№ справа:117/4384/12Головуючий суду першої інстанції:Романюк Є.В.

№ провадження:11/190/480/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Мельник Т. О.

__________________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіЯзєва С.О.,

СуддівМельник Т.О., Куртлушаєва І.Д.,

За участю прокурораМатвійчук С.Л.,

при секретарі засудженого Солодовник Т.С., ОСОБА_7,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27.12.2012 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с.Фрунзе Сакського району Кримської області, громадянина України, раніше не судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

засуджено за ч.1 ст. 122 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_7 засуджено за те, що він 15.03.2012р. приблизно о 08 годині, перебуваючи у маршрутному автобусі, д/н НОМЕР_1, біля буд. 22 на вул. Лободова у м.Саки, під час конфлікту, який виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав раніше незнайомому йому ОСОБА_9 один удар кулаком правої руки в область обличчя, після чого, продовжуючи свої злочинні дії, завдав п'ять ударів кулаком правої руки в область грудної клітини, заподіявши йому, як легкі тілесні ушкодження, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я, так і тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які спричинили за собою тривалий розлад здоров'я.

У апеляції захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 просить вирок скасувати та постановити виправдувальний вирок. Свої доводи мотивує неправильним застосуванням судом кримінального та кримінально-процесуального закону.

Вважає, що свідчення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не можуть бути доказами вини ОСОБА_7, оскільки не підтверджують той факт, що саме ОСОБА_7 завдав удари потерпілому, а свідчення самого потерпілого мають суперечності, які судом не усунені. При цьому свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 стверджували, що ОСОБА_7 ударів потерпілому не завдавав, лише вивів його з автобусу.

На думку апелянта, постанова про порушення кримінальної справи винесена слідчим 21.05.2012 року без достатніх на це підстав, конкретно не містить відомостей про підстави для її порушення, а саме про присутність у матеріалах доказів, які вказують на наявність в діях ОСОБА_7 ознак злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України. Допитана у якості свідка у судовому засіданні слідча ОСОБА_18 пояснила, що порушила кримінальну справу зі слів потерпілого.

Зазначає, що судово-медичні експертизи були призначені досудовим слідством лише після порушення кримінальної справи не за фактом, а відносно особи, що суперечить п.2 ст. 76 КПК України, Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» та роз'ясненню Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.01.2011р.

Крім того, експертизи по справі проведені з порушенням норм КПК України та Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи.

Посилається, що експертом не враховані та не описані в експертизі попередні захворювання потерпілого, для проведення комісійної судово-медичної експертизи потерпілим ОСОБА_9 не були надані первинний рентгенівський та контрольний рентгенівський знімки грудини. На думку апелянта, це підтверджує, що первинного знімка не існувало. При постановлені вироку суд не дав висновкам експерта належної оцінки і не навів мотивів, з яких прийняв його, як доказ.

Відтворення обстановки та обставин місця події проведено не в умовах, наближених до реальних, а у кабінеті слідчого.

У запереченнях прокурор просить вирок залишити без зміни, посилаючись на необґрунтованість доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_7, який наполягав на задоволенні апеляційних вимог, думку прокурора, який просив вирок залишити без зміни, вивчивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Винуватість засудженого ОСОБА_7 у скоєнні інкримінованого йому злочину при обставинах, вказаних у вироку, підтверджується сукупністю зібраних і досліджених у судовому засіданні доказів, яким дана належна правова оцінка. Його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.122 КК України.

Винуватість засудженого ОСОБА_7 у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України підтверджується:

- свідченнями потерпілого ОСОБА_9, з яких вбачається, що 15.03.2012 р. він на Центральній площі м.Саки сів у маршрутний автобус, який слідував до Сакської лікарні, де водій автобуса, відмовившись брати у нього посвідчення інваліда для пільгового проїзду, став вимагати у нього передачі грошей для оплати проїзду, тоді він передав водієві 5 грн., а водій взявши гроші, сказав, що здачу він отримає на кінцевій зупинці, доїхавши до кінцевої зупинки «Лікарня», коли всі пасажири вийшли з автобуса, він підійшов до водія і попросив повернути здачу, на що водій зі свого водійського місця вистрибнув у салон автобуса і наніс йому удар кулаком правої руки в область обличчя, від чого він похитнувся і присів на одне з сидінь, а водій потім близько 5 разів ударив його кулаком у груди та витягнув з автобусу та поїхав. Про скоєне він відразу же зателефонував до міліції з реєстратури Сакського ТМО ( т.1 а.с.165);

- показаннями свідка ОСОБА_19, яка пояснила, що у 2012 році у ранковий час до неї в реєстратуру поліклініки ТМО звернувся чоловік, у якого на обличчі була кров, пізніше їй стало відомо, що це був ОСОБА_9. На прохання ОСОБА_9 вона надала йому телефон, і чула, як він повідомляв до міліції, що його побив водій маршрутного автобусу (т.1 а.с.179);

- показаннями свідка ОСОБА_10, з яких вбачається, що приблизно у середині березня 2012 року до неї на робоче місце на Сакському центральному ринку прийшов її батько ОСОБА_9, у якого на губі була невелика рана, і розповів, що, коли він вранці їхав у маршрутному автобусі до Сакської лікарні, водій автобусу, дочекавшись доки всі пасажири вийдуть, завдав йому декілька ударів у груди. При цьому ОСОБА_9 скаржився на біль у грудях. Згодом їй стало відомо, що у ОСОБА_9 був перелом грудини (т.1 а.с.166);

- показаннями свідка ОСОБА_11 про те, що у березні або квітні 2012 року, біля Сакського центрального ринку він зустрів свого знайомого ОСОБА_9, який розповів, що його побив водій маршрутного автобусу. Скаржився на те, що в нього поламані ребра та болить серце (т.1 а.с.166 зворот.);

- висновком судово-медичної експертизи №42 від 06.06.2012р., згідно якого у ОСОБА_9 мали місце тілесні ушкодження у вигляді перелому тіла грудині у нижній третині (підтверджено рентгенологічне). Виявлені тілесні ушкодження утворилися від дії тупих предметів, можливо від завдання удару (ів) рукою, руками. Спричинення указаного закритого перелому грудини у нижній третині в результаті падіння потерпілого на спину, на бік, або обличчям вниз з положення стоячи виключається. Перелом грудини відноситься до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень за ознакою тривалості розладу здоров'я, оскільки для повного зрощення даного перелому потрібний строк більше за 21 день (т.1 а.с.98-99).

- протоколом прийняття усної заяви потерпілого ОСОБА_9, в якій він просить притягнути до кримінальної відповідальності водія автобусу №2466, який приблизно о 08 годині, перебуваючи на вул. Лободова, біля буд.22 у м.Саки, завдав йому тілесних ушкоджень (т.1 а.с.8);

- протоколом пред'явлення особи для впізнання, згідно якого ОСОБА_9 упізнав ОСОБА_7, як особу, яка заподіяла йому 15.03.2012р. тілесні ушкодження (т.1 а.с.74).

Суд всебічно перевірив всі докази, які логічні, послідовні і повністю узгоджуються між собою, дав їм належну оцінку, обґрунтовано прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_7 за ч.1 ст.122 КК України, а доводи апелянта про те, що висновки суду суперечать фактичним обставинам справи, про допущенні судом у вироку припущення, у зв'язку з чим, на його думку, є підстави для виправдання ОСОБА_7, не обґрунтовані. Суперечностей у свідченнях потерпілого, на які посилається захисник, не встановлено.

Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_20, дійсно, не були очевидцями скоєного злочину, проте згідно до їх показань, у них за наймом працював засуджений ОСОБА_7, на якого неодноразово надходили скарги за неналежне виконання своїх службових обов'язків. Вказані свідчення мають значення для встановлення даних, які характеризують особу засудженого. Слідчий ОСОБА_26. та дільничний інспектор ОСОБА_15. були допитані у судовому засіданні про обставини розслідування справи. Порушень у тому, що суд поклав показання зазначених свідків у вирок, колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів відноситься критично до показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17, оскільки вони мають суттєві протиріччя, не узгоджуються з показаннями самого засудженого та суперечать свідченням потерпілого.

