ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.02.13 Справа №914/52/13
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика», с.Зимна вода Пустомитівського району Львівської області
про стягнення заборгованості в сумі 163' 666,10 грн.
Суддя Яворський Б.І.
при секретарі Романів В.Я.
Представники:
від позивача: Азорська Г.А. (представник - дов.№105-2013 від 04.02.2013р., діє до 31.12.2013р.);
від відповідача: Харчук В.М. (представник - дов.№б/н від 26.07.2012р., діє до 28.07.2013р.).
На розгляд господарського суду Львівської області Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» про стягнення заборгованості в сумі 163' 666,10 грн., з яких 150'000,00 грн. - сума основного боргу, 11'372,95 грн. - пеня, 2'293,15 грн. - 3% річних.
Ухвалою суду від 08.01.2013р. порушено провадження у справі, яку призначено до розгляду на 23.01.2013р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду. У судовому засіданні 12.02.2013р. оголошувалася перерва до 26.02.2013р.
У судовому засіданні 26.02.2013р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 163' 666,10 грн. та судовий збір.
26.02.2013р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення суду, де відзначається про те, що ТзОВ «АсМАП Логістика» визнає договірні зобов'язання перед позивачем та погоджується із заявленими позовними вимогами. Разом з тим просить розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, мотивуючи своє прохання складним фінансовим становищем, докази чого містяться у додатках до клопотання. У судовому засіданні 26.02.2013р. представник відповідача із заявленими позовними вимогами погодився і просив розстрочити виконання рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено таке.
22.05.2012р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» (кредитор, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АсМАП Логістика» (позичальник, відповідач у справі) укладено договір №3 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (далі - договір), відповідно до п.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у сумі 150' 000,00 грн. (п.2 договору), а останній зобов'язується повернути фінансову допомогу кредиторові до 28.05.2012р. (п.4.2 договору) у повному обсязі. Фінансова допомога надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу на поточний рахунок позичальника (п.3.1 договору). Строк надання фінансової допомоги розпочинається з моменту надходження грошей на поточний рахунок позичальника (п.4.1 договору). Фінансова допомога повертається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу необхідних коштів на поточний рахунок кредитора (п.5.2 договору). Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (п.7.1 договору).
На виконання своїх зобов'язань за договором, позивач надав відповідачу безповоротну фінансову допомогу на суму 150' 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1713 від 22.05.2012р. та банківською випискою.
Позичальник не виконав умови договору та не повернув фінансову допомогу, тому кредитор 27.09.2012р. звернувся до нього з претензією на суму 150'000,00 грн.
У відповіді від 22.10.2012р. на претензію відповідач відзначив, що заборгованість перед позивачем у сумі 150'000,00 грн. буде погашена у повному обсязі.
Для захисту своїх прав позивач звернувся до суду.
Відповідно до п.6.1 договору у випадку неповернення фінансової допомоги у строк, визначений договором, позичальник зобов'язаний сплатити кредиторові суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, суму пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період дії договору, за кожен день прострочення. Тому, відповідно до ст.ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 10.01.2002р. та п.6.1 договору позивачем було нараховано пеню за неповернення фінансової допомоги у строк, визначений договором, у розмірі 11'372,95 грн. (розрахунок знаходиться в матеріалах справи). Однак, здійснивши перерахунок, суд встановив, що позивач не звернув увагу на те, що у 2012 році було 366 дні, а не 365 днів. Крім того, позивач не вірно визначив кількість днів прострочення, яка становить 183 дні, а не 185, оскільки згідно ч.6 ст.232 ГПК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тому розмір пені за несвоєчасне погашення заборгованості становить 11'250,00 грн.
Відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов'язання по поверненню фінансової допомоги, тому позивач, на підставі п.6.1 договору та ст.625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, нарахував відповідачу 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 2'293,15 грн. (розрахунок знаходиться в матеріалах справи). Здійснивши перерахунок 3% річних за користування чужими коштами, суд встановив, що їх розмір повинен складати 2'286,89 грн., оскільки у 2012р. було 366 дні, а не 365.
Доказів погашення заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем в суд не надано.
При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (ч.2 ст.218 ГК України).
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем відповідачу та факт отримання останнім безповоротної фінансової допомоги у розмірі 150'000,00 грн., що, зокрема, вбачається з платіжного доручення №1713 від 22.05.2012р. та банківських виписок і не заперечується відповідачем, проте факт повернення відповідачем заборгованості підтверджений не був.
Виходячи зі змісту всього наведеного вище суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідач просив розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, мотивуючи своє прохання складним фінансовим становищем, на підтвердження чого подав копії фінансових звітів за 2011р. та 2012р. Позивач у судовому засіданні проти клопотання усно заперечив.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Згідно п.7.1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо). Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення (7.2 Постанови Плен