Провадження № 2\368\7\13

Справа № 2-29/12

Рішення

іменем України

"22" лютого 2013 р. Кагарлицький районний суд Київської області

В складі:

Головуючий: суддя Закаблук О.В.

При секретарі: Гембар В.В.

Представника: ОСОБА_1

          Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кагарлик Київської області в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, суд, -

В С Т А Н О В И В :

          26.07.2011 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому позивач просив суд винести рішення, яким:

- визнати двохкімнатну квартиру за адресою вул. ОСОБА_4 б. 20, кв. 7 , м. Кагарлик спільною сумісною власністю;

- звільнити від сплати державного мита на підставі п. 18 декрету КМУ «Про державне мито».

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував наступним.

21 вересня 1991 року він уклав шлюб з відповідачкою , який вони зареєстрували у Відділі РАЦСу у М.Кагарлик Київської області.

За час шлюбу в 2003 році вони спільно придбали :

- Однокімнатну квартиру за адресою вул.К.Маркса 6.20 кв.7 , м.Кагарлик.

З часом вони за спільні кошти та спільними зусиллями провели реконструкцію зазначеної квартири з однокімнатної на двохкімиатну та ввели в експлуатацію , отримавши в 2005 свідоцтво про право власності, що було оформлено одноосібно на відповідача.

07 вересня 2005 року шлюб між нами було розірвано. Спору що до спільного майна при розірванні шлюбу у нас не було.

В даний час відповідачка безпідставно перешкоджає його проживанню в належному йому на праві власності житловому будинку та спірній квартирі, що зумовлює його до звернення в суд за захистом своїх прав.

Згідно із ст. 60, ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності і у разі його поділу частки дружини та чоловіка є рівними.

Виходячи з цього, він запропонував відповідачці добровільно поділити спільне майно, виділивши йому 1\2 частину вищезазначеної квартири передавши її в його володіння та користування. Однак відповідачка відмовилася.

За ухвалою суду до участі в справі було залучено третю особу з самостійними вимогами, ОСОБА_5.

08.10.2011 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява третьої особи з самостійними вимогами, - ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання переведення прав покупця та визнання права власності ( в порядку ст.. 34 Цивільного процесуального кодексу України), в якій третя особа просить суд винести рішення:

ОСОБА_2 звернувся до Кагарлицького районного суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1.

Згідно ч. 1 ст. 34 Цивільного процесуального кодексу України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

Користуючись правом передбаченим ч. 1 ст. 34 Цивільного процесуального кодексу України ОСОБА_5 (далі-Позивач) заявляє самостійні вимоги на предмет спору звертаючись до суду з даним позовом.

В своїй позовній заяві ОСОБА_2 зазначив, що за час шлюбу в 2003 році він спільно з ОСОБА_3 придбали квартиру за адресою АДРЕСА_2. З часом за спільні кошти та спільними зусиллями провели реконструкцію зазначеної квартири на двохкімнатну.

Однак, такі твердження не відповідають дійсності виходячи з наступного.

На момент укладання договору купівлі-продажу квартири, а саме 25.04.2003 р., у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 власних коштів для придбання квартири не було. У зв'язку з чим, Позивач вирішив придбати квартиру за свої кошти. Позивач обговорив умови придбання квартири з продавцем ОСОБА_6 та погодив ціну.

Договір купівлі-продажу був підписаний між ОСОБА_3 та ОСОБА_7, у зв'язку з тим, що саме Позивач за станом здоров'я не міг займатись оформленням документів, тому Позивач вирішив оформити договір купівлі-продажу на ОСОБА_3

Розраховувався з продавцем ОСОБА_7 за придбану квартиру особисто Позивач своїми власними коштами, що підтверджується розпискою написаною власноручно ОСОБА_7

При цьому, ОСОБА_3 погоджувалась на те, щоб договір купівлі-продажу оформити на неї при умові, що як тільки виникне потреба вона переоформить на Позивача придбану квартиру.

Фактично стороною, тобто покупцем, за договором купівлі-продажу квартири був Позивач, який погоджував всі умови з продавцем. Домовився з нею про всі істотні умови договору купівлі-продажу, сплатив власні кошти за придбану квартиру.

Згідно ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Враховуючи те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 було підписано договір купівлі-продажу від 25.04.2003 р. з метою приховання правочину, який насправді вчинявся, а саме в частині покупця за договором купівлі-продажу, вказаний договір є удаваними в частині де покупцем вказана ОСОБА_3

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Оскільки ОСОБА_3, уклала удаваний правочин з ОСОБА_7, а покупцем квартири фактично є Позивач, набувачем квартири за договором купівлі-продажу повинен бути Позивач, тому необхідно перевести на нього права покупця за вищевказаними договором купівлі-продажу.

Також, не відповідають дійсності твердження ОСОБА_2 стосовно того, що ним разом з ОСОБА_3 за спільні кошти було проведено реконструкцію квартири з однокімнатної в двокімнатну, оскільки згідно розписки ОСОБА_8 вона отримала від Позивача 1000 доларів за кімнату передану в жовтні 2005 року за адресою АДРЕСА_3, яка була приєднана до квартири №7, що підтверджується розпискою написаною власноручно ОСОБА_8

Враховуючи вищевикладене та керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України №20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності», ст. ст. 235, 328, 655 Цивільного кодексу України, ст. З, 15, 118, 119 Цивільного процесуального кодексу України, третя особа з самостійними вимогами просила суд винести рішення, яким:

- Визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири від 25.04.2003 р. підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_7, посвідчений державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та зареєстрований за №1834, в частині де покупцем вказана ОСОБА_3.

- Перевести на ОСОБА_5 права покупця за договором купівлі-продажу квартири від 25.04.2003 р., що підписаний ОСОБА_3 та ОСОБА_10 та державним нотаріусом Кагарлицької районної державної нотаріальної контори ОСОБА_9 та зареєстрований за №1834.

- Визнати за ОСОБА_5 право власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4.

23.01.2012 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та визнання права власності на частку в спільному майні, в якій позивачка просила суд винести рішення, яким:

- провести поділ між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільного майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Кагарли, вул. Бащенка, 23, що належить до їх спільної сумісної власності;

- визнати за ОСОБА_3 прао власності на 1\2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Бащенка, 23;

- Звільнити ОСОБА_11 від сплати судового збору на підставі ст.. 8 Закону України «Про судовий збір».

20.02.2012 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло доповнення до зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та визнання права власності на частку в спільному майні, в якій позивачка просила суд винести рішення:

- Залучити до участі у справі у якості відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_12.

- Визнати незаконною довідку Кагарлицького БТІ д 23.12.1996 р. про готовність незавершеного будівництва житлового будинку за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Бащенка, 23.

- Визнати недійсним договір дарування від 15.02.1997 р. укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_2.

- Визнати житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Бащенка, 23 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

- Провести поділ між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільного майна, а саме житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Бащенка, 23, що належить до їх спільної сумісної власності.

- Визнати за ОСОБА_3 право власності 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул. Бащенка, 23.

30.03.2013 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло письмове заперечення відповідача по зустрічному позові ОСОБА_12, в якому він просив суд винести рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_3 відмовити повністю.

23.07.2012 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло письмове клопотання представника ОСОБА_3, - ОСОБА_1, в якому представник відповідачки просив суд винести ухвалу, якою зупинити провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя за позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5 про переведення прав покупця та визнання права власності до залучення до участі в справі правонаступника чи законного представника.

Клопотання було обґрунтовано тим, що третя особа з самостійними вимогами, - ОСОБА_5 помер 10 липня 2012 року.

Даний           факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1 – ОК № 248320, яке видано 13 липня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кагарлицького районного управління юстиції у Київській області.

