Справа № 2-3324/12 Головуючий у І інстанції Медвідь Н.О.

Провадження № 22-ц/780/1015/13 Доповідач у 2 інстанції Мельник Я.С.

Категорія 19 01.03.2013

УХВАЛА

Іменем України

28 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що його земельну ділянку в АДРЕСА_1 без його відома було продано ОСОБА_4, якому він видав довіреність на представлення своїх інтересів,ОСОБА_3 і якому він ніяких розпоряджень на продаж земельної ділянки не надавав та гроші від продажу земельної ділянки від ОСОБА_4 не отримував.

Вважаючи, що ОСОБА_4 злочинно скористався виданою ним довіреністю і проти його волі позбавив його права власності на земельну ділянку , від продажу якої він коштів не отримав, просив з підстав, передбачених ст. 232 ЦК України, визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та зобов'язати ОСОБА_3 повернути йому спірну земельну ділянку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_2, в інтересах якого, на підставі нотаріально посвідченої довіреності від імені ОСОБА_2, діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_3 14 травня 2012 року був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 1997 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.26).

Із п.3 договору вбачається, що підписання продавцем цього договору свідчить про проведення розрахунку у повному обсязі та про відсутність будь-яких претензій фінансового характеру між сторонами.

Із п. 10 договору вбачається, що на укладення цього договору є згода дружини продавця ОСОБА_5, що викладена в заяві, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 14 листопада 2011 року , за реєстром № 6091.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п. 7, 22 Постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник має усвідомлювати, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникненням через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення , чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину , чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до ст. 60 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини . на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього Кодексу.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, обгрунтовано виходив з того, що ні позивачем, ні його представником в судовому засіданні не надано будь-яких належним і допустимих доказів того, що укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки відбулося внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тому вказані твердження, на думку суду є голослівними та необґрунтованими, та такі, що спростовуються договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.05.2012 року та довіреністю від 14.11.2011 року виданою ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_4 на право вчиняти від її імені правочини, зокрема укладати договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Вказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу, та зареєстрована в реєстрі за №6088 (а.с. 65).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відхилив посилання представника позивача, що дружина ОСОБА_2 не давала згоди на відчуження земельної ділянки, так як даний факт спростовується заявою ОСОБА_5 про згоду на укладення договорів купівлі-продажу та/або застави земельної ділянки, яка є предметом оспорюваного правочину (а.с. 68).

Районний суд також правомірно відхилив і посилання представника ОСОБА_7, на те, що ОСОБА_7 не уповноважував ОСОБА_4 на укладення оспорюваного правочину, так як даний факт спростовується дорученням, згідно якого ОСОБА_2 надав право ОСОБА_4 вчиняти від його імені правочини щодо розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою розміром 0, 1997 га розташованої в АДРЕСА_1, в тому числі і укладати договори пов'язані з відчуженням та самостійно визначати ціну та інші істотні умови договорів. (а.с.65).

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції достатньо обґрунтованими та підтвердженими наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, обгрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставами для скасування рішення, відповідно до ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: