Справа № 0124/10534/2012

2/121/294/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           22 лютого 2013 року Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючій судді Кулєшовій О.І., при секретарі Пархоменко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ялті цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Комунальне підприємство Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» про визнання угоди нікчемною, витребування квартири з чужого незаконного володіння, скасування та проведення державної реєстрації права власності на квартиру,

в с т а н о в и в:

          Позивачі, уточнивши свої позовні вимоги, просять суд:

-          визнати нікчемною угоду – договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_9, ОСОБА_5, які діяли від імені малолітньої ОСОБА_4, посвідчений 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_10;

-          витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на їхню користь;

-          скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7;

-          провести за ними державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вони є рідними синами ОСОБА_8, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. 01 жовтня 2006 року їх батько помер в Литовській Республіці, де було його останнє місце проживання. Вони у встановлений законом строк після смерті батька за місцем відкриття спадщини звернулися до нотаріуса 2-го нотаріального бюро Електренського самоврядування з заявами про прийняття спадщини та була розпочата спадкова справа № 106/06. Згодом, на підставі вироку Сімферопольського районного суду АРК від 21 листопада 2011 року, що набрав законної сили, їм достовірно стало відомо, що відповідач ОСОБА_3 неправомірно заволоділа вищевказаною квартирою, а саме: на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 27 травня 2005 року, діючи від імені ОСОБА_8, повідомивши приватному нотаріусу ОСОБА_10 завідомо неправдиві відомості про те, що ОСОБА_8 має намір продати квартиру та дійсно видав їй довіреність, уклала 27 липня 2005 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_9 та ОСОБА_5, які діяли від імені малолітньої ОСОБА_4. Вважають вказаний договір купівлі-продажу нікчемним. В подальшому, ОСОБА_9 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2005 року продали спірну квартиру ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. При таких обставинах, вважають, що їхній батько незаконно був позбавлений права власності на спірну квартиру внаслідок її викрадення, вона вибула з володіння поза його волею, а останні власники ОСОБА_6 та ОСОБА_6 незаконно володіють вказаною квартирою, не признають їхніх прав на квартиру, як спадкоємців померлого батька ОСОБА_8, в зв’язку з чим вона підлягає витребуванню з їх володіння.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_12 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні при прийнятті рішення покладалася на розсуд суду, пояснивши, що вона на момент придбання її батьками спірної квартири була малолітньою.

Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що він та його батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_11 придбали спірну квартиру на законних підставах.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог. Вважає, що відповідач ОСОБА_7 є добросовісним набувачем спірної квартири, придбав квартиру за відплатним договором, тому спосіб захисту позивачами свого права є невірним. Крім того, вважає, що позивачі не мають права звертатися до суду з такими вимогами, оскільки вони ніколи не були власниками спірної квартири. Також, на його думку, в розумінні Цивільного законодавства України позивачі не можуть вважатися належними спадкоємцями колишнього власника квартири – ОСОБА_8, тому що у встановлений законом строк не звернулися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а саме в місті Ялта, та вважаються такими, які не прийняли спадщину. На його думку, місцем відкриття спадщини після смерті ОСОБА_13 є саме місто Ялта, оскільки місце проживання останнього було зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. № 30 кв. № 9, крім того в м. Ялта знаходиться відповідне нерухоме майно, яке підлягає спадкуванню. Вважає також, що у позивачів сплив строк позовної давності щодо вимог про витребування майна від добросовісного набувача, наполягав на застосуванні судом наслідків пропущення строку та просив суд відмовити в задоволенні позову саме з цих підстав. Також просив суд, у разі задоволення позову, відшкодувати добросовісним набувачам понесені ними витрати.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, про місце, день та час розгляду справи сповіщена завчасно та належним чином, раніше надала суду заяву з проханням розглядати справу в її відсутність, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про місце, день та час розгляду справи сповіщений завчасно та належним чином, раніше надав суду заяву, в якій просить справу розглянути у його відсутності, рішення прийняти на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилася, про місце, день та час розгляду справи сповіщена завчасно та належним чином, надала суду заяву з проханням розглянути справу в її відсутність, рішення прийняти відповідно до вимог закону.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів обґрунтовані, засновані на законі та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними синами ОСОБА_8 Кузмоса, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 14, 15).

Батьку позивачів ОСОБА_8 належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 10580-І від 29 серпня 1996 року, виданого Виробничим управлінням житлово-комунального господарства м. Ялта згідно розпорядження № 953 від 29 серпня 1996 року (а.с. 23).

У травні 2005 року у батька позивачів невстановленою особою був викрадений паспорт громадянина України. В результаті злочинних дій ОСОБА_14, ОСОБА_3 і ОСОБА_15, вчинених за попередньою змовою з метою викрадення квартири ОСОБА_8, в паспорті ОСОБА_8 невстановленою слідством особою була переклеєна фотографія ОСОБА_8 на фотографію ОСОБА_15. За частково сфальсифікованим паспортом на ім'я ОСОБА_8, в якому була вклеєна фотографія ОСОБА_15Е, 27 травня 2005 року ОСОБА_15, видаючи себе за ОСОБА_8, видав довіреність на право управління і розпорядження майном ОСОБА_8 - квартирою № 9 у будинку № 30 по вул. Ізобільній в м. Ялта на ім'я ОСОБА_3, яка була посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_16 27 травня 2005 року, реєстровий № 1441.

27 липня 2005 року відповідач ОСОБА_3 надала приватному нотаріусові Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_10 свідомо для неї підроблений документ - довіреність серії ВСВ № 979795 від 27 травня 2005 року реєстровий № 1441, з метою укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_8, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Ізобільна б. 30 кв. 9. Приватний нотаріус ОСОБА_10 посвідчила договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_8, в якому вказала невідповідні для ОСОБА_17 відомості про те, що вона від імені ОСОБА_8 продає вищезгадану квартиру. Внаслідок цієї угоди право власності на квартиру, що належало батьку позивачів перейшло до ОСОБА_4, про що не було відомо ОСОБА_8. При цьому, ОСОБА_9, яка діяла від імені ОСОБА_4, були сплачені грошові кошти ОСОБА_3 за купівлю вказаної квартири. В результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_8 була заподіяна матеріальна шкода в розмірі 166133 гривні.

          Вказані обставини встановлені вироком Сімферопольського районного суду АРК від 21 листопада 2011 року, який набрав законної сили 24 вересня 2012 року, в тому числі відносно засудженої ОСОБА_3 (а.с. 29-105), та не потребують доказуванню при розгляді даної цивільної справи в силу ч. 4 ст. 61 ЦПК України.

          Згідно вимог ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

          З вироку Сімферопольського районного суду АРК від 21 листопада 2011 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 неправомірно заволоділа майном ОСОБА_8, добровільного волевиявлення його на відчуження майна не було, угода не була направлена на реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність права власності в Україні гарантує також ст. 41 Конституції України.

          Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

          Той факт, що незаконними діями відповідача ОСОБА_3 був порушений публічний порядок та конституційні права ОСОБА_8, що виразилося в незаконному заволодінні його майном, доказаний матеріалами кримінальної справи.

          При таких обставинах, договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_8, та ОСОБА_9, ОСОБА_5, які діяли від імені малолітньої ОСОБА_4, посвідчений 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_10, є нікчемним.

Судом також встановлено, що 13 грудня 2005 року між ОСОБА_4, від імені якої діяли її батьки ОСОБА_5 і ОСОБА_9 з однієї сторони, та ОСОБА_11, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (а.с. 27-28).

Після цього, рішенням Ялтинського міського суду АРК від 02 червня 2006 року, що набрало законної сили, позов ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7 був задоволений, їм усунуті перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою № 9 у будинку № 30 по вул. Ізобільній в м. Ялті, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_13 Кузмоса з вказаної квартири (а.с. 207).

При таких обставинах, на сьогоднішній день право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі вказаного договору купівлі-продажу від 13 грудня 2005 року. ОСОБА_11 помер 14 січня 2012 року, після його смерті у встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_7, але свідоцтво на 1/3 частку спірної квартири йому не видано, що вбачається з матеріалів спадкової справи № 562 за 2012 рік (а.с. 141-171).

Судом також встановлено, що 01 жовтня 2006 року ОСОБА_13 помер у віці 53 років в селищі Науюю Кєтавішкю, староство Кєтавішкю, Електренське самоврядування, Літва, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 17-18).

Згідно зі свідоцтвом від 17 жовтня 2006 року, виданим позивачу ОСОБА_2 після смерті батька, нотаріусом 2-го нотаріального бюро Електренського самоврядування на підставі ч. 2 ст. 36 Закону Литовської Республіки «Про нотаріат» було засвідчено, що 17 жовтня 2006 року до 2-го нотаріального бюро Електренського самоврядування після смерті ОСОБА_13 особистий код 35303021451, останнє постійне місце проживання якого було: селище Науюю Кєтавішкю, староство Кєтавішкю, Електренське самоврядування, яка сталася 01 жовтня 2006 року, розпочата спадкова справа № 106/06, за якою щодо прийняття спадщини звернулись сини спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 20-21).

Відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання.

Згідно до Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, якій ратифіковано Постановою ВР 737-XII від 17 грудня 1993 року, громадяни однієї ОСОБА_18 Сторони прирівнюються в правах до громадян іншої ОСОБА_18 Сторони, які проживають на її території, у відношенні здатності складання або скасування заповіту на майно, яке знаходиться на території іншої ОСОБА_18 Сторони, чи прав, які мають бути там здійснені, а також у відношенні здатності набуття за спадщиною майна або прав. Майно чи права переходять до них за тих же умов, які встановлені для власних громадян ОСОБА_18 Сторони, які проживають на її території. Право успадкування рухомого майна регулюється законодавством ОСОБА_18 Сторони, на території якої спадкодавець мав постійне місце проживання. Право успадкування нерухомого майна регулюється законодавством ОСОБА_18 Сторони, на території якої майно знаходиться (ст. ст. 34, 35 Договору).

          Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» право на спадкування нерухомого майна, відповідно до ст. 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» регулюється законодавством держави, на території якої знаходиться це майно.          

          Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

          На підставі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини є день смерті особи.

          Статтею 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці згідно із законом отримують право на спадкування почергово. В першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки, що передбачено ст. 1261 ЦК України.

Частиною 2 статті 1299 ЦК України, встановлено, що право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Між тим, згідно з вимогами ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України є день смерті особи.

Частинами 1, 3 ст. 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

При вирішенні питання про витребування майна з чужого незаконного володіння, судом враховуються наведені вимоги закону, оскільки вони закріплюють підстави виникнення та захисту права власності позивачів на належне їм спадкове майно, які, враховуючі встановлені судом обставини, своєчасно прийняли спадщину після смерті батька за місцем її відкриття.

Цивільним кодексом України в главі 29 передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми ст. ст. 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.

Частина 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки під час судового розгляду даної справи не встановлено недобросовісність набувача то, відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, презюмується його добросовісність (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» дане роз’яснення, що норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

За таких підстав, вимоги позивачів щодо витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не визнають порушених прав позивачів, законні та обґрунтовані і підлягають задоволенню, тому суд вважає за необхідне витребувати спірну квартиру у добросовісних набувачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як власників по праву спадкування за законом.

Рішення суду про задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власниками з метою повного захисту їхніх прав, а також скасування попередньої реєстрації.

Що стосується доводів представника відповідача ОСОБА_7 про те, що позивачами пропущений строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, то суд з ними не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася, або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 4 ст. 258 ЦК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин), позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Встановлення на той час законодавцем позовної давності тривалістю у десять років для вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, було обумовлене необхідністю захисту від порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення і пошкодження майна або незаконного заволодіння ним, тобто від правопорушення, яке містить ознаки злочину. Доцільно звернути увагу на те що у вказаній нормі йдеться не про сам нікчемний правочин, а про наслідки нікчемного правочину, які тривалий час можуть бути прихованими, в зв'язку з чим законодавцем було встановлено десятирічний строк для подання позову щодо нікчемного правочину та його наслідків (ст. ст. 215 - 216, 228 ЦК).

Згідно із Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15 січня 2012 року, частина 4 статті 258 ЦК України виключена.

Разом з тим, згідно п. 5 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом (15 січня 2012 року) особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину. При цьому стосовно цих вимог особа може звернутися до суду лише за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями Цивільного кодексу України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання чинності цим Законом.

Враховуючі вищевикладене, суд вважає, що позивачі, як спадкоємці за законом померлого в 2006 році батька, дізнавшись про порушення своїх прав, звернулися до суду в межах встановленого законом трирічного строку після набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI та десятирічний строк їх пред’явлення, встановлений ч. 4 ст. 258 ЦК України, на момент набрання чинності вказаного Закону (15 січня 2012 року) ще не сплинув.

Інші доводи представника відповідача ОСОБА_7 не мають правового значення для вирішення даної справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм права.

В зв’язку з задоволенням у повному обсязі позовних вимог позивачів, звільнених від сплати судового збору, з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 30, 41, 55 Конституції України, ст. ст. 12, 13, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 228, 257, 258, 261, 317, 321, 330, 383, 387, 388, 392, 655, 1217-1221, 1258, 1261, 1268, 1296, 1299 Цивільного кодексу України, Законом України «Про міжнародне приватне право», ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати нікчемною угоду – договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_8 Кузмоса, та ОСОБА_9, ОСОБА_5, які діяли від імені малолітньої ОСОБА_4, посвідчений 27 липня 2005 року приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_10.

Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

Провести державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь держави судовий збір по 415 (чотириста п’ятнадцять) гривень 33 копійки з кожного.

Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Ялтинський міський суд Автономної Республіки Крим у порядку та строки, передбачені ст. ст. 294-296 ЦПК України.

Суддя