справа №2-2568/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 листопада 2007 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого-судді: Кихтюка Р.М
при секретарі: Мелих Л.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представників позивача ОСОБА_2., ОСОБА_3
представників відповідачів Михальчука В.О., Цетнара В.П
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_1до виконавчого комітету Луцької міської ради, підприємства «Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, -
встановив:
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача - Луцької міської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди. Свій позов мотивує тим, що 24.03.2006 року між ним та Луцькою міською радою було укладено контракт, відповідно до якого він виконував обов'язки директора підприємства, що знаходиться в міській комунальній власності -«Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування».
2006 року відчувши погіршення стану здоров'я, він подав заяву про розірвання контракту у зв'язку з хворобою та необхідністю тривалого лікування з 19.02.2007 року. У канцелярії Луцької міської ради заяву було зареєстровано лише 20.12.2006 року. З 27.12.2006 року по 19.01.2007 року позивач знаходився на лікарняному.
2007 року на засіданні виконавчого комітету Луцької міської ради було прийнято рішення рекомендувати міському голові звільнити його із займаної посади.
08.02.2007 року ним було подано заяву про назадання відпустки згідно графіку їх надання, але у її задоволенні відмовлено через те, що прийнято розпорядження про звільнення. З даним розпорядженням він ознайомився 12.02.2007 року і тоді ж, відчувши покращення свого здоров'я, подав звернення про відкликання своєї заяви про звільнення.
Вважає, що дане звільнення є незаконним, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи та здійснене з порушенням закону.
Підставою його звільнення зазначено п.1 ст.36 КЗпП України - згода сторін, хоча у поданій заяві він посилався на п.п.б п.27 Розділу 5 Контракту від 24.03.2006 року.
Крім цього, незрозуміло чому йому не було надано чергової відпустки.
Трудову книжку йому також відмовили видати, не провели повний розрахунок в день звільнення, чим порушили вимоги ст.ст.47, 116 КЗпП України. У зв'язку з цим просить визнати його звільнення незаконним, поновити на займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу і моральну шкоду.
Ухвалами суду проведено відповідно заміну Луцької міської ради на належного відповідача - виконавчий комітет Луцької міської ради та притягнуто до участі у
справі як співвідповідача підприємство «Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування».
В судовому засіданні позивач та його представники уточнив позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і просили стягнути на користь позивача у зв'язку з цим 30400 грн. та моральну шкоду в розмірі 7000 грн. В решті позовні вимоги підтримали з підстав викладених у заяві та просили їх задовольнити.
Представники відповідачів в судовому засіданні позов не визнали, суду пояснили, що порушень при звільненні позивача допущено не було. Представник виконавчого комітету Луцької міської ради звернув увагу, що відкликання позивачем заяви не означає продовження виконання ним своїх трудових обов'язків, при цьому має бути відповідна згода другої сторони, якої надано не було. Просили в позові відмовити за безпідставністю.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши представлені по справі докази, суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач згідно контракту, укладеного
24.03.2006 року між ним та виконавчим комітетом Луцької міської ради, був
призначений директором підприємства «Луцький спеціалізований комбінат
комунально-побутового обслуговування»(а.с.4-7).
Згідно п.п. 1.2, 4.7 Статуту вбачається, що власником підприємства є виконавчий комітет Луцької міської ради і директор підприємства призначається розпорядженням власника(а.с. ).
Розпорядженням Луцького міського голови від 06.02.2007 року за №69-р ОСОБА_1звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпЩа.с. 17). З вказаним розпорядженням позивач ознайомлений
12.02.2007 року(а.с. 18).
Відповідно до ст.21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації працівника, умови розірвання договору, можуть встановлюватись угодою сторін.
Згідно ст.36 п.1 КЗпП підставою для припинення трудового договору є угода сторін.
Як вбачається із поданої 20.12.2006 року до Луцької міської ради заяви позивача, останній просив у зв'язку з хворобою та необхідністю тривалого лікування розірвати контракт від 24.03.2006 року - з 19.02.2007 року(а.с.8).
З копій лікарняних листів встановлено, що позивач знаходився на лікарняному з 27.12.2006 року по 10.01.2007 року та з 13.01.2007 року по 19.01.2007 року(а.с.9,10).
У зв'язку з цим, суд вважає, що звільнення позивача на підставі п.1 ст.36 КЗпП України з 19.02.2007 року проведено у відповідності до вимог закону. Посилання позивача на необхідністг. його звільнення на підставі п.п.б п.27 Розділу 5 Контракту від 24.03.2006 року суд до уваги не приймає, так як будь-яких медичних висновків про неможливість викопувати свої обов'язки саме у зв'язку з хворобою та необхідністю тривалого лікування з 19.02.2007 року, ним до роботодавця надано не було. У поданій заяві позивача відсутнє прохання звільнити його із займаної посади на підставі п.п.б п.27 Розділу 5 Контракту(а.с.8).
А тому, суд не вбачає порушень прав позивача при формулюванні його підстав звільнення, яким зазначено звільнити його за згодою сторін - з дати вказаної ним у свої заяві, тобто відповідач з такою пропозицією позивача погодився.
Крім цього, суд вважає безпідставними посилання позивача щодо ненадання йому невикористаної щорічної відпустки згідно графіку, оскільки ним така вимога
була подана 08.02.2007 року(а.с.13), а розпорядження про звільнення видано 06.02.2007 року, тому порушень при відмові у її наданні суд також не вбачає(а.с.15). Поряд з цим, позивачу за невикористану відпустку виплачено компенсацію(а.с. ).
Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання позивача про відкликання ним 12.02.2007 року своєї заяви від 20.12.2006 року про розірвання контракту, оскільки п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що при домовленості між працівником і власником підприємства про припинення трудового договору за п.1 СТ.36 КЗпП України, договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника і працівника.
Як встановлено в судовому засіданні такої домовленості позивач з відповідачем не досягнув.
Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки, суд не вбачає підстав для поновлення позивача на роботі, то у задоволенні його вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у зв'язку з цим слід також відмовити.
Крім цього, як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін, в день звільнення - 19.02.2007 року позивач перебував на робочому місці і за отриманням належних йому коштів не звертався. Вказаний факт підтверджується також табелем обліку робочого часу(а.с. ). В подальшому відповідачем 20.02.2007 року надіслано позивачу копію розпорядження та повідомлення про необхідність отримання трудової книжки(а.с. ).
Позивач належні йому до виплати кошти при звільненні отримав 02.04.2007 року, про що свідчить видатковий касовий ордер(а.с. ).
Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача проведено правомірно, у зв'язку з чим вимоги позивача до задоволення не підлягають.
У відповідності до ст.88 ЦПК України судові витрати віднести на рахунок держави.
Керуючись ст. ст.3, 10, 12, 57, 60, 88, 208, 209, 212, 215, 218, ЦПК України, ст.21, 36,47, 116,235, 237-1 КЗпП України, суд,-
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1до виконавчого комітету Луцької міської ради, підприємства «Луцький спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 30400 грн. і моральної шкоди в розмірі 7000 грн. -відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.