Справа № 0909/1515/2012
Провадження № 22ц/779/63/2013
Категорія 10
Головуючий у 1 інстанції Максимюк Р.Ю.
Суддя-доповідач Горейко М.Д.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
Головуючої Горейко М.Д.
Суддів: Девляшевського В.А., Шалаути Г.І.
Секретаря Городецької У.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Коломийського району Івано-Франківської області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту за апеляційною скаргою виконувача обов'язків Коломийського міжрайонного прокурора на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2012 року,-
в с т а н о в и л а :
16.03.2012 року прокурор Коломийського району Івано-Франківської області в інтересах ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що проведеною прокуратурою Коломийського району Івано-Франківської області перевіркою з приводу додержання вимог земельного законодавства України встановлено, що в порушення вимог Земельного кодексу України протягом 1990-2001 років Нижньовербізькою сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області прийнято рішення про передачу жителям с. Нижній Вербіж у приватну власність земельних ділянок, через які згідно Генерального плану планування та забудови села Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області проходить АДРЕСА_1. Внаслідок допущення Нижньовербізькою сільською радою Коломийського району Івано-Франківської області зазначеного вище порушення, земельні ділянки, на яких розташована АДРЕСА_1 в селі Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області, передано у приватну власність жителям с. Нижній Вербіж ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які відмовляються від укладення договору про встановлення сервітуту щодо надання ОСОБА_2 постійного обмеженого права користування частиною належних їм земельних ділянок, тоді як надання вказаного права є необхідним для забезпечення доступу (проїзду) ОСОБА_2 до належної їй земельної ділянки, оскільки вона є власником земельної ділянки, проїзд до якої можливий лише по АДРЕСА_1. Проведеною прокуратурою Коломийського району Івано-Франківської області перевіркою встановлено, що вирішення питання щодо забезпечення проїзду ОСОБА_2 до належної їй земельної ділянки можливе лише і виключно шляхом прийняття судового рішення про встановлення земельного сервітуту, оскільки власники суміжних земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від добровільного укладення із ОСОБА_2 договору про встановлення земельного сервітуту категорично відмовляються. У зв'язку з наведеним просив позов задоволити.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2012 року відмовлено в задоволенні позову прокурора Коломийського району Івано-Франківської області в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення земельного сервітуту.
Не погодившись з таким рішенням, виконувач обов'язків Коломийського міжрайонного прокурора подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального права та процесуального права.
Зокрема апелянт зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, самовільно забудовуючи власне подвір'я господарськими спорудами, сама створила собі перешкоди у влаштуванні проїзду транспортними засобами на земельну ділянку. Вказана позиція суду не відповідає дійсності та матеріалам даної цивільної справи, так як на всі господарські споруди, побудовані у господарстві ОСОБА_2, є наявна технічна документація та відповідні дозволи, у тому числі і відділу архітектури і містобудування. Крім того, за результатами проведених перевірок ОСОБА_2 не притягувалася до адміністративної відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності.
Також апелянт вказує, що судом не взято до уваги те, що вирішення питання щодо забезпечення проїзду ОСОБА_2 до належної їй земельної ділянки можливе лише і виключно шляхом прийняття судового рішення про встановлення земельного сервітуту, оскільки власники суміжних земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від добровільного укладення із ОСОБА_2 договору про встановлення земельного сервітуту категорично відмовляються.
З наведених мотивів просить рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
У засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.
З урахуванням положення ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності сторін.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову прокурора Коломийського району Івано-Франківської області в інтересах ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 самовільно збудувала на власному подвір'ї господарські споруди, якими й перегородила в'їзд на свій город транспортним засобом, чим і створила собі перешкоди у влаштуванні проїзду транспортним засобом до городу, а прохід до свого городу вона має зі свого подвір'я. В подальшому самовільно збудовані господарські споруди ОСОБА_2 узаконила. Наявний шлях для проїзду на транспортному засобі через городи відповідачів відсутній. Позивачка не надала доказів того, що обслуговування її земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом земельних ділянок відповідачів. Враховуючи інтереси відповідачів, як власників земельних ділянок, які мають вільне право на користування, володіння та розпорядження своїм майном, тобто земельною ділянкою, та згідно ст. 321 ЦК України, відповідно до якої право власності є непорушним і ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні, встановленням такого сервітуту їхнє право власності буде обмеженим.
З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Судом першої інстанції установлено, що сторони по справі є власниками суміжних земельних ділянок. Відповідачі облаштували проїзд до своїх земельних ділянок сільськогосподарського призначення через власні присадибні ділянки. Як визнала позивач, її присадибна ділянка забудована господарськими будівлями так, що вона має тільки прохід до своєї земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а проїзд транспортним засобом через її присадибну ділянку неможливий. На час виникнення спірних правовідносин господарські будівлі позивачки узаконені.
Наявного шляху через земельні ділянки сільськогосподарського призначення (городи) відповідачів немає. Запроектована під будівництво індивідуальних будинків АДРЕСА_1 згідно проекту генерального плану планування та забудови с. Н.Вербіж, затвердженого рішенням виконкому Нижньовербізької сільської ради від 29.07.1993 року, яка повинна була проходити в тому числі і через земельний масив, на якому розташовані земельні ділянки сторін, так і не була облаштована в цьому земельному масиві.
За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно із ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, у тому числі і у вигляді надання права проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.
Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки або іншого нерухомого майна для задоволення потреб особи, які не можуть бути задоволені в інший спосіб.
Таким чином, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування його земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.
З урахуванням викладеного, суд дійшов вірного висновку про те, що позивач, у порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не довів того, що обслуговування земельної ділянки ОСОБА_2, особи в інтересах якої заявлено позов, неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Крім того, судом першої інстанції визначено, що неможливість ОСОБА_2 використання свого майна зумовлена саме її діями.
Оскільки доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, то апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без зміни.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу виконувача обов'язків Коломийського міжрайонного прокурора відхилити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2012 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуюча Горейко М.Д.
Судді: Девляшевський В.А.
Шалаута Г.І.