ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2013 р. Справа № 18/1561/12

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Полтава

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2012

зі справи № 18/1561/12

за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Полтаваавтотранс", м.Полтава (далі - Товариство)

до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м.Полтава (далі - відділення АМК України)

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Сундалова М.В.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Товариство звернулося з позовом до відділення АМК України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК України від 03.07.2012 № 02/86-рш у справі № 02-02-50/46-2012.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.10.2012 (суддя Кульбако М.М.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 (колегія суддів у складі: суддя Здоровко Л.М. - головуючий, судді Плахов О.В. і Шутенко І.А.), позов задоволено. Визнано недійсним рішення адміністративної колегії відділення АМК України від 03.07.2012 № 02/86-рш.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відділення АМК України просить скасувати рішення господарського суду від 18.10.2012, постанову апеляційного суду від 10.12.2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скарга мотивована тим, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України знаходить підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами розгляду матеріалів справи № 02-02-50/46-2012 відділенням АМК України 03.07.2012 прийнято рішення № 02/86-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції", яким визнано, що за підсумками роботи за 2011 рік Товариство займає монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам в межах Полтавської області з часткою 100 %. Також визнано, що дії Товариства, які полягали в продажу квитків автомобільних перевізників пасажирам на приміських маршрутах за вартістю з урахуванням додаткових 20 %, що не відповідає чинному законодавству, а також дії щодо обрахування винагороди Автостанції за обов'язкові автостанційні послуги при розрахунках з перевізниками, які здійснюють приміські пасажирські перевезення, як 10 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків з урахуванням додаткових 20 %, є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку автостанційних послуг та обов'язкових послуг автостанції, які надаються автомобільним перевізникам, зокрема на сегменті продажу квитків в межах Полтавської області за 2011 рік, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів (пасажирів), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зобов'язано Товариство в двомісячний термін з дня одержання рішення відділення АМК України здійснити перерахунок отриманої Автостанцією винагороди за обов'язкові автостанційні послуги та перерахувати автомобільним перевізникам кошти, отримані Автостанцією понад 10 % від суми вартості за тарифом реалізованих квитків. За вказані порушення на позивача був накладений штраф у загальному розмірі 136 000,00грн.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що в даному випадку позивачем як платником ПДВ виконувалися вимоги податкового законодавства щодо обов'язкового нарахування, утримання та перерахування до державного бюджету грошових сум ПДВ із здійснення таких послуг, як продаж квитків на перевезення пасажирів за дорученням перевізника.

За таких обставин, на думку попередніх судових інстанцій, про зловживання з боку позивача монопольним становищем на ринку відповідач дійшов безпідставно.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що в основу оспорюваного рішення в частині, що стосується його 1, 2 та 4 пунктів, ним були покладені обставини, згідно з якими:

- Товариство здійснює діяльність на підставі статуту, затвердженого протоколом від 14.06.2011 № 1 установчих зборів учасників, та є правонаступником усього майна, всіх прав та обов'язків ВАТ "Полтаваавтотранс";

- до складу Товариства на правах виробничих цехів входять 39 автобусних станцій, які знаходяться по всій території Полтавської області та, відповідно до укладених Товариством договорів з суб'єктами господарювання - перевізниками, здійснюють продаж квитків пасажирам на приміські маршрути;

- відповідно до досліджуваних обставин товаром є обов'язкові послуги, що надаються Автостанцією, а товарними ринком - автостанційні послуги, які надаються автомобільним перевізникам, а також автостанційні послуги, які надаються автомобільним перевізникам на сегменті з продажу квитків;

- територіальними (географічними) межами ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам є Полтавська область;

- часовими межами ринку визначено 2011 рік;

- Товариство надає обов'язкові автостанційні послуги в межах автостанцій Полтавської області, що виключає можливість перевізників, яких визнано переможцями конкурсу на певних маршрутах та за якими закріплена паспортом маршруту відповідна автостанція області, з якою цей перевізник здійснює відправлення свого транспортного засобу, користуватися, а пасажирам, які користуються цими маршрутами, - отримувати обов'язкові автостанційні послуги від інших суб'єктів господарювання;

- споживачами послуг, що надаються Товариством, є фізичні особи - пасажири та суб'єкти господарювання (юридичні особи, фізичні особи-підприємці) - автомобільні перевізники;

- Товариством не доведено, що воно зазнає значної конкуренції на ринку в межах Полтавської області, а тому позивач є єдиним суб'єктом господарювання, що надає послуги автомобільним перевізникам та пасажирам та, відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за підсумками роботи за 2011 рік займав монопольне (домінуюче) становище на ринку автостанційних послуг та на ринку автостанційних послуг, які надаються автомобільним перевізникам на сегменті продажу квитків в межах Полтавської області, за підсумками роботи за 2011 рік з часткою 100%;

- тарифи на приміські пасажирські перевезення є регульованими;

- протягом 2011 року діючі тарифи на приміські пасажирські перевезення, які відносяться до категорії регульованих тарифів, були встановлені:

а) розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 19.11.2009 № 447 "Про тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні", зареєстрованому в Головному управлінні юстиції у Полтавській області 30.11.2009 за № 51/1489, і складали 0,15 грн. за один кілометр проїзду пасажира без урахування ПДВ;

б) розпорядженням голови Полтавської обласної державної адміністрації від 04.05.2011 № 183 "Про тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, у приміському та міжміському внутрішньо обласному сполученні", зареєстрованому в Головному управлінні юстиції у Полтавській області 10.05.2011 за № 102/1679, і складали:

з 16.05.2011 на рівні 0,19 грн. за один кілометр проїзду пасажира без урахування ПДВ;

з 01.06.2011 на рівні 0,21 грн. за один кілометр проїзду пасажира без урахування ПДВ;

з 01.07.2011 на рівні 0,23 грн. за один кілометр проїзду пасажира без урахування ПДВ;

з 01.08.2011 на рівні 0,25 грн. за один кілометр проїзду пасажира без урахування ПДВ;

- у результаті аналізу змісту квитків, які були реалізовані протягом 2011 року пасажирам на приміських маршрутах з автостанцій, що обслуговуються Товариством, було встановлено, що з пасажирів, окрім чистої тарифної вартості проїзду, затвердженої розпорядженням голови Полтавської ОДА, Автостанцією стягувались додатково нараховані на неї 20% оплати;

- згідно з рішеннями від 03.03.2012 № 01/30-рш та від 27.03.2012 № 01/51-рш, прийнятими відділенням АМК України у справі № 01-02-50/125-2011, за вчинені порушення на кожного перевізника було накладено штраф та зобов'язано привести тарифи на пасажирські перевезення до економічно обґрунтованого рівня згідно діючого законодавства. Відповідно до цих рішень було визнано, що дії автомобільних перевізників щодо незаконного включення до вартості проїзду та стягнення із пасажирів грошових сум податку на додану вартість є порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді встановлення таких цін, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

- наказом ВАТ "Полтаваавтотранс" від 18.04.2008 № 58 було встановлено розмір автостанційного збору - 10% від тарифної вартості проїзду при відправленні пасажирів автостанції на маршрутах приміського та міжміського сполучення;

- в результаті аналізу реалізованих Товариством квитків по перевізниках, які є платниками єдиного податку, та, відповідно, не є платниками ПДВ, було встановлено, що у квитках друкованим способом відображена інформація щодо вартості проїзду за тарифом, страхової суми, автостанційного збору, ПДВ та повної вартості квитка. Відповідно до договорів між Товариством та перевізниками, розпорядження голови Полтавської ОДА чиста тарифна вартість проїзду пасажирів на приміських маршрутах, які обслуговуються перевізниками - не платниками ПДВ, розраховувалась правильно шляхом множення покілометрового тарифу, без урахування ПДВ, на відстань від початку маршруту до середини тарифної зони. Таким чином, Товариство було обізнане щодо особливостей оподаткування кожного окремого перевізника, але не врахувало даної інформації при реалізації квитків по цих перевізниках, а тому застосування додатково нарахованих 20% у повну вартість квитка є порушенням порядку визначення ціни, яке потягло за собою здійснення продажу квитків споживачам за завищеними цінами.

