РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"04" березня 2013 р. Справа № 12/5007/40/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Сініцина Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

на ухвалу господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р.

у справі № 12/5007/40/11 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 2446068,85 грн. (що еквівалентно 309174,99 доларів США) (розгляд скарги ПАТ "Універсал Банк" на дії ДВС)

за участю представників сторін:

від позивача: Вонсович О.А.;

від відповідача: не з'явився;

від органу ДВС: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р. у справі № 12/5007/40/11 у задоволенні скарги ПАТ "Універсал Банк" від 23.12.2012 р. на дії ВДВС Бердичівського МУЮ відмовлено.

При винесенні вищевказаної ухвали, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду від 04.07.2011 р. позов задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" 1940543,50 грн. заборгованості по сумі кредиту; 519495,46 грн. відсотків, 12476,21 грн. пені; 24725,15 грн. державного мита; 235,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання вказаного рішення 26.07.11 р. видано наказ.

26.11.2012 р. до суду від стягувача (ПАТ "Універсал Банк") надійшла скарга на дії ВДВС Бердичівського МУЮ, згідно якої заявник просить визнати недійсним висновок про ринкову вартість арештованого майна, що належить ОСОБА_2; визнати недійсним звіт № 449 від 31.07.2012 р. та визнати недійсною рецензію суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 від 25.10.2012 р. на звіт № 449 від 31.07.2012 р.

Вирішуючи питання про те, чи наявні визначені законом підстави для задоволення скарги позивача на дії органу ДВС, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" та Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України".

Дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, суд першої інстанції зазначив, що державний виконавець при здійсненній дій, пов'язаних із примусовим виконанням наказу № 12/5007/40/11, дотримався вимог Закону України про "Про виконавче провадження", зокрема, приписів статті 58.

З врахуванням положень ст.ст. 12, 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" місцевий суд дійшов висновку, що здійснені в процесі виконавчого провадження оспорювані звіт та рецензія на звіт оцінки майна відповідають приписам норм зазначеного Закону.

Крім того, місцевий суд зауважив, що скаржником не доведено необ'єктивності проведення оцінки майна боржника та рецензування або порушення в процесі оцінки вказаного майна чи рецензування вимог законодавства.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що визначені законом підстави для задоволення скарги позивача на дії органу ДВС відсутні.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р. у справі № 12/5007/40/11 та задоволити скаргу ПАТ "Універсал Банк" на дії Відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції по справі № 12/5007/40/11.

Скаржник вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Рецензія ОСОБА_3 не містить в собі висновку щодо ринкової вартості майна. А відтак не може слугувати тим доказом, що підтверджує будь-яку вартість майна (завищену, занижену, дійсну).

Відповідно до п. 64 Національного Стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" за результатами своєї роботи рецензент готує рецензію у письмовій формі, яку скріплює підписом. Рецензія не повинна містити власного висновку про вартість об'єкта оцінки.

Таким чином, як зазначає скаржник, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 4-3, 43 ГПК України не сприяв повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи щодо визначення дійсної ринкової вартості описаного, арештованого майна, взявши за основу виключно висновок оцінювача ОСОБА_4, який і просив визнати недійсним ПАТ "Універсал Банк". Вказане, як стверджує скаржник, підтверджує, що даний доказ мав для суду заздалегідь встановлену силу.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно договору купівлі - продажу будівлі шляхом викупу, доданого до матеріалів справи, вартість описаного і арештованого майна станом на 04.09.2007 р. становила 1 354 892, 40 грн.

З врахуванням положень п.п. 54, 56 Національного Стандарту № 1, скаржник вказує на те, що відсутність в додатках аналогів об'єктів порівняння, про що зазначено в рецензії, не дає підстав для аналізування та визначення дійсної ринкової вартості арештованого майна.

Також скаржник зазначає, що з висновку оцінювача ОСОБА_4 про ринкову вартість арештованого майна вбачається, що при визначенні вартості арештованого майна використовувався, зокрема, порівняльний підхід.

Виходячи з положень ст. ст. 47-49 Національного Стандарту № 1, скаржник зауважив, що основними елементами порівняння є характеристики подібного майна за місцем його розташування, фізичними та функціональними ознаками, умовами продажу тощо.

Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги того, що у звіті про оцінку арештованого майна ОСОБА_4 об'єкти порівняння за місцем розташування знаходились не лише в м. Бердичів, але й в м. Коростень та в м. Житомир (сторінка 38 звіту). В основу звіту ПП "Житомирське експертне бюро" покладено об'єкти порівняння виключно в місті Бердичеві, тобто за місцем розташування оцінюваного арештованого майна (сторінка 13, 25 звіту).

Таким чином, скаржник наголошує на тому, що із застосуванням порівняльного підходу за характеристиками об'єктів, розташованих в інших населених пунктах, ніж арештоване майно, не можна визначити реальну ринкову вартість для подальшоного примусового продажу через аукціон, що є порушенням норм ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи наведені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено в задоволенні скарги на дії органу ДВС, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу слід скасувати.

Відповідач (боржник) та орган ДВС не скористалися своїм процесуальним правом щодо подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, що у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

4 березня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні даної ухвали було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним вважає, що ухвалу господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р. у справі № 12/5007/40/11 слід скасувати, а скаргу ПАТ "Універсал Банк" на дії Відділу державної виконавчої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції у справі № 12/5007/40/11 задоволити.

Представники боржника (відповідача) та органу ДВС в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (Т. 5 а. с. 73-75), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників боржника та органу ДВС.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено та як підтверджується матеріалами справи, що рішенням господарського суду від 04.07.2011 р. позов задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" 1940543,50 грн. заборгованості по сумі кредиту; 519495,46 грн. відсотків, 12476,21 грн. пені; 24725,15 грн. державного мита; 235,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу (Т. 2 а. с. 97-100).

На виконання вказаного рішення господарського суду видано наказ від 26.07.2011 р. у справі № 12/5007/40/11 (Т. 2 а .с. 103).

24.04.2012 р. за заявою стягувача державний виконавець ВДВС Бердичівського МУЮ відкрив виконавче провадження з виконання судового наказу № 12/5007/40/11 (Т. 2 а.с. 116).

Як вбачається з матеріалів справи, постановою 03.05.2012 р. провадження з примусового виконання наказу № 12/5007/40/11 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 32325679 (Т.4 а.с. 4).

Постановою державного виконавця від 24.04.2012 р. при примусовому виконанні наказу № 12/5007/40/11 накладено арешт на все майно, що належить боржнику (Т. 4 а.с. 23).

Згідно акту від 05.06.2012 р. державним виконавцем проведено опис й арешт майна боржника - нежитлового приміщення, казарми (4 поверхи) загальною площею 2403,6 кв.м., приміщення підвалу загальною площею 583,7 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 4 а.с. 51-52).

Постановою від 11.06.2012 р. державним виконавцем призначено ОСОБА_4. призначено експертом у виконавчому провадженні з виконання наказу № 12/5007/40/11 та зобов'язано його надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна з питань щодо визначення ринкової вартості, зокрема, нежилого приміщення, казарми загальною площею 2403,6 кв.м., приміщення підвалу загальною площею 583,7 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 4 а.с. 56).

В результаті досліджень та розрахунків оцінювач дійшов до висновку, що ринкова вартість зазначеного вище майна, без врахування ПДВ, становить 3222835,00 грн. (Т.2 а.с.122).

Звіт № 449 про оцінку ринкової вартості арештованого майна - частини нежитлової будівлі - казарми, загальною площею 2403, 6 м2, під літ. А-4 та приміщення підвалу, загальною площею 583,8 м2, що належить ОСОБА_2, міститься в матеріалах справи (Т. 4 а.с. 127-150, Т. 5 а.с. 1-43).

Як вбачається з матеріалів справи, стягувач зверувся до державного виконавця із заявою від 19.09.2012 р., згідно з якою просить призначити рецензування експертного звіту оціночної вартості майна ФОП ОСОБА_2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 оскільки вважає, що вартість вказаного майна, яка згідно з експертним висновком становить 3 222835, 00 грн., є завищеною та унеможливить його реалізацію (Т.4 а. с. 63).

Постановою від 12.10.2012 р. державний виконавець призначив ОСОБА_3 в якості експерта для участі у виконавчому провадженні для проведення рецензування звіту та зобов'язано його надати письмовий висновок, звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) з питань, проведення рецензування звіту, виконаного ОСОБА_4 (Т.4 а.с. 71).

ОСОБА_3 25.10.2012 р. складено рецензію, згідно якої рецензент дійшов висновку, що звіт класифікується як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки (Т.2 а.с.123-124, Т.4 а.с. 72-73).

