АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ц/793/342/13Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 19, 20 Кащук А.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пальонний В. С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 лютого 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоПальонного В.С.
суддівЄльцова В.О., Нерушак Л.В.
при секретаріПосипайко А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Звенигородська державна нотаріальна контора Черкаської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Звенигородська державна нотаріальна контора Черкаської області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 2 жовтня 2009р. за позовом до нього його колишньої дружини ОСОБА_8, яка після розірвання шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_8, про розподіл майна подружжя, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 26 листопада 2009р., проведено розподіл їх спільного з позивачкою майна.
До складу майна, що підлягає розподілу, суд включив торгівельний павільйон, побудований ним для здійснення підприємницької діяльності на належній йому на праві приватної власності земельній ділянці, виділений йому міською радою під будівництво цього павільйону по АДРЕСА_1
Зазначеним судовим рішенням торгівельний павільйон виділено ОСОБА_8 яка 2 квітня 2010р. разом з земельною ділянкою, на якій він розташований продала його ОСОБА_7
Після укладення вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_7 зареєструвала шлюб і змінила прізвище на ОСОБА_7.
Ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 2 жовтня 2009р. та ухвала апеляційного суду Черкаської області від 26 листопада 2009р. були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
При повторному розгляді справи йому стало відомо про продаж відповідачкою павільйону, хоча на час продажу діяла заборона на його відчуження та на відчуження земельної ділянки, на якій він розташований. Відповідачка, знаючи, що спір про розподіл майна не вирішений, уклала незаконний, фіктивний договір купівлі-продажу з метою приховати майно від розподілу.
Діями відповідачки йому була завдана матеріальна шкода, оскільки для зайняття підприємницькою діяльністю він змушений був орендувати у споживчому товаристві «Звенигора» приміщення і за період з 21 липня 2010р. по час звернення до суду сплатив орендну плату в сумі 50361 грн., що підтверджується квитанціями про сплату орендної плати.
З врахуванням вказаних обставин позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 2 квітня 2010р., за яким ОСОБА_8 продала ОСОБА_7 приміщення торгівельного павільйону АДРЕСА_1, приміщення 18 в м. Звенигородка, розташоване на земельній ділянці розміром 45,73 кв. м., визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_7 на приміщення вказаного торгівельного павільйону, визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку площею 46 кв. м., розташовану АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_8, стягнути з ОСОБА_8 на його користь матеріальні збитки в сумі 50361 грн., а також стягнути з відповідачів на його користь судові витрати.
Під час розгляду справи за заявою ОСОБА_6 позовні вимоги про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_8, залишені без розгляду ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2012р.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати його та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_6, який підтримав апеляційну скаргу, ОСОБА_8 та її представника і представника ОСОБА_10, які заперечували проти її задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення торгівельного павільйону, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 При цьому позивач, як на правову підставу своїх вимог послався на статтю 215 ЦК України та зазначив, що ОСОБА_8 на момент укладення оспорюваного договору не набула права власності на спірний торгівельний павільйон, крім цього, ухвалою суду від 23 квітня 2009 року з метою забезпечення позову ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про поділ майна накладена заборона на відчуження цього павільйону, яка на момент укладення договору купівлі-продажу не була знята, а тому ОСОБА_8, знаючи, що судовий спір щодо зазначеного торгівельного павільйону не закінчений, уклала фіктивний договір його купівлі-продажу, маючи на меті приховати предмет спору.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач не надав доказів вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а тому оспорюваний договір не може бути визнаний недійсним внаслідок його фіктивності, тобто з наведених позивачем підстав.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п.7 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Позивач підставою недійсності оспорюваного ним правочину зазначив його фіктивність.
Суд розглянув справу в межах заявлених вимог і прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність вказаної обставини, на яку посилався позивач, оскільки відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином, а укладення оспорюваного правочину створило правові наслідки для його сторін: продавець ОСОБА_8 передала у власність покупцеві ОСОБА_7 майно - торгівельний павільйон, а покупець прийняла це майно і сплатила за нього обумовлену суму грошей, набувши право власності на спірний павільйон.
Предметом дослідження суду першої інстанції були й інші обставини, на які посилався позивач, зокрема відсутність у ОСОБА_8 права на відчуження спірного павільйону, оскільки вона не набула права власності на нього, а на момент укладення договору не була знята накладена судом заборона на його відчуження.
Суд належним чином дослідив надані сторонами в підтвердження та заперечення вказаних обставин докази і встановив, що ОСОБА_8 набула право власності на спірний павільйон на підставі рішення суду, яке на момент укладення договору купівлі-продажу набрало законної сили і не було скасовано, а тому мала право на власний розсуд розпоряджатися належним їй на законних підставах майном, а заборона на відчуження спірного павільйону фактично не була накладена, оскільки в ухвалі про накладення такої заборони суд допустив помилку та вказав неправильну адресу, за якою цей павільйон розташований.
Ухвалюючи рішення у справі, суд врахував і ту обставину, що рішенням Звенигородського районного суду від 27 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про поділ майна, залишеним без змін апеляційним судом Черкаської області, вирішено питання щодо належності спірного торгівельного павільйону - він залишений у власності ОСОБА_10, а з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 стягнуто 100 000 грн., одержаних від його реалізації.
Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 відшкодування матеріальних збитків, суд правильно застосував положення 1166 ЦК України і прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог, оскільки в судовому засіданні не було встановлено, що дії ОСОБА_8, внаслідок яких позивач змушений був орендувати приміщення для зайняття підприємницькою діяльністю, є неправомірними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, і ухвалив у справі законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 3 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа Звенигородська державна нотаріальна контора Черкаської області про визнання договору купівлі-продажу недійсним залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня її проголошення.
Головуючий :
Судді :