Із свідчень ОСОБА_17 вбачається, що 15.03.2012р., коли маршрутний автобус №6 приїхав на кінцеву зупинку, вона вийшла і почала дзвонити доньці. Бачила, як водій вийшов з кабіни через свої двері, обійшов автобус і увійшов у передні двері. Вона не чула, що вимагав потерпілий, разом з тим чула, як водій ввічливо просив, щоб потерпілий вийшов, проте потерпілий не відреагував, а коли водій зайшов у салон автомобіля, то потерпілий вийшов самостійно. Після чого водій відразу поїхав (т.1 а.с.179 зворот).

Свідчення ОСОБА_17 викликають сумніви, оскільки вона, одночасно здійснюючи дзвінок з мобільного чула ввічливе прохання засудженого, при цьому вимог потерпілого не чула. Засуджений ОСОБА_7 стверджував, що вивів потерпілого з автобусу, тримаючи за одежу, що суперечить показанням свідка, яка пояснила, що потерпілий вийшов з автобусу самостійно (т.1 а.с.234).

Свідок ОСОБА_21 стверджував, що бачив, як водій вивів потерпілого з задньої двері автобуса та тримав потерпілого за куртку, після чого помив руки та поїхав (т.1 а.с.168). Зазначені свідчення не узгоджуються з показаннями потерпілого, засудженого та свідка ОСОБА_17, які стверджували, що конфлікт виник у передній частині автобусу, звідки потерпілий і залишив автобус.

Твердження свідка ОСОБА_21 про те, що потерпілий знаходився у стані алкогольного сп'яніння спростовуються показаннями свідка ОСОБА_15, з яких вбачається, що він спочатку припустив, що потерпілий знаходиться у стані алкогольного сп'яніння, оскільки потерпілий сильно заїкався, проте надалі при спілкуванні він зрозумів, що це дефект мови (т.1 а.с.180).

З урахуванням викладеного колегія суддів не може погодитися з твердженням захисника, що свідчення ОСОБА_17 та ОСОБА_21 доказують невинуватість засудженого ОСОБА_7 у скоєні інкримінованого йому злочину.

Відповідно до ст. 194 КПК України з метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при проваджені інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце для відтворення обстановки і умов, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності. З суті вказаної статті вбачається, що виїжджати на місце події це право слідчого, а не обов'язок. Враховуючи те, що ніхто з учасників по справі не оспорював місце конфлікту, колегія суддів погоджується з рішенням слідчого, що для уточнення кількості та локалізації тілесних ушкоджень можливо було провести відтворення обстановки і обставин події в умовах слідчого кабінету. Порушень вимог КПК про провадженні відтворення обстановки і обставин події колегія суддів не вбачає.

Доводи апелянта у частині допущених, на його думку, порушень при винесенні постанови про порушення кримінальної справи не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ст. 94 КПК України одним з приводів для порушення кримінальної справи є заява або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Згідно матеріалам справи 15.03.2012р. від ОСОБА_9 надійшла заява з проханням прийняти заходи до водія маршрутного автобусу №2466, який близько 08 години, знаходячись на вул.Лободова у м.Саки, завдав йому тілесні ушкодження (т.1 а.с.8).

Крім того, при порушенні кримінальної справи за фактом спричинення ОСОБА_9 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, слідчий обґрунтував своє рішення судово-медичним оглядом №98 від 16.03.2012р. (т.1 а.с.1).

На підставі викладеного, а також враховуючи, що матеріали дослідчої перевірки містили достатні дані, вказуючи на наявність ознак злочину, передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, 21.05.2012р. слідчим ОСОБА_26. було винесено законну і обґрунтовану постанову про порушення кримінальної справи за фактом спричинення ОСОБА_9 умисного середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

Твердження захисника про те, що слідча ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що порушила кримінальну справу зі слів потерпілого, не ґрунтуються на матеріалах справи. Із протоколу судового засідання вбачається, що слідчий ОСОБА_26. пояснила, що порушила кримінальну справу згідно висновку експерта (т.1 а.с.180 зворот).

Також слід зазначити, що постанова про порушення кримінальної справи від 21.05.2012р. у встановлений законом строк не оскаржена.

Посилання апелянта на те, що судово-медичні експертизи були призначені досудовим слідством лише після порушення кримінальної справи не за фактом, а відносно особи, суперечать матеріалам справи.

Кримінальну справу порушено 21.05.2012р. за фактом спричинення ОСОБА_9 умисного середнього ступеня тяжкості тілесного ушкодження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, 23.05.2012р. призначено судово-медичну експертизу, 01.06.2012р. призначена додаткова судово-медична експертиза (т.1 а.с.68, 96).

Колегія суддів не може погодитися з доводами захисника щодо порушень норм КПК України та Правил проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної криміналістики бюро судово-медичної експертизи при проведенні експертиз по справі за наступними підставами.

З висновку експерта №38 від 23.05.2012р. вбачається, що експертиза проведена у приміщені Сакського відділення судово-медичної експертизи КРУ «БСМЕ» на підставі постанови слідчого. Питання, які поставлені на вирішення експерту, відповідають вимогам КПК. Обставини справи були відомі експерту, як з постанови про призначення експертизи, так і зі слів потерпілого, у тому числі експерту було відомо, що потерпілий є інвалідом 2 групи, тобто він був ознайомлений з попередніми захворюваннями потерпілого.

При проведенні експертизи також досліджувалися дані медичних документів, а саме: амбулаторна карта на ім'я ОСОБА_9, 1957 року народження, де травматолог вказав, що у ОСОБА_9 були скарги на біль в грудній клітці, біль при пальпації грудини, а рентгенолог - на рентгенограмі грудини є перелом тіла грудини в нижній третині. Більш того, експертові був наданий рентгенівський знімок грудини №2327 від 16.03.2012р. на ім'я ОСОБА_9, де візуалізується даний перелом.

Додаткова судово-медична експертиза №42 від 06.06.2012р. також проведена у приміщені Сакського відділення судово-медичної експертизи КРУ «БСМЕ» на підставі постанови слідчого. Питання, які поставлені на вирішення експерту, відповідають вимогам КПК. Крім вказаних обставин експерт додатково використовував дані з протоколу відтворення обстановки та обставин події від 23.05.2012р.

Усі експертизи по справі були проведені експертом ОСОБА_22, який має вищу лікарську категорію та стаж роботи за спеціальністю 21 рік. Перед проведенням кожної експертизи експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Також слід зазначити, що при проведенні експертиз експертом вивчався первинний рентгенівський знімок грудини №2327 від 16.03.2012р. на ім'я ОСОБА_9, тому твердження захисника про його відсутність, не знайшли свого підтвердження. Крім того, експерт ОСОБА_22. у судовому засіданні пояснив, що при проваджені експертизи йому були надані рентгенівський знімок потерпілого та його амбулаторна карта, ушкодження, які були у ОСОБА_9, не могли утворитися від падіння. На даний момент сумнівно виявити ушкодження, оскільки пройшов час, проте, це не виключено (т.1 а.с.192).

Враховуючи те, що висновок експерта №42 від 06.06.2012р. повністю узгоджується з іншими доказами по справі, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано поклав його у вирок, як доказ провини ОСОБА_7 у скоєні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України. Жодних порушень при проведенні експертиз та постановлені вироку, на що посилається апелянт, колегія суддів не вбачає.

Покарання засудженому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог ст. ст. 65-67 КК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які тягнуть за собою зміну, скасування вироку або направлення кримінальної справи на додаткове розслідування, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляцію захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27.12.2012 року відносно ОСОБА_7 - без зміни.

Судді

С.О.Язєв Т.О.Мельник І.Д.Куртлушаєв