ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
25 лютого 2013 року м. Київ К-47369/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2009
у справі № 3/334/08/08-АП
за позовом Спеціалізованої державної податкової по роботі з великими платниками податків
у м. Запоріжжі
до 1. Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Ком Лтд»
про визнання господарського зобов'язання недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання господарського зобов'язання (оформленого договором № 46/12-05 від 20.12.2005), укладеного між відповідачами, та стягнення з відповідача-1 на користь держави 15 099,05 грн.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 15.07.2008 у позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2009 постанову Господарського суду Запорізької області від 15.07.2008 скасовано та у позові відмовлено.
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі подала касаційну скаргу, у відповідності до якої, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та позов задовольнити.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач-1, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст.222 КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Спеціалізованою ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі було проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «Запоріжжяобленерго»з питань правових відносин з ТОВ «Сервіс-Ком Лтд»за період з 01.01.2005 по 31.12.2006, в ході якої перевіряючими було встановлено, що господарське зобов'язання, що виникло на підставі укладеного між відповідачами договору поставки № 46/12-05 від 20.12.2005 вчинене з боку ТОВ «Сервіс-Ком Лтд»з метою ухилення від сплати податків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним вказаного господарського зобов'язання з підстав, передбачених ч.1 ст.207 ГК України, позивач послався на те, що, оскільки відповідно до заочного рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.07.2006 по справі № 2-а-468 визнано недійсними установчі документи, державну реєстрацію, свідоцтво ТОВ «Сервіс-Ком Лтд», як платника ПДВ, то в його діях при укладенні даної угоди наявна мета, суперечна інтересам держави та суспільства.
Відмовляючи в задоволені заявлених позовних вимог повністю, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів, що спірний договір укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства у вигляді ухилення від сплати податків, оскільки на момент укладання і виконання спірного договору ТОВ «Сервіс-Ком Лтд»мало статус юридичної особи та було зареєстроване як платник податку. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з ВАТ «Запоріжжяобленерго»грошових коштів суперечать Конституції України та діючому законодавству.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності факту укладання відповідачами спірного договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, проте, вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову. Разом з тим, в позові про стягнення грошових коштів судом апеляційної інстанції було відмовлено, оскільки з таким позовом податковий орган звернувся з пропуском передбачених ст.250 ГК України строків можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій у вигляді стягнення.
Проте, з висновком суду апеляційної інстанції щодо необхідності відмови повністю в задоволенні заявленого позову суд касаційної інстанції не погоджується з наступних підстав.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, з 01.01.2004 регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але, за аналогією, породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому, згідно ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України, є нікчемним, тобто, недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(чинного на момент звернення з даним позовом), можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо необхідності розгляду по суті заявленого позову про визнання угоди недійсною та відмови в задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов'язання недійсним, а тому судове рішення суду апеляційної інстанцій в цій частині підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли внаслідок укладення відповідачами договору поставки № 46/12-05 від 20.12.2005, в той час як з позовом до суду позивач звернувся лише в травні 2008 року, тобто, поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 ГК України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови в позові в частині вимог про стягнення у дохід держави коштів, одержаним за даним господарським зобов'язанням у зв'язку з пропуском строків можливого застосування судом передбачених ст.208 ГК України адміністративно-господарських санкцій у вигляді стягнення.
Відповідно до ч.1 ст.228 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу та згідно ч.1 ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.157, ст.ст. 220, 222, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити частково.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2009 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання господарського зобов'язання недійсним та провадження у справі в цій частині закрити.
3. В іншій частині постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2009 залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний