КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" лютого 2013 р. Справа№ Б24/122-12
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Гарник Л.Л.
Пантелієнка В.О.
за участю представників:
від ініціюючого кредитора - Колесник Р.В. (довіреність від 02.01.2013 № 01/13);
від боржника -не з'явилися;
від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС - не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС
на постанову Господарського суду Київської області від 21.12.2012
у справі № Б24/122-12 (суддя: Лутак Т.В.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарівне узбережжя»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВМ- ТЕХНО»
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Чарівне узбережжя» (далі за текстом - ТОВ «Чарівне узбережжя») з завою про визнання банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «ВМ-ТЕХНО» (далі за текстом - ТОВ «ВМ-ТЕХНО») в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у зв'язку з неспроможністю підприємства боржника сплатити заборгованість у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10.12.2012 порушено провадження у справі № Б24/122-12.
Постановою господарського суду Київської області від 21.12.2012 у справі № Б24/122-12 визнано банкрутом ТОВ «ВМ-ТЕХНО» та відкрито відносно банкрута ліквідаційну процедуру; визнано кредиторські вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ «Чарівне узбережжя» до ТОВ «ВМ-ТЕХНО» в сумі 20 000, 00 грн.; призначено ліквідатором банкрута ТОВ «ВМ-ТЕХНО» ініціюючого кредитора - ТОВ «Чарівне узбережжя»; зобов'язано ліквідатора подати до офіційного друкованого органу у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови оголошення про визнання банкрутом ТОВ «ВМ-ТЕХНО» та відкрито ліквідаційну процедуру; зобов'язано ліквідатора - ініціюючого кредитора - ТОВ «Чарівне узбережжя» відповідно до статей 22-23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виконати ліквідаційну процедуру банкрутства у строк, передбачений даним Законом, за результатами роботи по ліквідації підприємства-банкрута надати суду обґрунтований звіт про виконану роботу, всі докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури, у тому числі, акти інвентаризації майна, акти оцінки майна, звіт про виплачені кредиторам кошти, договори купівлі - продажу майна банкрута, копії повідомлень органу державної податкової служби, пенсійного фонду, центру зайнятості про закінчення ліквідаційної процедури, докази, що свідчать про стягнення дебіторської заборгованості, або докази, що свідчать неможливість стягнення дебіторської заборгованості, відшкодування витрат ліквідатора, інші документи, що свідчать про виконану ліквідатором роботу з ліквідації банкрута, надати суду щомісячно звіти про хід ліквідаційної процедури, дані про фінансове становище і майно боржника, використання коштів, отриманих від реалізації майна банкрута.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС (далі за текстом - ДПІ) звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 17.01.2013 № б/н, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Київської області від 21.12.2012 по справі №24/122-12 та направити справу №24/122-12 на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2013 порушено апеляційне провадження у даній справі та призначено її розгляд на 26.02.2013.
У відзиві від 25.02.2013 № 13/0225-1 на апеляційну скаргу представник ТОВ «Чарівне узбережжя» просить залишити постанову господарського суду Київської області від 21.12.2012 у даній справі без змін, а апеляційну скаргу ДПІ без задоволення.
25.02.2013 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника ТОВ «Чарівне узбережжя» надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи належним чином завірених документів, які були долучені до заяви про порушення справи про банкрутство.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 26.02.2013 представники від боржника та ДПІ не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про день і час розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, докази чого наявні в матеріалах справи.
Судова колегія обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників, їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", чим порушено ст. 129 Конституції України та ст. 43 ГПК України в частині дотримання при здійсненні судочинства законності, що висновки суду не є вичерпними та не підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі за текстом - Закон).
Відповідно до статті 5 Закону (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваної постанови), провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі статті 52 Закону, якою передбачено особливості банкрутства відсутнього боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).
Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до чинного законодавства.
Незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.
Наведене дозволяє зробити висновок про право ДПІ на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом, як судового акту, за наслідком прийняття якого змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання, тощо.
Відповідно до абзацу 1 ст. 1 Закону неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, і в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.
Відповідно до абзацу 4 ст. 1 Закону суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.
Статтею 52 Закону встановлені особливості банкрутства відсутнього боржника. Відповідно до вимог цієї статті підставами для порушення провадження у справі про банкрутство є відсутність боржника або керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також наявність інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Як вже зазначалось, ухвалою господарського суду Київської області від 10.12.2012 порушено провадження у справі № Б24/122-12 за заявою ТОВ «Чарівне узбережжя» до ТОВ «ВМ-Техно» про банкрутство.
