АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/1356/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Голік Н.О.
Доповідач - Вербова І.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 лютого 2013 року Апеляційний суд м. Києва
в складі:
головуючого Вербової І.М.
суддів Барановської Л.В.
ПанченкаМ.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приватного підприємства «РБУ-2», треті особи: ОСОБА_4, Орган опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві ради, Прокуратура Шевченківського району м. Києва, про відшкодування шкоди,
Апеляційний суд, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2009 року позов ОСОБА_5, який діяв у свої інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та представляв інтереси ОСОБА_6 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_5 2 096,42 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн., на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн., на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 40 000,00 грн.
Решту позовних вимог залишено без задоволення.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2009 року змінено в частині фактичної сторони справи. Виключено з описової частини рішення посилання на не забезпечення належного використання ОСОБА_3 транспортного засобу, що належить йому на праві власності.
В решті рішення залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду України від 11 грудня 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення апеляційного суду міста Києва залишено без змін.
У вересні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2009 року за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 квітня 2012 року вищезазначену заяву задоволено, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2009 року в частині відшкодування шкоди ОСОБА_3 скасовано.
Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 132 636, 00 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави витрати з оплати судового збору у розмірі 1 326, 36 грн.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить зачне рішення суду скасувати та присудити з відповідача по справі ОСОБА_3 у відшкодуванні шкоди завданої довічним каліцтвом автобусом - 1 114 092 грн.
В суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 та представники третіх осіб по справі: Органу опіки та піклування Шевченківської районної у м. Києві ради, Прокуратури Шевченківського району м. Києва апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 надіслав до суду заяву, у якій просив здійснювати розгляд справи без його участі, проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник відповідача «РБУ-2» про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, у судове засідання не прибув про причини неявки суд не повідомив, у зв'язку із чим колегія суддів вважала за можливе слухати справу у його відсутність.
Перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення виходячи із такого.
Рішенням Шевченківським районним судом м. Києва від 26 березня 2009 року встановлено, що 13 вересня 2001 року по вул. Гончара в м. Києві сталася ДТП, учасниками якої були ОСОБА_6, її неповнолітні діти та водій ОСОБА_4, який керував автомобілем РАФ, ОСОБА_6 та її неповнолітні діти отримали тілесні ушкодження різного ступеня важкості. ДТП сталася з вини ОСОБА_4, який був працівником ПП «РБУ-2», яке належало на праві власності ОСОБА_3 Автомобіль РАФ 2203, яким керував ОСОБА_4, належав на момент ДТП на праві власності ОСОБА_3 Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2003 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, а саме в ПДР під час керування транспортним засобом, що потягло спричинення різного ступеню тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_7 1995 року народження. ОСОБА_2 1993 року народження та ОСОБА_6.
Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2009 року обставини не підлягають доказуванню в розумінні вимог ст. 61 ЦПК України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 9 квітня 2012 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2009 року за нововиявленими обставинами задоволено в частині відшкодування шкоди ОСОБА_3
Судом встановлено, що з 29 квітня 2011 року по 11 травня 2011 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні та обстеженні КМКЛ № 12 з діагнозом: стійкі залишкові явища перенесеної тяжкої відкритої ЧМТ (2001 р.), забою головного мозку з наступним оперативним видаленням уламково-втиснутого переламу потиличної кістки зліва (14 вересня 2001 року), дефект потиличної кістки зліва 3,5x5 см., де в рекомендаціях вказано щорічне санаторно-курортне оздоровлення, що підтверджується копією виписки КМКЛ №12 від 11 травня 2011 року № 6648 з історії хвороби стаціонарного хворого (т. 6, а.с. 4).
6 червня 2011 року Спеціалізованою нейроофтальмологічною МСЕК, відповідно до довідки до акта МСЕК серії 10 ААА № 136768 від 6червня 2011 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, встановлена третя група інвалідності з 30 травня 2011 року довічно (т. 6, а.с. 5).
Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до довідки ТОВ «Укркурортсервіс» від 12 березня 2012 року вартість на санаторно-курортні путівки неврологічного профілю до санаторіїв: м. Алушта - санаторій «Утьос» - 490 грн. (вартість основного місця в двомісному номері на добу); м. Ялта - санаторій «Місхор» -582 грн. (вартість основного місця в двомісному номері на добу); м. Ченадієво - санаторій «Карпати» - 310 грн. (вартість основного місця в двомісному номері на добу) (т. 6, а.с. 61).
Середня вартість основного місця в двомісному номері на добу санаторно- курортної путівки неврологічного профілю до санаторіїв становить 460 грн. на добу, що за 21 день становить загальну суму у розмірі 9 660 грн.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1195 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.
Згідно довідки Управління в Голосіївському районі м. Києва Пенсійного фонду України № 4838 від 30 липня 2012 року, ОСОБА_2 стоїть на обліку в відділі призначення пенсій Голосіївського управління ПФ України м. Києва та отримує соціальну пенсію (з 30 травня 2011 року як інвалід з дитинства), відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі 874.00 грн. (т. 6, а.с. 142).
Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що оскільки транспортний засіб на момент ДТП належав на праві власності ОСОБА_3, вимога про відшкодування шкоди, завданої позивачу каліцтвом автобусом відповідача ОСОБА_3, підлягає задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 132 636,00 грн. з яких: 9 660 грн. - вартість санаторно-курортного лікування в санаторії неврологічного профілю терміном 21 день; 122 976 грн. - втрачений заробіток за 42 роки (з 18 років до 60 років), з розрахунку мінімального розміру заробітної плати (1118 грн.), за вирахуванням пенсії по інвалідності (874,00 грн.).
Також привальними є висновки суду щодо вимог позивача про стягнення з відповідача - ОСОБА_3 550 620 грн. вартості санаторно-курортного лікування і оздоровлення з розрахунку 57 років, а саме вказана вимога не підлягає задоволенню, оскільки стосується майбутнього, та, крім того, так як позивач в обґрунтуванні зазначеної вимоги посилається на індивідуальну програму реабілітації інваліда на ім'я позивача, де серед додаткових реабілітаційних заходів, направлених на усунення наслідків ушкодження здоров'я, вказано санаторно-курортне лікування, правомірно не прийнято судом як належний доказ для стягнення з ОСОБА_3 550 620 грн. вартості санаторно-курортного лікування, так як індивідуальна програма реабілітації інваліда, затверджена Наказом МОЗ 08.10.2007 року № 623, є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, організаціями, у яких працює або перебуває інвалід, дитина-інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності (ст. 23 ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні»).
Враховуючи обставини справи, особу позивача, характер отриманих ним тілесних ушкоджень та встановлення позивачу третьої групи інвалідності з 30.05.2011 року довічно, виходячи із засад розумності та виваженості, суд обґрунтовано стягнув з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 відшкодування шкоди у розмірі 132 636,00 грн.
Судом правильно вирішено питання про розподіл судових витрат по справі у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням конституційних прав апелянта, щодо того, що обставини справи з'ясовані однобічно, а обґрунтовані позовні вимоги незаконно не задоволено у повному обсязі не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді, а тому не приймаються колегією суддів.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.
З огляду на викладене та у зв'язку із тим, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права апеляційна скарга має бути відхилена.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :