ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2008 р.                                                            Справа № 35/181-08

вх. № 4595/5-35

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Мєркулов Д.Г., дов б/н від 10.07.2008р.  відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом СТОВ "Суворовець" с. Картамиш  

до  ТОВ СВП "Картамиш" с. Картамиш  

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Суворовець» в особі ліквідатора Корольова С. П.  звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що постановою господарського суду Харківської області по справі №Б-24/75-06 від 19.07.2006р. було визнано банкрутом підприємство позивача та відкрита ліквідаційна процедура. 03.04.2008р. та 11.04.2008р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі – продажу майна, посвідченого приватним нотаріусом Васильєвою С.І. Однак ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 07.02.2005р. було заборонено відчуженння майна, яке є предметом спірних договорів купівлі – продажу. Позивач звернувся до Первомайського міськрайонного суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою від 07.02.2005р. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 14.05.2008р. було скасовано заходи забезпечення позову щодо заборони товариству вчиняти будь – які дійї щодо відчуження майна та укладання договорів оренди майна на суму 5700,00 грн. З урахуванням вищевикладеного, позивач просить суд, у зв`язку з тим, що господарське зобов`язання не відповідає вимогам закону та недійсність правочину може бути визнана судом, визнати недійсними правочини, укладені між позивачем та відповідачем від 03.04.2008р. та 11.04.2008р. на загальну суму 22279,00 грн.

Представник позивача у призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача проти позову заперечує на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази,а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд встановив, що ухвалою Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 07.02.2005 р. в порядку забезпечення позову було заборонено позивачу вчиняти дії щодо відчуження майна та укладання договорів оренди майна на суму 5700 грн.

Як вбачається із матеріалів справи 21.02.2005 р. провадження по справі № 2-33/2005 р. було закрито, однак заходи забезпечення позову скасовані не були.

Згідно ухвали господарського суду Харківської області від 19.07.2006р. у справі № Б-24/75-06  визнано позивача  банкрутом.

03.04.2008р. та 11.04.2008р. між сторонами були укладені в нотаріальній формі договори купівлі-продажу, за якими позивач в особі ліквідатора продав, а відповідач купив нежитлові будівлі: овочесховище та кузню вартістю 20834 грн. та 1445 грн. відповідно. Зазначені договори були зареєстровані в органах БТІ.

Ліквідатор звернувся із позовною заявою до господарського суду із вимогою визнати недійсними зазначені угоди, оскільки, на його думку, щодо проданого майна існувала заборона відчуження, що підтверджується ухвалою Первомайського міськрайонного суду від 07.02.2005 р.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та дослідженні в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Заборона вчиняти дії щодо відчуження майна згідно ухвали Первомайського міськрайонного суду від 07.02.2005 р. розповсюджувалась не на все рухоме та нерухоме майно відповідача, а лише стосовно майна на суму 5700 грн.   

Згідно ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», п. 5.6.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби – в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам.  

Відповідно до п. 5.6.6. вищенаведеної Інструкції при проведенні виконавчих дій щодо опису та арешту майна боржника державний виконавець складає акт опису й арешту майна.

У матеріалах справи відсутні докази того, що на дату укладення спірних договорів арешт в межах суми 5700 грн. було накладено саме на зазначене в них майно.

Крім того, відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», внаслідок визнання боржника банкрутом скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається. Дана норма є спеціальною, тобто застосовується у справах про банкрутство, та має імперативний характер

Згідно із ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадку порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум ( у тому числі одержаних від реалізації майна боржника). А ст. 37 цього закону передбачає закінчення виконавчого провадження у випадку передачі виконавчого документа арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові від 15.05.2007 р. у справі № 08/5006, норми Закону про банкрутства мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство. Враховуючи, що судові процедури банкрута регулюються спеціальним законом, положення, положення п.8 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» слід застосовувати у нормативному поєднанні з положеннями Закону про банкрутство.

З моменту винесення судом ухвали про арешт майна боржник не має права здійснювати будь-які дії щодо відчуження арештованого майна, незалежно від того, чи передавалася ухвала суду державній виконавчій службі для вчинення виконавчих дій. Так само і з моменту винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та скасування арештів і інших обмежень щодо розпорядження майном боржника, в тому числі податкової застави, право здійснювати будь-які дії щодо відчуження майна, також відновлюється незалежно від того, чи передавалася дана постанова виконавчому органу чи ні.

Також судом встановлено, що арешт майна та інші обмеження щодо нього скасовуються не тільки на підставі судового рішення,  що набрало законної сили і є обов’язковим на всій території України, а насамперед вказані обмеження скасовуються в силу закону, зокрема, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Несвоєчасне або неналежне вчинення органами чи певними особами дій та обов’язків, покладених на них законом, не може бути підставою для будь-яких обмежень в реалізації конституційних прав особи, зокрема, права розпоряджатися своєю власністю.  

          Позивачем була подана заява про забезпечення позову, в якій він просив суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії по відчуженню майна (овочесховища та кузні), купленого у позивача відповідно до договорів купівлі-продажу від 03.04.2008р. та від 11.04.2008р.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення госопдарського суду.

          Позивачем не було надано доказів того, що невжиття вищевказаних заходів утрудне чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість даної вимоги і в її задоволенні слід відмовити.

При таких обставинах в задоволенні позову слід відмовити, а витрати по сплаті держмита та на інформаційно-техничне забезпечення віднести на позивача.

Керуючись ст.44,49,82-85 ГПК України, суд:

  

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовити.

          В позові відмовити.

          Рішення підписано 16.09.2008р.

Суддя