23.07.2012 року Кагарлицьким районним судом Київської області було винесено ухвалу, якою:

Клопотання представника ОСОБА_1 про зупинення провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_12, третя особа з самостійними вимогами, - ОСОБА_5 про поділ спільного майна та визнання права власності на частку в спільному майні, - задоволено.

Провадження в справі № 2 - 29Л12 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_12, третя особа з самостійними вимогами, - ОСОБА_5 про поділ спільного майна та визнання права власності на частку в спільному майні, - зупинено.

Згідно ухвали суду провадження по справі було відновлено.

          22 лютого 2013 року ухвалою Кагарлицького районного суду Київської області зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, - залишено без розгляду.

          В судовому засіданні, яке відбулося 22.02.2013 року позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

          На запитання суду позивач зазначив наступне:

          Спірне майно, - квартиру, яка розташована за адресою: вул.К.Маркса 6.20 АДРЕСА_5 вони з відповідачкою придбали за спільні кошти, хоча, звісно, допомагали і батьки, але батьки не тільки з сторони відповідачки ОСОБА_3, але і його батьки.

          Крім того, на той час він займав вагому посаду в місті, тому мав значний дохід, відповідно, зглядаючись на вартість квартири, яка зазначена в договорі купівлі – продажу, він мав змогу самостійно, без будь – якої допомоги придбати вищевказану квартиру.

          Про те, що право власності на квартиру зареєстровано лише на відповідачку, - ОСОБА_3 він взнав лише нещодавно, коли постав судовий спір по даному майну, - спірній квартирі.

          В судовому засіданні, яке відбулося 22.02.2013 року відповідачка ОСОБА_3 проти позову ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя заперечувала та пояснила суду, що дійсно за час шлюбу в 2003 році вона придбала однокімнатну квартиру за адресою вул.К.Маркса 6.20 АДРЕСА_5.

          Проте, дана квартира була придбана не за спільні кошти, а за кошти її батьків, зокрема, за кошти, які їй дав її рідний батько, - ОСОБА_5, який помер 10 липня 2012 року.

З часом вона за кошти батьків провела реконструкцію зазначеної квартири з однокімнатної на двохкімиатну та ввела в експлуатацію , отримавши в 2005 свідоцтво про право власності, що було оформлено одноосібно на неї.

07 вересня 2005 року шлюб між нею та позивачем по справі було розірвано. Спору що до спільного майна при розірванні шлюбу у них не було.

На запитання суду відповідачка ОСОБА_3 пояснила, що позивач по справі, - ОСОБА_2 достеменно знав про ту обставину, що право власності на спірну квартиру зареєстровано лише на неї.

В судовому засіданні, яке відбулося 22.02.2013 року представник відповідачки ОСОБА_3, - ОСОБА_1 проти позову заперечував, та просить суд застосувати до даного спору загальні строки позовної давності, - 3 роки, та відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2

В судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що проживає ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1999 року постійно, до того будувала свій будинок.

Сторони по справі почали будувати спірний будинок по вул. Бащенка м. Кагарлик в 1996 році. Вона бачила, як відповідачка ОСОБА_3 красила вікна в будинку, красила кирпи, копала траншею.

Коли сторони переходили жити в будинок, він був повністю готовий до експлуатації.

Надвірні споруди сторони побудували після переселення в будинок.

На той час відповідачка ОСОБА_3 перебувала в декретній відпустці.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснила, що весь час проживає ІНФОРМАЦІЯ_2.

Є сусідкою батьків відповідачки, - ОСОБА_3, товаришує з даною сім»єю.

Мати відповідачки з 1993 року працює на заробітках за кордоном, звідки передавала кошти відповідачці ОСОБА_3, які остання всі вкладувала в будівництво будинку, який розташовано по вул. Бащенка м. Кагарлик Київської області.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_15, - мати позивача ОСОБА_2 пояснила суду, що спірний будинок, який розташовано по вул. Бащенка м. Кагарлик будувала вона та її чоловік для свого сина, - позивача по справі, - ОСОБА_2 та його колишньої на даний час дружини, - відповідачки по справі, - ОСОБА_3.