Частина 3 статті 6 Закону визначає ознаки неплатоспроможності боржника. Згідно з вказаною нормою справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.
Інше передбачено частиною 1 статті 52 вказаного Закону, згідно з якою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.
Отже, відповідно до приписів Закону для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за особливою процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) грошові вимоги ініціюючого кредитора повинні мати безспірний характер.
Статтею 1 Закону встановлені загальні положення з визначенням, що безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Така ознака неплатоспроможності боржника, як безспірність вимог, обов'язкова для ініціюючого кредитора і потрібна для встановлення реальної (об'єктивної) неможливості боржника погасити грошові вимоги.
Саме фактична неплатоспроможність суб'єкта господарювання є підставою для ініціювання провадження у справі про банкрутство.
Вимоги до боржника мають бути підтверджені виконавчими документами (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо), за якими здійснюється стягнення коштів з рахунку боржника.
Отже, кредитор до подання заяви до господарського суду повинен прийняти заходи щодо одержання заборгованості поза процедурою банкрутства.
Як вбачається із матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ "Чарівне узбережжя". Заява мотивована тим, що боржник має заборгованість перед ініціюючим кредитором у сумі 20 000, 00 грн., яка виникла в період його господарської діяльності за договором про надання юридичних послуг від 02.04.2010. Судом першої інстанції встановлено, що заявлені вимоги Заявника до Боржника в сумі 20 000, 00 грн. є безспірними, що підтверджено: простим векселем від 16.07.2012 серії АА 2373531 на суму 20 000,00 грн., протестом про неоплату векселя від 29.08.2012 № 1131, виконавчим написом нотаріуса від 31.08.2012 № 1140. Постановою відділу державної виконавчої служби Києва-Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (далі за текстом - ВДВС) від 25.09.2012 № ВП 34399852 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 31.08.2012 № 1140.
Стаття 52 Закону про банкрутство передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.
Згідно з ч. 1 вказаної статті кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.
Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиного державного реєстру, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.
Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
Вказаний Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п. 7 ст. 19 цього Закону.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду зазначає, що, відповідно до вимог ст. 34 ГПК України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, ініціюючим кредитором разом з заявою про порушення справи про банкрутство було надано Витяг з Єдиного державного реєстру серія від 07.09.2012 АА №488953 (далі - Витяг з ЄДР) (а.с.9 - 10), де зазначено у графі "статус відомостей про юридичну особу" -ТОВ "ВМ-Техно": "не підтверджено".
В силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Основними та належними доказами відсутності боржника за його місцезнаходженням у даному випадку є відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі. Проте такі докази ініціюючим кредитором до заяви не додані.
Відповідно до листа Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" від 14.11.2012.№ 2719, наданого до суду ініціюючим кредитором, на даний час програмне забезпечення АІС "ЄДР-М" в частині механізму щорічного підтвердження відомостей реалізоване згідно з ч.ч. 11-14 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
В реєстраційній справі ТОВ "ВМ-Техно" потреба підтвердження відомостей наступає щорічно, починаючи з 01.12.2004, тобто через рік від дати державної реєстрації товариства.
В наданій до справи Довідці з ЄДР від 07.09.2012 зазначено, що запис "Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою" внесено 01.03.2011. Вищевказаний Витяг з ЄДР взято 07.09.2012, тобто після настання нового періоду підтвердження відомостей. Отже після настання нового періоду для підтвердження відомостей в зазначеній реєстраційній справі боржника не було внесено ніяких записів стосовно підтвердження відомостей (відсутність за місцезнаходженням, підтвердження відомостей).
Так, згідно із ч.ч. 12-14 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
У разі повернення до державного реєстратора поштового відправлення (рекомендованого листа) з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.
Отже, запис про непідтвердження відомостей про юридичну особу свідчить про те, що юридична особа отримала повідомлення державного реєстратора, але протягом встановленого строку не подала державному реєстратору реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.
В свою чергу запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням вноситься до Єдиного державного реєстру лише у випадку повернення до державного реєстратора поштового відправлення (рекомендованого листа) з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за її адресою.
В даному випадку Витяг з ЄДР у графі "статус відомостей про юридичну особу" містить запис "не підтверджено", тобто юридична особа отримала повідомленя державного реєстратора, але протягом встановленого строку не подала державному реєстратору реєстраційну картку.
Відповідно підстав для внесення запису про відсутність юридичної особи (боржника) за її місцезнаходженням у державного реєстратора не було, виходячи з вищезазначених норм законодавства (рекомендований лист з відповідною відміткою пошти до державного реєстратора не повертався).
Судом апеляційної інстанції, встановлено, що доказів здійснення вичерпних виконавчих дій, направлених на задоволення боржником вимог ініціюючого кредитора - ТОВ "Чарівне узбережжя", матеріали справи не містять, як і відомостей щодо відсутності грошових коштів на рахунках підприємства боржника та неможливість ВДВС здійснити відповідні виконавчі дії.
З матеріалів справи вбачається, що вищевказане виконавче провадження № 34399852 на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції є відкритим, ВДВС не вичерпано всі заходи примусового стягнення, передбачені законодавством, тобто суду не підтверджено факту неможливості виконання зобов'язань боржником по сплаті обов'язкових платежів, факту неплатоспроможності боржника у справі.
Згідно зі статтею 1071 Цивільного кодексу України списання банком грошових коштів клієнта здійснюється на підставі його розпорядження, а відповідно до частини 2 цієї статті грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.
Визначені цією нормою Кодексу документи кредитором не надані та в матеріалах справи відсутні.
Також, положення пункту 5.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, із змінами та доповненнями (далі по тексту - Інструкція), вимоги якої поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов'язкові для виконання ними (пункт 1.3 Інструкції), передбачають, що відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках установлених Законом.
Згідно із пунктом 5.3 Інструкції примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, установлених законами України.
Таким чином, ініціюючим кредитором в порушення вимог статті 33 ГПК України не доведено наявність всіх ознак неплатоспроможності боржника, з якими Закон про банкрутство пов'язує можливість здійснення провадження у справі про банкрутство.
Крім того, судова колегія погоджується з доводами апелянта відносно того, що висновки суду першої інстанції не підтверджувались достовірними доказами. Так, матеріали даної справи на час прийняття оскаржуваної постанови містили лише постанову ВДВС про відкриття виконавчого провадження від 25.09.2012 ВП №34399852 у належним чином засвідченій копії. Решта документів, наданих ініціюючим кредитором в обгрунтування його заяви про порушення справи про банкрутство від 05.12.2012 № 12/0512-1, та якими суд першої інстанції обгрунтував оскаржувану постанову, містилися у справі лише у незасвідчених копіях, що суперечить ст. 36 ГПК України, тобто не могли бути прийнятя судом першої інстанції до уваги як письмові докази. Засвідчені копії цих документів надані апелянтом лише до суду апеляційної інстанції.
Отже, на час звернення з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство були відсутні всі необхідні документи ВДВС на підтвердження неможливості стягнення відповідної заборгованості з боржника на користь ініціюючого кредитора за виконавчим написом нотаріуса, відсутні відомості про наявність чи відсутність майна боржника, відстуні відомості про закриття виконавчого провадження, ознак неплатоспроможності боржника, з якими Закон пов'язує можливість здійснення провадження у справі про банкрутство.
За таких обставин відсутні підстави для порушення даної справи про банкрутство за ст. 52 Закону.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що на відміну від загальної процедури банкрутства при проваджені у справі за спрощеною процедурою банкрутства відсутнього боржника (ст. 52 Закону) відсутнє підготовче засідання і правомірність порушення справи про банкрутство перевіряється господарським судом у засіданні суду, в якому виноситься постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, хоча наявність належних доказів, необхідних для порушення провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою, повинна бути з'ясована судом першої інстанції на етапі прийняття до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство.
Виходячи з викладеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду України дійшла висновку, що справа про банкрутство ТОВ «ВМ-Техно» порушена неправомірно, у зв'язку з чим, господарський суд незаконно продовжив процедуру банкрутства товариства та визнав його банкрутом.
Всі зазначені обставини у сукупності повинен був дослідити суд першої інстанції, даючи оцінку відповідним документам. Висновок суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом у даній справі зроблено передчасно без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи. В даному випадку обставини справи виключають подальше провадження у справі про банкрутство боржника, та суд має припинити провадження у даній справі відповідно до приписів ст. 40 Закону та п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в їх системному розумінні згідно з положеннями Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 18.12.2009 № 15 " Про судову практику у справах про банкрутство".
У зв'язку з наведеним, оскаржувану постанову суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі припинити, задовольнивши частково апеляційну скаргу ДПІ.
На підставі викладеного вище та, керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 80, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 17.01.2013 № б/н на постанову господарського суду Київської області від 21.12.2012 у справі № Б24/122-12 задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Київської області від 21.12.2012 у справі № Б24/122-12 скасувати.
3. Провадження у справі № Б24/122-12 припинити.
4. Матеріали справи № Б24/122-12 повернути до господарського суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Повний текст постанови складено 29.02.2013
Головуючий суддя Доманська М.Л.
Судді Гарник Л.Л.
Пантелієнко В.О.