УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
№ справи: 0124/8011/2012 Головуючий суду першої інстанції:Кайро І.А.
№ провадження: 22-ц/190/1253/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Кузнєцова О. О.
"25" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Кузнєцової О.О.
Суддів:Берещанської І.І. Новікова Р.В.
При секретарі:Таранець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про стягнення суми,
за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 06.12.2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом про розірвання договору оренди жилого приміщення, виселення та стягнення з ОСОБА_8 суми, мотивуючи вимоги тим, що між ними та ОСОБА_8 20.04.2012 року було укладено договір оренди, за яким вони надали у користування відповідачці належну їм квартиру АДРЕСА_1 строком з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року зі сплатою за травень 2 400 грн., а з червня по вересень по 2 800 гри., які повинні бути сплачені 21.04.2012 року -5 200 гри., а 31.05.2012 року решту 8 400 грн. Між тим ОСОБА_8 21.04.2012 року не у повному обсязі виплатила гроші, заборгувавши 400 грн., та не виплатила 8 400 грн. 31.05.2012 року, тому, вважаючи порушеними свої права просили стягнути 8 800 грн. заборгованості за договором оренди та 8 800 грн. неустойки.
Ухвалою Ялтинського міського суду від 06.12.2012 року закрито провадження у справі у частині вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про розірвання договору оренди, виселення та відшкодування моральної шкоди з підстав п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав (а.с. 30).
Рішенням суду від 06.12.2012 року позов задоволено частково та
стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 та на користь ОСОБА_7 по
4 400 грн., в решті позову відмовлено, вирішено питання по розподілу
судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просять рішення суду скасувати в частині відмови у позові, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам у справі.
ОСОБА_8 в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду у повному обсязі з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими та неправильного застосування норм матеріального права; просить ухвалити нове рішення про відмову у позові. Окрім того у запереченнях просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_7, посилаючись на неспроможність наведених в ній доводів.
Обговоривши доводи апеляційних скарг та поданих ОСОБА_8 заперечень на апеляційну скаргу ОСОБА_7, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, переглядаючи законність і обґрунтованість судового рішення відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду не підлягає зміні чи скасуванню, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, правильно виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог та наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 заборгованості за договором оренди житла у загальній сумі 8 800 грн. - по 4 400 грн. на користь кожного з них, як співвласників переданої в оренду квартири.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і поживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, зокрема здавати в оренду.
Згідно зі ст. 810 ЦК України за договором оренди житла одна сторона - власник житла передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання в ньому на певний строк за плату.
Розмір плати за користування житлом та строк її внесення встановлюється у договорі (ч. 1, 3 ст. 820 ЦК, ст. 162 ЖК України).
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено рішенням Ялтинського міського суду від 07.09.2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду АР Крим від 23.10.2012 року, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не потребує доказуванню, між сторонами існували правовідносини з договору оренди житла - квартири АДРЕСА_1, укладеному 20.04.2012 року, за умовами якого ОСОБА_7 зобов'язалися надати у користування ОСОБА_8 належну їм квартиру на строк з 01.05.2012 року по 30.09.2012 року, а остання зобов'язалася за користування квартирою сплатити за травень - 2 400 грн., з червня по вересень 2012 року по 2 800 грн. щомісячно шляхом сплатити 21.04.2012 року - 5 200 грн. та 31.05.2012 року - решту 8 400 грн.
Вказаним судовим рішенням ОСОБА_7 відмовлено у позові до ОСОБА_8 про розірвання договору оренди житла, виселення та відшкодування моральної шкоди.
Згідно розписки від 21.04.2012 року ОСОБА_8 на виконання умов вищевказаного договору сплатила 4 800 грн. (а.с. 6).
Отже, заборгованість за договором становить 8 800 грн., яка правильно стягнута з відповідачки на користь позивачів у рівних частках (по 4 400 грн. на користь кожного), оскільки кожен зі співвласників, які удвох є сторонами за договором оренди житла, мають рівні права щодо своєї власності, у тому числі з отримання плати за вказаним договором.
Помилкове визначення позивачами заборгованості за договором у якості майнової шкоди, враховуючи межі заявлених ними вимог, предмету та підстав позову, не впливає на об'єм їх прав щодо стягнення цієї суми та це не звільняє відповідачку від обов'язку виконати взяті на себе за договором зобов'язання, рівно як й її посилання на те, що вона станом на липень 2012 року особисто не користувалася житлом.
Окрім того, зі змісту актів від 25.06.2012 року та від 13.08.2012 року, вбачається, що в квартирі ОСОБА_8 дійсно не проживає, проживають сторонні особи, ОСОБА_7 доступу до квартири не мають (а.с. 7-10).
Оцінивши доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 щодо незаконності і необґрунтованості судового рішення про стягнення з неї на користь ОСОБА_7 заборгованості за договором оренди житла, колегія суддів вважає, що вони висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Відмовляючи ОСОБА_7 у позові про стягнення з ОСОБА_8 неустойки, суд першої інстанції правильно виходив з необґрунтованості заявлених вимог та відсутності правових підстав для стягнення неустойки за договором, яким не були передбачені заходи його забезпечення.
Відповідно до 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі, неустойкою.
Правочин щодо забезпечення зобов'язання за приписами ст. 547 ЦК України вчинюється у письмовій формі. Недодержання письмової форми свідчить про нікчемність такого правочину, а згідно зі ст. 216 ЦК України недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Будь-яких доказів щодо наявності вчиненого у письмовій формі правочину щодо неустойки у зобов'язаннях за договором оренди позивачі суду першої інстанції не надали і судом це не встановлено, а у суді апеляційної інстанції ними заявлено про відсутність такого правочину. Отже за таких обставин правильними є висновки суду про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_8 8 800 грн. у якості неустойки у зв'язку з порушенням нею зобов'язань за договором оренди житла.
Посилання в апеляційній скарзі, як на підставу стягнення вказаної суми, на ст. 230 ЦК України, є безпідставним, ґрунтується на помилковому розумінні норми закону та виходить за межі заявлених у позові вимог, рівно як й вимога, заявлена у суді апеляційної інстанції, про застосування до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно, повно, об'єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим та дослідженим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 немає.
Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.
На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 06.12.2012 року залишити без змін.
Судове рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.