ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2013 року справа № 919/32/13-г
За позовом приватного підприємства "Скорбота"
(99008, м. Севастополь, вул. Пожарова, 5 Б)
до комунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської Ради (99008, м. Севастополь, вул. Пожарова, 7)
про визнання договору укладеним
Суддя Плієва Н.Г.
за участю:
представника позивача - Ротанова І.А., довіреність №145, від 15.11.2012;
представника відповідача - Філіппової Н.О., довіреність б/н від 10.01.2013
Суть спору:
Приватне підприємство "Скорбота" звернулось до суду з позовом до комунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської Ради про визнання договору укладеним на умовах, викладених в редакції договору № 13 від 29.11.2012 з протоколом розбіжностей до договору від 04.12.2012 зі строком дії три роки.
Ухвалою суду від 04.01.2013 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.01.2013.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався та у судовому засіданні 06.02.2013 було оголошено перерву до 25.02.2013.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала, надала письмовий відзив на позов.
Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд -
ВСТАНОВИВ:
Згідно довідки управління статистики у м. Севастополі одним з видів діяльності приватного підприємства "Скорбота" (далі - ПП "Скорбота") за КВЕД-2010 є організування поховань і надання суміжних послуг.
15.11.2012 ПП "Скорбота" за вих. № 144 надіслало на адресу Державного комунального підприємства "Севастопольський комбінат благоустрою" (далі - ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою") заяву з проханням в 14-дений строк розглянути проект договору № 12 від 15.11.2012 про надання ритуальних послуг ПП «Скорбота», підписати його, скріпити печаткою та один примірник повернути позивачу (а.с. 10).
29.11.2012 ДКП "Севастопольський комбінат благоустрою" повідомив ПП «Скорбота», що не погоджується з наданим проектом договору про надання ритуальних послуг №12 від 15.11.2012 та запропонував свою редакцію договору.
Договір № 13 про надання ритуальних послуг від 29.11.2012 (далі - Договір) був підписаний сторонами та скріплений їх печатками (а.с. 14-15).
Відповідно до п.п. 1.1. Договору, предметом договору є надання ритуальних послуг з установлення намогильних споруд на міських кладовищах.
Розділом другим та третім Договору сторони визначили власні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 5.1. Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 29.11.2012 року.
Окрім договору на адресу відповідача позивач надіслав протокол розбіжностей від 04.12.2012 до договору № 13 від 29.11.2012, з якого вбачається, що позивач не погоджується з розділом 2, 3 та пунктом 5.1 Договору та просить викласти ці пункти в його редакції.
20.12.2012 за вих. № 539 відповідач надіслав ПП «Скорбота» протокол погодження розбіжностей до Договору, згідно яким наполягав на залишенні умов договору в тій редакції, яку ним було запропоновано.
На думку позивача, відповідач умисно ухиляється від укладання договору на строк, який зазначений в п. 8.2. Типового положення про ритуальну службу в Україні та нав'язує його укладання на менший строк, у зв'язку з чим ПП "Скорбота» звернулось до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Правовідносини в України відносно поховання померлих осіб регулюються Законом України "Про поховання та похоронну справу", наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства № 193 від 19.11.2003 "Про затвердження нормативно-правових актів відносно реалізації Закону України "Про поховання та похоронну справу" та іншими нормативно-правовими актами.
За положеннями статті 8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» організація діяльності в галузі поховання померлих здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органами.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері житлово-комунальної політики України в межах своєї компетенції: реалізує державну політику в галузі поховання в порядку, встановленому законом, та здійснює контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування, їх виконавчих органів, а також суб'єктів господарювання в зазначеній сфері; затверджує необхідний мінімальний перелік вимог щодо порядку організації поховання і ритуального обслуговування населення; затверджує типове положення про ритуальну службу; встановлює вимоги щодо утримання та охорони місць поховань; встановлює порядок реєстрації поховань та перепоховань померлих, а також форму книги реєстрації поховань та перепоховань; здійснює інші повноваження, передбачені законом.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про поховання та похорону справу», надання ритуальних послуг відповідно до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 8 цього Закону, здійснюється ритуальними службами або за договором суб'єктами господарювання інших форм власності.
Відповідно до п. 1 Типового положення про ритуальну службу в України, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 19.11.2003 № 193 ритуальна служба в Україні відповідно до Закону України "Про поховання та похоронну справу" - це спеціалізоване комунальне підприємство, що створюється органом місцевого самоврядування в порядку, установленому Законом.
Відповідно до п. 2 Типового положення про ритуальну службу в України, ритуальна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про поховання та похоронну справу", іншими законами України, нормативно-правовими актами, що приймаються на виконання законів України, а також цим Положенням.
Як вбачається з статуту відповідача, Рішенням Севастопольської міської Ради від 05.04.2005 № 2969 затверджений статут комунального підприємства КП "Севастопольський комбінат благоустрою" Севастопольської міської Ради, яким на підприємство покладені функції ритуальної служби міста - спеціалізованого комунального підприємства (а.с. 44-54).
Згідно з Наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства № 193 від 19.11.2003 "Про затвердження нормативно-правових актів відносно реалізації Закону України "Про поховання та похоронну справу" проведення суб'єктами господарювання будь-яких робот та надання ритуальних послуг на території кладовища можливо тільки при наявності договору, укладеного між суб'єктом господарювання та ритуальної службою.
Відповідно до пункту 8 «Типового положення про ритуальну службу в Україні», ритуальна служба забезпечує укладання договорів про надання ритуальних послуг із суб'єктами господарювання, які виявили бажання працювати на ринку ритуальних послуг.
Згідно з пунктом 8.1 Типового положення, суб'єкт господарювання, що виявив бажання працювати на ринку ритуальних послуг, має подати до територіальної ритуальної служби відповідну заяву щодо укладання договору про надання ритуальних послуг на ім'я її керівника та долучити до заяви (засвідчені в установленому порядку копії) такі документи: копію довідки про включення до ЄДРПОУ для юридичної особи або довідки про присвоєння ідентифікаційного номера для фізичної особи; копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності; перелік послуг, що пропонуються для надання суб'єктом господарювання; режим роботи та номер телефону. Протягом 14 робочих днів з дня отримання заяви територіальна ритуальна служба укладає з суб'єктом господарювання договір про надання послуг при наявності всього переліку документів, передбачених цим пунктом. Безпідставна відмова в укладанні договору не допускається, вона повинна бути аргументована.
Приписами статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 3 статті 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Стаття 180 Господарського кодексу України містить поняття істотних умов господарського договору. Так, згідно з частиною першою згаданої статті, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частини другої цієї ж статті, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частинами 3, 4 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
Відповідно до частини другої статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:
вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Слід зазначити, що «Типовим положенням про ритуальну службу в Україні» затверджено саме примірний договір на надання ритуальних послуг.
Зміст примірного договору про надання ритуальних послуг, затверджений у якості Додатку до п. 8.2 Типового положення.
При цьому, пунктом 1.3 самого примірного договору передбачено, що господарські відносини між Ритуальною службою та Виконавцем послуг визначаються за згодою сторін.
Виходячи зі змісту вказаного примірного договору, вільне волевиявлення сторін повинно мати місце при визначенні наступних істотних умов договору: при визначенні переліку ритуальних послуг (Розділ 2 п.2.2 п.п.2.2.1) - Права Виконавця послуг), при визначенні терміну і механізму передачі замовлення на поховання (Розділ 3 «обов'язки сторін»п.3.1, п.п. 3.1.7 - Обов'язки ритуальної служби); при визначенні порядку доведення Виконавцем до Ритуальної служби нової ціни на ритуальні послуги (Розділ 3, п.3.2, п.п.3.2.І - Обов'язки Виконавця послуг); при визначенні відповідальності Ритуальної служби за безпідставну відмову Замовнику в оформленні договору - замовлення (Розділ 4, п.4.1. п.п.4.1.4 - Відповідальність Ритуальної служби); при визначенні «Інших умов» (Розділ б); при визначенні строку дії договору (Розділ 7, п.7.1).
Проаналізувавши сукупність наведених норм, суд дійшов висновку, що при укладенні договору про надання ритуальних послуг сторони є вільними у погодженні умов договору, зокрема щодо строку його дії та переліку послуг за договором, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту прав та законних інтересів сторони, як визнання договору укладеним.
Так, захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом в спосіб, передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується і з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.
Однак, серед вказаного переліку наведених статей законів відсутній такий спосіб захисту права, як визнання договору укладеним, відсутній і механізм виконання такого рішення суду.
Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.
На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Повне рішення складено 04.03.2013.
Суддя підпис Н.Г. Плієва