24).

Згідно з умовами п. 3.4.2 згаданих договорів відповідач зобов’язався розрахуватися за отриманий товар до 01 жовтня 2006 року, пунктом 7.1 договорів передбачено пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України за кожний день прострочення оплати товару, а п. 7.3.4 договорів установлено, що при несвоєчасній оплаті товару вартість відгруженої пшениці збільшується на 20%.

Будь-яких доказів про оплату поставленого за вказаними договорами товару від відповідача не надійшло.

Згідно зі статею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 625 ЦК України передбачено відповідальність боржника за порушення грошового зобов’язання у вигляді сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки зобов’язання по повній і своєчасній оплаті отриманого товару на визначених згаданими договороми умовах відповідач не виконав, позивач обґрунтовано просить стягнути з відповідача борг з урахуванням індексу інфляції за період з жовтня 2006 р. по квітень 2008 року в сумі 17070,29 грн. та 3 проценти річних за період з 02.10.2006 р. по 27.05.2008 р. у сумі 2331,97 грн. (а.с. 5).

Що стосується пені за прострочку оплати товару, то в цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки при обчисленні пені позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.  Так, враховуючи, що оплата товару згідно з умовами договорів мала бути проведена до 01.10.2006 р., позивач має право на пеню, обчислену за період з 01.10.2006 р. по 31.03.2007 р., однак розрахунок пені зроблено за період починаючи з  29.05.2007 р., тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення 9379,28 грн. збільшення вартості товару на 20%, оскільки відповідні положення укладених між стронами договорів суперечать чинному законодавству.

Так, за своїм правовим змістом таке здорожчання фактично є штрафною санкцією за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару, визначеною у відсотковому відношенні до суми зобов’язання.

Порядок застосування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання господарських зобов’язань встановлено ГК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). З наведеного видно, що сторони можуть визначити розмір штрафної санкції за одне порушення одним із зазначених способів, але не кількома способами одночасно.  

Разом з тим, згідно з ч. 6 цієї статті штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Саме така відповідальність сторонами передбачена у п. 7.1 договорів купівлі-продажу товару.

Згідно ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення. За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення 20% вартості поставленої відповідачеві продукції.

Що стосується вимог про стягнення вартості послуг з посіву пшениці в сумі 12000 грн.,  та відповідних нарахувань інфляційних на суму 310 грн., пені на суму 1908 грн. і 52,27 грн. 3% річних, то в цій частині вимоги позивача також не підлягають задоволенню.

Судом установлено, що 01.04.2006 р. позивачем і відповідачем укладено договір № 56 про надання послуг посіву, згідно з яким позивач зобов’язався виконати обробіток землі в розмірі 10 га під посів, а відповідач оплатити вказані послуги по акту виконаних робіт (а.с. 8).

Однак у підтвердження обсягу і вартості виконаних робіт позивачем до позовної заяви додано копію акту наданих послуг № 51 від 29.05.2006 р., який не підписано відповідачем (а.с. 10).

У судовому засіданні 12.09.2008 р. представник позивача пояснив, що й оригінал цього акту відповідачем не підписано, хоча засвідчено печаткою.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на те, що акт наданих послуг № 51 від 29.05.2006 р. відповідачем не підписаний, суд вважає його таким, що не відповідає вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, не засвідчує факт виконання позивачем вказаного в акті обсягу послуг та не підтверджує право позивача на отримання вартості цих послуг. Рахунок на оплату і податкова накладна не є тими доказами, які засвідчують факт надання послуг.

Відповідно не підлягають задоволенню всі похідні нарахування, пов’язані із згаданим актом, як от інфляційні, пеня та проценти річних.

Судові витрати належить стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.          У позові частково відмовити.

2.          Стягнути з селянського фермерського господарства “Лідер” (с. Ленківці Кельменецького району Чернівецької області, р/р 260034103 в Київській філії ВАТ “Райффайзен Банк “Аваль”, код ЄДРПОУ 21446674) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Терра” (смт. Підволочиськ Тернопільської області, вул. 22 Січня, 7а, р/р 260002215 в ТОД ВАТ “Райффайзен Банк “Аваль”, код ЄДРПОУ 30915955) 46896,42 грн. боргу, 17070,29 грн. індексу інфляції,  2331,97  грн. процентів річних, 662,99 грн. державного мита та 79,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          У решті позовних вимог відмовити.

4.          З  набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.

За згодою представника позивача в судовому засіданні 12.09.2008 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Оформлене у відповідності до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення підписане 15 вересня 2008 року.

Суддя                                                                                Т.І. Ковальчук