УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" березня 2012 р.справа № 2а-915/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Чередниченко В.Є.
суддів: Суховарова А.В. Олефіренко Н.А.
при секретарі : Горшкові В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року у справі №2а-915/2011 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, треті особи: ОСОБА_2, Державне підприємство «Центр державного земельного кадастру»в особі Дніпропетров- ської філії про визнання протиправними та скасування рішень, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними і скасувати рішення № 66 від 24.10.2007 року та № 72 від 05.12.2007 року постійної комісії з питань земельних відносин і охорони навколишнього природного середовища Дніпропетровської міської ради про погодження надання земельної ділянки в районі будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку, та зобов'язати Дніпропетровську міську раду прийняти рішення про надання спірної земельної ділянки позивачеві. Крім того позивач збільшив позовні вимоги, просила визнати протиправними та скасувати рішення сесії 5 скликання Дніпропетровської міської ради №119/32 від 21.05.2008 року: про відмову їй у погоджені місця розташування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1; про затвердження містобудівного обґрунтування розташування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та погодження за гр. ОСОБА_3 місця розташування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для подальшого оформлення документів щодо передачі земельної ділянки у власність на території по АДРЕСА_1 і про надання згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування; про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0867га. складеного ТОВ «Квартал», і про передачу її гр. ОСОБА_3 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 за рахунок земель, переданих у власність або користування.
Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Посилається на обставини того, що вона раніш ніж ОСОБА_3 звернулась з заявою про виділ земельної ділянки до відповідача, а суд натомість у рішенні зазначив, що на розгляді у відповідача одночасно перебувало дві заяви - її та ОСОБА_3 Крім того позивач вважає, що суд не вірно застосував ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон гарантує першочергове, а не пріоритетне право на відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва.
В своїх запереченнях третя особа : ОСОБА_2, посилаючись на відповідність висновків суду обставинам справи та правильне застосування судом норм діючого законодавства України, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач 28.12.2005 року звернулася із письмовою заявою до міського голови м. Дніпропетровська про виділення їй для будівництва житлового будинку земельної ділянки суміжною із земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.9).
23.01.2006 року позивачеві було відмовлено у прийнятті до розгляду зазначеної заяви (а.с.10).
28.11.2006 року гр. ОСОБА_3 звернувся з заявою до Дніпропетровської міської ради про надання йому земельної ділянки, що є суміжною із земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1.
26.03.2008 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №68/30 про погодження за гр. ОСОБА_3 місця розташування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) для подальшого оформлення документів щодо передачі земельної ділянки у власність на території по АДРЕСА_1.
21.05.2008 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №119/32 про відмову позивачеві у погоджені місця розташування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1.
21.05.2008 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення, №156/32 про передачу гр. ОСОБА_3 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Судом встановлено, що на розгляді у постійно діючої комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об'єктів у місті одночасно перебували заява позивача та ОСОБА_3 з приводу виділення заявникам для будівництва житлового будинку земельної ділянки, яка є суміжною із земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.68).
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 виконав всі обов'язки, передбачені Земельним Кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, провів на законних підставах та дотримався всієї процедури отримання земельної ділянки у власність. Крім того оспорюванні рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі, врегульовано ст. 14 Конституції України, ч.1 ст. 3, ст.12, ч.6 ст. 118 , ст. 123 Земельного Кодексу України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Згідно ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської Ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета використання.
Згідно ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до виключної компетенції рад відноситься вирішення питань регулювання земельних відносин відповідно до вимог закону.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни надається, у тому числі, пільга у вигляді першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини, що мають значення для справи, а саме обставини того, що на розгляді у відповідача одночасно перебували дві заяви про виділ земельної ділянки - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується відповідними доказами, а саме: виписками з протоколів засідання відповідних профільних постійно діючих комісій Дніпропетровської міської ради з розгляду спірного питання (а.с.33-35, 68), даними містобудівної ради щодо фактичного розгляду 19.10.2007 року містобудівного обґрунтування розташування об'єкту на замовлення ОСОБА_1 (а.с.14).
Крім того судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 виконав всі обов'язки, передбачені Земельним Кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, провів на законних підставах та дотримався всієї процедури отримання земельної ділянки у власність та будучи дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», мав першочергове право на відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, а позивач не довела обставини відкритого користування спірною земельною ділянкою більш 15 років.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на обставини того, що вона ще 28 грудня 2005 року, тобто раніше ніж ОСОБА_3, звернулась до відповідача заявою про виділ земельної ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки таке звернення не надає пріоритетного права на отримання земельної ділянки, крім того зазначену заяву позивача не було прийнято відповідачем до розгляду (а.с.10).
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо правомірності дій відповідача та необґрунтованості вимог позивача.
Відповідно до ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
Постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. ст. 200, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2011 року у справі №2а-915/2011 -без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.
Рішення суду у повному обсязі складено -02 березня 2012 року.
Головуючий: В.Є. Чередниченко
Суддя: А.В. Суховаров
Суддя: Н.А. Олефіренко