На момент початку будівництва як її син так і бувша невістка навчалися в м. Києві..

Почали будівництво будинку в 1993 році.

В 1998 році сторони перебралися жити в нову хату.

Всі будівельні матеріали купувала вона та її чоловік. Накладні на будівельні матеріали не збереглися, так як вона їх попалила.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що проживає по вул. Бащеннка з 1995 року.

Відповідачка на будівництві підносила цеглу, красила.

Вона постійно бачила на будівництві відповідачку по справі ОСОБА_3

Також на будівництві постійно працювали батьки відповідачки.

Суд, вислухавши позивача по спрві, - ОСОБА_2, який підтримав позов, відповідачку по справі, - ОСОБА_11, яка проти позову заперечувала, представника відповідачки, - ОСОБА_1, який проти позову заперечував, вислухавши свідків по справі, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Так, що стосується фактичним обставинам справи, то в судовому засіданні встановлено, що 21 вересня 1991 року Кагарлицьким відділом РАГС Київської області був зареєстрований шлюб між позивачем по справі, - ОСОБА_2, та відповідачкою по справі, - ОСОБА_3, актовий запис № 94.

Вищевказаний факт підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії IV – БК № 355763, яке видано 21 вересня 1991 році Кагарлицьким відділом РАГС Київської області.

25 квітня 2003 року відповідачка по справі придбала квартиру, яка знаходиться в місті Кагарлик по вул. К. Маркса, квартиру під номером 7 /сім/ у будинку під номером /двадцять/ Київської області.

12.04.2005 року відповідачкою по справі, - ОСОБА_3 було отримано технічний паспорт, який було виготовлено Київським обласним управлінням житлово – комунального господарства Кагарлицьким бюро технічної інвентаризації, інвентаризаційна справа № 4, реєстровий № 4376.

Рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області № 50 від 29.04.2005 року «Про розгляд звернень громадян міста» було надано дозвіл відповідачці по справі ОСОБА_3 Наталії.Миколаївні на оформлення технічної документації самовільного переобладнання однокімнатної квартири № 7 в двокімнатну із збільшенням житлової площі 13.2 кв. м. Гр.. ОСОБА_3 самовільно переобладнані квартири представити державній технічній комісії для прийняття квартир в експлуатацію.

В травні 2005 року був підписаний акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального будівництва.

26.06.2005 року відповідачка по справі отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, - квартиру, яка розміщена: АДРЕСА_6.

Форма власності, - приватна, частка, - 1\1.

Підстава отримання права власності: рішення Кагарлицької міської ради Київської області, номер 64, акт прийомки від 17.05.2005 року.

Отже, що стосується застосування норм матеріального та процесуального права відносно встановлених фактичних обставин справи, то суд зазначає наступне.

Так, дійсно, 25 квітня 2003 року відповідачка по справі придбала квартиру, яка знаходиться в місті Кагарлик по вул. К. Маркса, квартиру під номером 7 /сім/ у будинку під номером /двадцять/ Київської області.

12.04.2005 року відповідачкою по справі, - ОСОБА_3 було отримано технічний паспорт, який було виготовлено Київським обласним управлінням житлово – комунального господарства Кагарлицьким бюро технічної інвентаризації, інвентаризаційна справа № 4, реєстровий № 4376.

Рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області № 50 від 29.04.2005 року «Про розгляд звернень громадян міста» було надано дозвіл відповідачці по справі ОСОБА_3 Наталії.Миколаївні на оформлення технічної документації самовільного переобладнання однокімнатної квартири № 7 в двокімнатну із збільшенням житлової площі 13.2 кв. м. Гр.. ОСОБА_3 самовільно переобладнані квартири представити державній технічній комісії для прийняття квартир в експлуатацію.

В травні 2005 року був підписаний акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального будівництва.

В даному суд наголошує на тому факті, що в членах державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального будівництва перебував позивач по справі, - ОСОБА_2, підпис якого міститься на вищевказаному акті.