26.11.2012 р. до суду першої інстанції від стягувача (ПАТ "Універсал Банк") надійшла скарга на дії ВДВС Бердичівського МУЮ, згідно з якою заявник просить визнати недійсним висновок про ринкову вартість арештованого майна, що належить ОСОБА_2; визнати недійсним звіт № 449 від 31.07.2012 р. та визнати недійсною рецензію суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 від 25.10.2012 р. на звіт № 449 від 31.07.2012 р. (Т.2 а.с. 104-109).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р. у справі № 12/5007/40/11 у задоволенні скарги ПАТ "Універсал Банк" від 23.12.2012 р. на дії ВДВС Бердичівського МУЮ відмовлено (Т. 5 а.с. 45-48).

Переглядаючи вищевказану ухвалу суду першої інстанції на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Стаття 115 Господарського процесуального кодексу України визначає, що рішення господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Накази про стягнення судового збору надсилаються до місцевих органів державної податкової служби.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, в тому числі наказів господарських судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ч. 1 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Пунктом 9.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що визначення вартості, оцінка майна боржника (стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження") є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна. Тому сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати таку оцінку, визначену за результатами рецензування, до господарського суду в процесуальному порядку, передбаченому статтею 121-2 ГПК.

Поряд з цим, у вказаному пункті зазначено, що у розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу Державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 9.13 вищевказаної Постанови визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

У відповідності до положень ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.

Копії постанови державного виконавця про призначення у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста або суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання надсилаються сторонам у триденний строк з дня її винесення.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання вказаних вище норм закону, державним виконавцем було відповідними постановами було призначено ОСОБА_4. та ОСОБА_3 експертами у виконавчому провадженні.

Статтею 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 12 цього ж Закону акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності-суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Приписами статті 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначено, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Акт оцінки майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна, здійсненої суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно. Якщо процедурами з оцінки майна для складання акта оцінки майна передбачене попереднє проведення оцінки майна повністю або частково суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, звіт про оцінку такого майна додається до акта оцінки майна. Акт оцінки майна підлягає затвердженню керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до наведених вище положень чинного законодавства було проведено оцінку вартості арештованого майна боржника.

Так, в матеріалах справи міститься звіт № 499 про оцінку ринкової вартості майна, з якого вбачається, що експерт дійшов висновку, що ринкова вартість об'єкта оцінки, без урахування ПДВ, становить 3222835 грн.

Приписами статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено процедуру визначення вартості, оцінки майна боржника.

Так, згідно з ч. 1 ст. 58 вказаного Закону, визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем (ч. 2 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. 3 ст. 58 цього Закону державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

Згідно з ч. 4 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Таким чином, Законом надано сторонам право звернутися із заявою до органу ДВС про призначення рецензування звіту про оцінку майна у разі незгоди із результатами такої оцінки.

При цьому, Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає вимоги щодо рецензування звіту про оцінку майна.

В силу приписів статті 13 зазначеного Закону рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.

Якщо письмовим запитом про необхідність проведення рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) встановлюється вимога щодо надання висновку про вартість майна, така вимога задовольняється шляхом проведення оцінки майна. У цьому випадку рецензент здійснює або забезпечує здійснення оцінки майна в порядку, встановленому нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) оцінювачем, який працює в органі державної влади, на запити органів державної влади або у зв'язку з виконанням своїх посадових обов'язків здійснюється в межах повноважень, визначених посадовими інструкціями. Якщо запитом органу державної влади передбачено надання висновку про вартість майна і підготовка зазначеного висновку вимагає проведення незалежної оцінки, органи державної влади забезпечують її проведення у порядку, встановленому цим Законом.

В інших випадках рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на платній основі.

Аналогічні положення містяться в Національному стандарті № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, який є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

Згідно з пунктом 62 Національного стандарту № 1 рецензування звіту про оцінку майна здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та осіб, які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (далі - рецензенти).

Так, відповідно до пункту 63 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" рецензування полягає у неупередженому об'єктивному розгляді оцінки майна особою, яка не має особистої матеріальної або іншої заінтересованості в результатах такої оцінки, відповідно до напряму та спеціалізації її кваліфікаційного свідоцтва.

Наведені вище приписи діючого законодавства регламентують порядок проведення рецензування звіту про оцінку майна. Так, передумовою для здійснення рецензування є письмовий запит сторони, яка не згідна з результатами попередньо проведеної оцінки майна.

Отже, законом надано сторонам право на звернення із вимогою про проведення рецензування звіту про оцінку майна. Стаття 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" за своєю правовою природою є диспозитивною, оскільки не зобов'язує, а надає право стороні звернутися із відповідною вимогою до державного виконавця. За таких обставин, сторона у разі звернення повинна обґрунтувати свої вимоги. Тобто навести суму вартості майна, яка на її думку є реальною та буде одержана у разі реалізації арештованого майна.

Матеріалами справи стверджується той факт, що стягувач звернувся із заявою від 19.09.2012р. до органу ДВС, згідно якої просить призначити рецензування експертного звіту оціночної вартості описаного майна ФОП ОСОБА_2 нежитлового приміщення - казарми, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (Т.4 а.с. 63).

На підставі вищевказаного, державним виконавцем 12.10.2012 р. постановою про залучення експерта для участі у виконавчому провадження було призначено ОСОБА_3 - суб'єкта оціночної діяльності, що діє на підставі сертифікату ФДМУ № 9902/10 від 20.08.2010 р. - для проведення рецензування звіту № 449 від 31.07.2012 р. виконаний суб'єктом оціночної діяльності приватним підприємцем ОСОБА_4 про незалежну оцінку об'єкта нерухомості, що належить ОСОБА_2: нежиле приміщення, казарма, загальною площею 2403, 6 кв. м., приміщення підвалу загальною площею 583,7 кв. м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1

За результатами висновку рецензента від 25.10.2012 р., звіт № 499 від 31.07.2012 р. виконаний суб'єктом оціночної діяльності приватним підприємцем ОСОБА_4, визначено, як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, з наявністю незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки (Т. 4 а. с. 72-73).

Водночас, у вказаній вище заяві про проведення рецензування висновку експерта стягувач не вказав вимоги щодо надання висновку про вартість майна. Відповідно у рецензента не виникло обов'язку надавати рецензію щодо вартості майна (ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Таким чином, експертом було здійснено рецензування звіту про оцінку майна на основі наявних матеріалів, зібраної інформації, достатньої для здійснення оцінки, та з використанням відповідних нормативно - правових актів.

При цьому, судова колегія зважає на те, що стягувач не позбавлений права звернутися із такою заявою із зазначенням вартості майна у встановленому законом порядку.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище положення діючого законодавства, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що звіт про оцінку майна та рецензування звіту про оцінку майна було проведено у відповідності до вимог закону.

Положеннями частини 5 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Поряд з тим, у звіті № 499 визначені дата складання звіту - 08.08.2012 р. та термін його дії - шість місяців від дати оцінки.

Таким чином, термін дії звіту закінчується 08.03.2013 р.

Отже, враховуючи вказане вище, судова колегія звертає увагу на те, що стягувач з дати закінчення терміну дії звіту має право у порядку, встановленому законом, повторно звернутися до державного виконавця із заявою про проведення оцінки майна у зв'язку з тим, що звіт припинив свою дію.

Разом з тим, судова колегія зважає на те, що у скарзі на дії органу ДВС стягувач просить визнати недійсними звіт про оцінку майна та рецензію на звіт.

При цьому, матеріалами виконавчого провадження стверджується той факт, що державним виконавцем було призначено експертів з визначення ринкової вартості об'єкта оцінки з дотриманням встановленої законом процедури. В матеріалах справи відсутні докази, які спростовували б правомірність вчинення державним виконавцем дій по виконавчому провадженню в цій частині.

З врахуванням роз'яснень ВГСУ, наведених у Постанови Пленуму № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", судова колегія звертає увагу на те, що до повноважень суду при розгляді скарг такого характеру належить лише перевірка відповідності саме дій державного виконавця приписам статті 58 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, державний виконавець в ході виконавчого провадження лише залучає оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". При цьому, слід враховувати, що експерт згідно із ст.7 Закону України "Про виконавче провадження" є учасником виконавчого провадження, а не органом Державної виконавчої служби.

На підставі вказаного, судова колегія зазначає, що висновок суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні скарги на дії органу ДВС є цілком обґрунтованим та таким, що не суперечить закону.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржником, в свою чергу, не наведено жодних належних та допустимих доказів у порядку ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України стосовно порушення органом ДВС вимог діючого закону під час провадження процедури з оцінки вартості арештованого майна.

Таким чином, доводи апелянта спростовуються матеріалами справи, наведеним вище та не грунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали в порядку ст. 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, ухвалу господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р. у справі № 12/5007/40/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 16.01.2013 р. у справі № 12/5007/40/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" - без задоволення.

2. Справу № 12/5007/40/11 надіслати господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гулова А.Г.