ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" лютого 2013 р.Справа № 5017/1120/2012

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Журавльова О.О.

суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.

(відповідно до розпорядження голови суду від 25.02.2013р. №127 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Мікулі К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Шмаюн Н.В., за довіреністю №19 від 03.01.2013р.

від відповідача: Конова Л.М., за довіреністю від 11.05.2012р.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України"

на рішення господарського суду Одеської області від 19 грудня 2012 року

по справі №5017/1120/2012

за позовом Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України"

до відповідача Селянського (фермерського) господарства „Тритікум"

про стягнення 268845,30 грн., -

В С Т А Н О В И В:

09.04.2012р. Державне підприємство „Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства „Тритікум" про стягнення 191764,80 грн., з яких: 127843,20 грн. збитків та 63921,60 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2012р. було порушено провадження по справі №5017/1120/2012 за вищезазначеним позовом.

Також, 09.04.2012р. Державне підприємство „Державний резервний насіннєвий фонд України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Селянського (фермерського) господарства „Тритікум" про стягнення 77080,50 грн., з яких: 51387 грн. збитків та 25693,50 грн. штрафу.

12.04.2012р. ухвалою господарського суду Одеської області за вищезазначеним позовом було порушено провадження по справі №5017/1119/2012.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2012р. справи №5017/1120/2012 та №5017/1119/2012 об'єднано та присвоєно об'єднаній справі №5017/1120/2012.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19 грудня 2012 року у справі №5017/1120/2012 (суддя Цісельський О.В.) у позові ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог ДП Державний резервний насіннєвий фонд України", оскільки позивачем не було надано належних доказів на підтвердження втрати відповідачем переданого на зберігання насіння відповідно до договорів №С-28/12/10-01 від 28.12.2010р. та №С-310811/03 від 31.08.2012р.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач (ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з мотивів викладених в апеляційній скарзі та додатковому обґрунтуванні до апеляційної скарги.

Представник скаржника у судових засіданнях підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник відповідача (Селянського (фермерського) господарства „Тритікум") у судових засіданнях надав пояснення, згідно з якими відповідач не погоджується з апеляційною скаргою ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу від 26.06.2013р. вх.№49/13/Д4.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Матеріали справи свідчать про те, що 28.12.2010р. між ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" (поклажодавець) та СФГ „Тритікум" (зберігач) було укладено договір №С-28/12/10-01 про надання послуг зі зберігання насіння, за умовами якого зберігач надає поклажодавцю послуги зі зберігання насіння відповідно до акта приймання-передачі насіння, (надалі - насіння), а поклажодавець приймає послуги відповідно до умов вказаних у даному договорі.

Відповідно до п.п.1.2., 1.3. договору №С-28/12/10-01, насіння, яке передається зберігачу згідно із даним договором, належить до Державного резервного насіннєвого фонду. Передане на зберігання насіння залишається власністю поклажодавця протягом усього часу знаходження його на зберіганні у зберігача.

За п.2.1 договору №С-28/12/10-01 поклажодавець зобов'язується передати насіння зберігачу на зберігання та направити представника для отримання насіння з належно оформленою довіреністю.

Пунктом 2.2 Договору №С-28/12/10-01 встановлено, що зберігач зобов'язується, зокрема, прийняти насіння надане поклажодавцем на зберігання і повернути його поклажодавцеві у схоронності. Надати поклажодавцю акт приймання-передачі. Забезпечити належне зберігання насіння згідно ДСТУ 2240-93. Зберігач зобов'язаний забезпечити безперешкодний доступ в місця зберігання насіння представників поклажодавця.

Згідно із п.п. 3.1, 3.2 договору №С-28/12/10-01 вартість послуг зі зберігання насіння - 0,20 грн. т./міс. з врахуванням ПДВ, з дня передачі насіння на зберігання по акту приймання-передачі. Оплата послуг зі зберігання здійснюється після надання рахунків та підписання сторонами актів приймання послуг зі зберігання шляхом перерахування грошових коштів поклажодавцем на розрахунковий рахунок зберігача.