Членам комісії, як видно з самого змісту акта, був наданий технічний паспорт 12.04.2005 року, в якому одноособовим власником зазначено відповідачку по справі, - ОСОБА_11, тому суд критично ставиться до твердження позивача ОСОБА_2 проте, що він не знав, що квартира придбана лише на його колишню дружину, - ОСОБА_3

26.06.2005 року на підставі вищевказаного акту відповідачка по справі отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно, - квартиру, яка розміщена: АДРЕСА_6.

Отже, враховуючи вищевикладене, що стосується даного спору, то в даному випадку формально діють норми ст.. 60 та ч. 1 ст. 70 СК України.

Так, згідно ст.. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав поважної причини ( навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст.. 70 СК України у разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Проте, в судовому засіданні представник відповідачки, - ОСОБА_1 заявив клопотання щодо застосування до даного позову загальні строки позовної давності, а саме, просив строки позовної давності застосовувати з моменту розірвання шлюбу.

В даному випадку суд критично відноситься до позиції представника відповідачки, - ОСОБА_1, який вважає початком перебігу строків позовної давності з моменту розірвання шлюбу, так як в даному випадку необхідно застосовувати положення ст.. 72 СК України.

Так, згідно ст.. 72 СК України позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, як видно з положень ст.. 72 СК України незалежно від того, чи проживають дружина та чоло вік спільно, а також від порушення одним із подружжя май нових прав другого, позовна давність не розпочинається доти, поки шлюб між ними не розірвано. Тому першою умовою за стосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, є розірвання шлюбу.

Другою умовою застосування позовної давності є пору шення прав на майно одним із співвласників. У зв'язку з цим позовна давність не розпочнеться, якщо після розірвання шлюбу права того, хто залишив свою частку у спільному май ні за попереднім місцем проживання, не вимагаючи його по ділу, не будуть порушені колишньою дружиною або колишнім чоловіком.

Отже, в даному випадку, суд оцінював докази, яків сторони надали як під час подачі позовної заяви (позивач, - в своїй позовній заяві), так і в судовому засіданні ( пояснення сторін процесу, пояснення свідків, письмові докази) на підставі ст.. 10 ЦПК України, де, зокрема, зазначено, що:

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх пере конливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попе реджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Крім того, суд при оцінці доказів керувався нормами ст..ст. 57 – 64 ЦПК України.

Так, згідно ст.. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст.. 58 ЦПК України:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета дока зування.

2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

3. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказу вання.

Згідно 59 ЦПК України:

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами до казування.

Згідно ст. 60. ЦПК України:

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посила ється як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвален ня рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що в даному випадку слід застосувати строк позовної давності у три роки з моменту розірвання шлюбу, так як на момент розірвання шлюбу позивач ОСОБА_2 достовірно знав про ту обставину, що право власності на спірну житлову площу зареєстровано за відповідачкою.

Відповідно, суд критично відноситься до тієї обставини, що позивач ОСОБА_2 стверджує, що він не знав та не міг знати, право власності що житлову квартиру, яка розміщена за адресою: АДРЕСА_7, та яка є предметом спору, зареєстровано на відповідачку, - ОСОБА_3

Також суд критично суд відноситься до тієї обставини, що позивач ОСОБА_2 взнав про ту обставину, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_3, що є на його думку, порушенням його прав та інтересів, лише перед моментом подачі позовної заяви.

Напроти, судом встановлено, що спір між сторонами щодо права власності на спірну квартиру розпочався між сторонами відразу ж після розірвання шлюбу, - з 2005 року.

Вищевказану обставину позивач ОСОБА_2 не довів в судовому засіданні в порядку та на підставах, які передбачені 57 – 64 ЦПК України, тому суд приймав рішення щодо відмови в задоволенні позову на підставі ст. 10 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст..ст. 60, 70, 72 СК України, ст..ст. 10, 57 – 64, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ч. 1 ст.223 ЦПК України.

Суддя:

ОСОБА_17