Приписами п.п.6.1-6.5 договору №С-28/12/10-01 встановлено що сторони несуть відповідальність за невиконання умов договору відповідно до законодавства України. Збитки завдані поклажодавцеві, втратою (нестача) або пошкодження насіння, відшкодовуються зберігачем, а у разі втрати (нестачі) або пошкодження насіння, внаслідок чого його якість змінилась настільки, що воно не може бути використаним за первісним призначенням - у розмірі його повної вартості. Вартість насіння відшкодовуються виходячи з цін, які вказані в акті прийому-передачі насіння. У випадку недотримання умов договору про надання послуг зі зберігання, що спричинили поклажодавцеві матеріальні збитки, зберігач зобов'язаний відшкодувати всі збитки поклажодавцю. У разі, якщо зберігач несвоєчасно повернув насіння чи не повернув насіння, поклажодавець вправі стягнути штраф із зберігача у розмірі 50% (п'ятдесят відсотків) від вартості насіння.

Пунктом 7.1 договору №С-28/12/10-01 сторони погодили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 3 (три) роки, а в частині виконання зберігачем зобов'язань зі зберігання насіння - до моменту повного виконання зобов'язань.

28.12.2010р. на виконання умов договору №С-28/12/10-01 сторонами по справі було складено акт приймання-передачі насіння, відповідно до якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв насіння, а саме: пшеницю сорту „Дельфін" еліта (озимі) врожаю 2010 року, в кількості 25,0 т.

З матеріалів справи також вбачається, що 31.08.2011р. між ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" (поклажодавець) та СФГ „Тритікум" (зберігач) укладено договір №С-310811/03 про надання послуг зі зберігання насіння, за умовами якого зберігач надає поклажодавцю послуги зі зберігання насіння: озимого ячменю сорту „Трудівник" 1 репр. врожаю 2011 року в кількості 20,0 т (двадцять тонн) по ціні 1557,38 грн./т з врахуванням ПДВ; озимого ячменю сорту „Селена Стар" 1 репр. врожаю 2011р. в кількості 40,0 т (сорок тонн) по ціні 1557,38 грн./т з врахуванням ПДВ. Загальна вартість переданого на зберігання насіння складає 93443,04 грн. (дев'яносто три чотириста сорок три грн. 04 коп.), відповідно до актів приймання-передачі насіння, (надалі - насіння), а поклажодавець приймає послуги відповідно до умов вказаних у даному договорі.

Відповідно до п.1.2 договору №С-310811/03 передане на зберігання насіння залишається власністю поклажодавця протягом усього часу знаходження його на зберіганні у зберігача.

За п.п.2.1, 2.2 договору №С-310811/03 поклажодавець зобов'язується передати насіння зберігачу на зберігання та направити представника для отримання Насіння з належно оформленою довіреністю. Зберігач зобов'язується, зокрема, прийняти насіння надане поклажодавцем на зберігання і повернути його поклажодавцеві у схоронності, надати поклажодавцю акт приймання-передачі, забезпечити належне зберігання насіння згідно з ДСТУ 2240-93. Зберігач зобов'язаний забезпечити безперешкодний доступ в місця зберігання насіння представників поклажодавця. Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути йому насіння навіть коли передбачений договором строк його зберігання не закінчився.

Пунктами 3.1, 3.2 договору №С-310811/03 встановлено, що вартість послуг зі зберігання насіння - 0,2 грн. т./міс. з врахуванням ПДВ, з дня передачі насіння на зберігання по акту приймання-передачі. Оплата послуг зі зберігання здійснюється після надання рахунків та підписання сторонами актів приймання послуг зі зберігання шляхом перерахування грошових коштів поклажодавцем на розрахунковий рахунок зберігача.

Приписами п.п. 6.1-6.5 договору №С-310811/03 встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання умов договору відповідно до законодавства України. Збитки завдані поклажодавцеві, втратою (нестача) або пошкодження насіння, відшкодовуються зберігачем, а у разі втрати (нестачі) або пошкодження насіння, внаслідок чого його якість змінилась настільки, що воно не може бути використаним за первісним призначенням - у розмірі його повної вартості. Вартість насіння відшкодовуються виходячи з рівня середньозважених цін на товарне зерно відповідної рослини (у разі відсутності спорідненої), що складаються на біржових торгах за спотовими контрактами на момент розрахунку та (або) момент пред'явлення вимоги про передачу насіння з врахуванням сортових надбавок але не нижче ціни однієї тонни насіння відповідно до акту приймання-передачі до цього договору. У випадку недотримання умов договору про надання послуг зі зберігання, що спричинили поклажодавцеві матеріальні збитки, зберігач зобов'язаний відшкодувати всі збитки поклажодавцю. У разі, якщо зберігач несвоєчасно повернув насіння чи не повернув насіння, поклажодавець вправі стягнути штраф із зберігача у розмірі 50% (п'ятдесят відсотків) від вартості насіння.

Згідно із п.7.1 договору №С-310811/03 даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 3 (три) роки, а частині виконання зберігачем зобов'язань зі зберігання насіння - до моменту повного виконання зобов'язань.

31.08.2011р. на виконання умов договору №С-310811/03 сторонами по справі було складено акт приймання-передачі насіння, відповідно до якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв насіння, а саме: озимий ячмінь сорту „Трудівник" 1 репр. врожаю 2011 року в кількості 20,0 т (двадцять тонн) по ціні 1557,38 грн./т з врахуванням ПДВ; озимий ячмінь сорту „Селена Стар" 1 репр. врожаю 2011року в кількості 40,0 т (сорок тонн) по ціні 1557,38 грн./т з врахуванням ПДВ.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем, з метою перевірки виконання забезпечення належного зберігання насіння згідно ДСТУ 2240-93, передбаченого п.п. 2.2.4. договорів та на виконання Наказу ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" від 13.10.2011р. №52, було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей (насіння), які є власністю останнього і знаходяться на відповідальному зберіганні у відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами перевірок позивачем було виявлено відсутність насіння озимого ячменю першої репродукції сорту „Трудівник", у кількості 6 т, насіння озимого ячменю першої репродукції сорту „Селена Стар", у кількості 38 т, озимої пшениці сорту „Дельфін" у кількості 25 т, та встановлено наявність некондиційного насіння озимого ячменю першої репродукції сорту „Селена Стар", у кількості 2 т, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи копіями інвентаризаційних описів товарно-матеріальних цінностей №1 від 16.11.2011р., №2 від 16.11.2011р.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що за результатами аналізу державної насіннєвої інспекції від 20.10.2011р. також встановлено, що насіння озимого ячменю сорту „Селена Стар" є некондиційним по показнику схожості - 66 % (стандартом встановлено 92 %).

23.01.2012р. позивачем було направлено відповідачу листи-вимоги №138-3/2-14/2 та 138-3/2-14/4, у яких позивач просив відповідача повернути насіння або відшкодувати його вартість. На підтвердження надсилання зазначених листів-вимог позивачем надано фіскальні чеки №0410, №0413 від 23.01.2012р. та описи вкладення №01127510, №01127544 від 23.01.2012р.

Вищенаведене стало підставою для звернення ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" ґрунтуються на приписах ст.ст. 173, 174. 175, 193 ГК України та ст. ст. 11, 509, 525, 526, 610, 611, 629, 949, 951 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Приписами ч.1 ст. 628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

За ч.1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За умовами ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що надані позивачем листи-вимоги від 23.01.2012р. 138-3/2-14/2 та 138-3/2-14/4, у яких позивач просив відповідача повернути насіння або відшкодувати його вартість, та надані на підтвердження надсилання зазначених листів-вимог фіскальні чеки №0410, №0413 від 23.01.2012р. і описи вкладення №01127510, №01127544 від 23.01.2012р. не є належними доказами отримання вищенаведених листів-вимог відповідачем, оскільки матеріали справи не містять рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які мали бути повернуті на адресу позивача з відміткою про вручення уповноваженому представнику відповідача та жодних інших доказів щодо отримання відповідачем вказаних листів-вимог.

Частиною 1 ст. 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

За ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також відшкодування збитків передбачено ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання або завдання збитків (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків або шкоди; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками або завданням шкоди та розміром шкоди; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання, або завдала шкоду.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач під збитками у своєму позові визначає вартість втраченого насіння, яке знаходилось у відповідача на відповідальному зберіганні, обґрунтовуючи факт відсутності у відповідача насіння інвентаризаційними описами.

Як вже було зазначено вище, 16.11.2011р. позивачем, з метою перевірки виконання забезпечення належного зберігання насіння згідно ДСТУ 2240-93, передбаченого п.п.2.2.4 договорів зберігання та на виконання Наказу ДП „Державний резервний насіннєвий фонд України" від 13.10.2011р. №52, було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей (насіння), які є власністю останнього і знаходяться на відповідальному зберіганні у відповідача, на підставі чого було складено відповідні інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей №1 та №2.

Порядок проведення інвентаризації визначено Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року №69 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 р. за №202/412.

Відповідно до п.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року №69 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 р. за №202/412 для проведення інвентаризаційної роботи на підприємствах, розпорядчим документом їх керівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, які очолюються керівником підприємства або його заступником, або робочі інвентаризаційні комісії у складі інженера, технолога, механіка, виконавця робіт, товарознавця, економіста, бухгалтера та інших досвідчених працівників, які добре знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік. Робочі інвентаризаційні комісії очолюються представником керівника підприємства, який призначив інвентаризацію.

Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи.

Постійно діючі інвентаризаційні комісії, зокрема, проводять профілактичну роботу по забезпеченню збереження цінностей, заслуховують на своїх засіданнях керівників структурних підрозділів з цього питання; організовують проведення інвентаризацій і здійснюють інструктаж членів робочих інвентаризаційних комісій; здійснюють контрольні перевірки правильності проведення інвентаризацій, а також вибіркові інвентаризації товарно-матеріальних цінностей у місцях зберігання та переробки в міжінвентаризаційний період. Основними завданнями перевірок і вибіркових інвентаризацій в міжінвентаризаційний період є здійснення контролю за збереженням цінностей, дотриманням матеріально відповідальними особами правил їх зберігання і ведення первинного обліку; перевіряють правильність визначення інвентаризаційних різниць, обгрунтованість пропозицій щодо заліків пересортиці цінностей в усіх місцях їх збереження.

Робочі інвентаризаційні комісії, зокрема, здійснюють інвентаризацію майна, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів і незавершеного виробництва у місцях зберігання та виробництва; разом з бухгалтерією підприємства беруть участь у визначенні результатів інвентаризації і розробляють пропозиції щодо заліку нестач і надлишків за пересортицею, а також списання нестач у межах норм природного убутку; вносять пропозиції з питань упорядкування приймання, зберігання і відпуску товарно-матеріальних цінностей, поліпшенню обліку та контролю за їх зберіганням, а також реалізації непотрібних підприємству матеріальних цінностей і майна; несуть відповідальність за своєчасність і додержання порядку проведення інвентаризацій відповідно до наказу керівника підприємства, за повноту і точність внесення до інвентаризаційних описів даних про фактичні залишки майна, матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, цінних паперів та заборгованості в розрахунках; оформлюють протокол із зазначенням у ньому стану складського господарства, результатів інвентаризації і висновків щодо них, пропозицій про залік нестач та лишків за пересортицею, списання нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам.

При інвентаризації товарно-матеріальних цінностей їх переважування, обмір, підрахунок проводиться у порядку розміщення цінностей у даному приміщенні, не допускаючи безладного переходу комісії від одного виду цінностей до іншого.

При зберіганні товарно-матеріальних цінностей в різних ізольованих приміщеннях у однієї матеріально відповідальної особи інвентаризація проводиться послідовно за місцями зберігання. Після перевірки цінностей вхід до приміщення опломбується і комісія переходить у наступне приміщення.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що при вирішенні питання щодо проведення інвентаризації слід також керуватись приписами Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання) затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993р. №158, із змінами і доповненнями, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2005 року №897.

Відповідно до п.п.4, 15 даного Положення головною метою інвентаризації є визначення фактичної наявності й стану майна з даними бухгалтерського обліку, врегулювання інвентаризаційних різниць та відображення результатів інвентаризації у передаточному балансі. Матеріали інвентаризації (описи, акти, звіряльні відомості, протоколи) оформляються не менш як у двох примірниках, один з яких подається державному органу приватизації (під час корпоратизації - органу, уповноваженому управляти державним майном) або орендодавцю, а другий залишається на підприємстві або організації і є підставою для відображення результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку.

Згідно з п.5-1 вищевказаного Положення до складу інвентаризаційної комісії входять керівник і головний бухгалтер підприємства або організації, майно якого передається в оренду. Представники орендодавця до складу інвентаризаційної комісії не включаються.

Голову інвентаризаційної комісії призначає орендодавець за поданням державного органу, у сфері управління якого перебуває відповідне підприємство, організація.

Членам інвентаризаційної комісії до початку інвентаризації надається наказ керівника державного підприємства, організації або орендодавця про проведення інвентаризації, а голові інвентаризаційної комісії - також контрольний пломбір.

Пунктом 10 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання) передбачено, що о початку перевірки фактичної наявності цінностей інвентаризаційна комісія зобов'язана:

- опломбувати підсобні приміщення та інші місця зберігання цінностей, що мають окремі входи та виходи;

- перевірити справність усіх ваговимірювальних приладів;

- одержати останні на момент інвентаризації реєстри прибуткових і видаткових документів або звітів про рух товарно-матеріальних цінностей і коштів.

Голова інвентаризаційної комісії візує всі прибуткові та видаткові документи, що додаються до реєстрів (звітів) із зазначенням „До інвентаризації на (дата)". Для бухгалтерії ці документи є підставою для визначенням залишків цінностей на початок інвентаризації за даними обліку.

Особи, які відповідають за зберігання цінностей, дають в описі розписки про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові та видаткові документи на цінності здані в бухгалтерію, що всі цінності, які надійшли під їх відповідальність, оприбутковані, а ті, що вибули, списані на видаток. Такі ж розписки дають особи, які мають кошти на придбання або доручення на одержання цінностей.

За п. 11 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання) наявність цінностей при інвентаризації встановлюється шляхом обов'язкового підрахунку, зважування, обміру. Визначення ваги (обсягу) навалочних матеріалів може проводитися на основі обмірів і технічних розрахунків. Акти обмірів і розрахунки додаються до описів.

Інвентаризація фактичних залишків повинна проводитися в присутності матеріально відповідальних осіб підприємства або організації, які приватизуються (корпоратизуються) або майно яких передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання). Забороняється проводити інвентаризацію в неповному складі інвентаризаційної комісії та заносити до опису дані про залишки цінностей зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку без перевірки їх фактичної наявності.

Приписами п.п. 14, 44 вказаного положення встановлено, що в інвентаризаційному описі найменування цінностей та їх кількість подається із зазначенням номенклатурного номера та в одиницях виміру, прийнятих в обліку. На кожній сторінці інвентаризаційного опису вказуються прописом число порядкових номерів цінностей та загальну кількість у натуральних вимірах усіх цінностей, що записані на цій сторінці, незалежно від того, в яких одиницях виміру (штуках, метрах, кілограмах тощо) вони відображені.

У цих документах ніяких помарок і підчисток не допускається. Виправлення помилок повинно робитися в усіх примірниках описів шляхом закреслення неправильних записів і написання зверху правильних. Виправлення повинні бути обумовлені та підписані всіма членами інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальними особами.

В інвентаризаційних описах забороняється залишати незаповнені рядки. На останніх аркушах опису незаповнені рядки прокреслюються.

Інвентаризаційні описи підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальними особами. При цьому матеріально відповідальні особи дають розписку, в якій підтверджується, що перевірка цінностей відбулася в їх присутності, що вони не мають до членів комісії ніяких претензій та що вони приймають на відповідальне зберігання перелічені в описі цінності.

Для визначення результатів інвентаризації бухгалтерія підприємства чи організації складає звіряльні відомості щодо цінностей, з яких при інвентаризації встановлені відхилення від даних обліку.

Пунктом 22 вищевказаного положення передбачено, що виробничі запаси (товарно-матеріальні цінності) вносяться до інвентаризаційних описів за кожним окремим найменуванням. При їх інвентаризації встановлюється фактична наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, тари, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів, товарів, готової продукції та інших матеріальних цінностей.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що інвентаризаційні описи №1 та №2 від 16.11.2011р. не можуть прийматись до уваги колегією суддів як належні та допустимі докази, оскільки вказані інвентаризаційні описи зроблені з порушенням вимог норм чинного законодавства, а саме: дані інвентаризаційні описи складені в неналежному складі інвентаризаційної комісії; інвентаризаційні описи мають помарки, закреслення коректором та незаповнені рядки; до інвентаризаційних описів не надано актів обмірів і технічних розрахунків.

При цьому, апеляційний господарський суд зауважує, що ані до місцевого господарського суду, ані до апеляційного господарського суду сторонами не надавались акт інвентаризації або протокол про результати інвентаризації, складання яких при проведенні інвентаризації передбачено нормами чинного законодавства.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що надані позивачем інвентаризаційні описи не є належними доказами втрати відповідачем насіння в розумінні ст. ст. 32-33 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що з метою встановлення наявності на зберіганні у відповідача у кількості та якості, отриманого від позивача насіння, місцевим господарським судом 06.06.2012р. було призначено комплексну судову економіко-бухгалтерську експертизу.

Апеляційний господарський суд зауважує, що зі змісту висновку судово-економічної експертизи №30/2012 від 15.11.2012р., вбачається, що за даними інвентаризаційного опису №1 від 01.02.2012р. та зведеного акту інвентаризації від 01.02.2012р. на складі СФГ „Тритікум" наявне насіння озимого ячменю сорту „Трудівник" першої репродукції у кількості 6 т, за ціною 1557,38 грн. за 1 т, на загальну суму 9344,28 грн., озимого ячменю сорту „Селена Стар" першої репродукції у кількості 40 т, за ціною 1557,38 грн. за 1 т, на загальну суму 62295,20 грн., пшениці озимої сорту „Дельфін" у кількості 25 т за ціною 2928 грн. за 1 т, на загальну суму 73200 грн.

При цьому, апеляційний господарський суд зауважує, що позивачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст. 32-33 ГПК України, які б підтверджували відсутність насіння, наданого відповідачу на відповідальне зберігання.

Також апеляційний господарський суд не приймає до уваги надані позивачем на підтвердження відсутності спірного насіння у відповідача акти недопущення працівників позивача до насіння, яке знаходиться на відповідальному зберіганні відповідача та посвідчення про відрядження працівників позивача, оскільки вказані акти не підписані представниками відповідача, складені за їх відсутністю, зі змісту вказаних актів не вбачається, чому акти складались без підписів відповідача, які б засвідчували недопущення працівників позивача до насіння, яке знаходиться на відповідальному зберіганні відповідача, та немає відміток щодо відмови від підпису даних актів зі сторони працівників відповідача.

Окрім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження повідомлення відповідача про приїзд представників позивача для проведення відбору проб зерна для перевірки його якості.

З огляду на вище наведе, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми заподіяних збитків у розмірі вартості насіння та штрафів, оскільки позивачем не доведено належним чином наявність жодних вищеперелічених елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування збитків та наявності порушень з боку відповідача умов договорів про надання послуг зі зберігання насіння, які б були підставою для нарахування штрафу.

Окрім того, апеляційний господарський суд не приймає до уваги посилання скаржника на те, що місцевим господарським судом не було прийнято до уваги те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з метою з'ясування питання наявності чи відсутності насіння під час розгляду справи господарським судом першої інстанції, оскільки в матеріалах справи, на підставі яких було винесено оскаржуване рішення, відсутні жодні докази на підтвердження таких звернень.

Також, апеляційний господарський суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази які б засвідчували що позивач, під час розгляду справи в господарському суді першої та апеляційної інстанції, намагався повернути спірне зерно чи провести перевірку якості зерна (кондиційності).

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 19 грудня 2012 року у справі №5017/1120/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства „Державний резервний насіннєвий фонд України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 04 березня 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов М.В. Михайлов А.І. Ярош