В основу оспорюваного рішення, в частині його 1, 3 та 5 пунктів, відділенням АМК України були покладені такі обставини:

- відносини Товариства та перевізників щодо реалізації квитків визначалися на підставі договорів про надання послуг автостанцією перевізникові (далі - Договір). Зокрема, Договором було визначено порядок розрахунків між Товариством та перевізниками за реалізовані через каси Автостанції квитки, та передбачено проведення не рідше одного разу на місяць звірки взаємних розрахунків з перевізником;

- згідно з пунктом 3.1 Договору про надання автостанційних послуг між автостанцією та перевізниками, "грошові кошти в розмірі 90% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення, без урахування додаткових зборів та ПДВ), а також ПДВ на дану суму (застосовувався тільки для договорів з перевізниками - платниками ПДВ на загальних умовах) підлягали перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника". Отже, винагорода на користь Автостанції за продаж квитків, відповідно до Договору про надання автостанційних послуг перевізникам, повинна була становити 10% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків без урахування додаткових зборів та ПДВ, оскільки Перевізники є платниками єдиного податку та, відповідно, не є платниками ПДВ.

У цьому ж зв'язку відділенням АМК України було встановлено, що в актах взаємних розрахунків (далі - Акти), складених між Автостанцією та перевізниками, відображалась інформація щодо реалізації квитків по перевізнику, винагороди Автостанції та доходів перевізника за звітний місяць. Реалізація квитків в актах відображалась Товариством на підставі реєстрів відомостей 20 АСС, тобто за звітний місяць по перевізнику був відображений обсяг виручки від реалізації квитків автостанцією за тарифною вартістю, завищеною на 20%, а винагорода Автостанції за надання обов'язкових послуг перевізникам, відповідно до Актів, була визначена у розмірі 10% від тарифної вартості квитків. Оскільки тарифна вартість квитків була завищена на 20%, то винагорода Автостанції, відповідно, перевищувала 10%, передбачених Договором з перевізниками.

Сукупність наведених обставин попередніми судовими інстанціями перевірена не була.

Зазначаючи, що позивачем виконувались вимоги податкового законодавства та дійшовши у цьому зв'язку висновку про відсутність в його діях складу правопорушення, суди залишили поза увагою, що в даному випадку позивач, як про це вже зазначалось, притягувався відповідачем до відповідальності за порушення конкурентного законодавства у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку надання автостанційних послуг, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та споживачів (пасажирів), і що було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Посилання попередніх судових інстанцій на те, що грошові суми, включені до вартості квитка при наданні автостанційних послуг як ПДВ, позивач сплачував до державного бюджету, не можуть вважатись обґрунтованими і достатніми для вирішення спору, тим більше, що дослідженню інших доказів, які у цьому ж зв'язку були надані у справі відповідачем, суди, як це вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не приділили ніякої уваги.

В той же час з пояснень відповідача, що наявні у справі, так само як із змісту поданої ним касаційної скарги випливає, що в першому півріччі 2011 року додатково включені 20 % у вартість проїзду позивач перераховував не до державного бюджету, а перевізникам, які за обставинами справи не є платниками ПДВ, а починаючи з третього кварталу 2011 року таким же чином нараховані грошові суми він, тобто позивач, залишав у своєму власному розпорядженні. Наведеним поясненням відділення АМК України, а також доказам, які були ним подані з цього питання, суди не дали ніякої оцінки.

У цьому ж зв'язку попередні судові інстанції, як це вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не перевірили правильності застосування відповідачем Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 року за № 317/6605, та не зазначили які саме підстави вони вбачають для визнання оспорюваного рішення недійсним в частині пункту 1, згідно з яким позивача за підсумками роботи за 2011 рік було визнано монополістом на ринку автостанційних послуг із часткою 100 %.

Крім того, суди залишили поза увагою, що самостійні склади такого правопорушення, як зловживання монопольним становищем на ринку відповідач вбачав у різних діях позивача та відобразив це як у пункті 2, так і в пункті 3 оспорюваного рішення, притягнувши його до відповідальності окремо за кожним із виявлених правопорушень.

Правильність прийнятого відповідачем рішення в частині пунктів 1,3,5 судами, як це вбачається із змісту прийнятих ними рішень, не досліджувалась взагалі. В той же час оспорюване рішення відповідача було ними визнано недійсними також і в цій частині без наведення на користь того будь-яких мотивів.

Таким чином, всупереч вимогам ст.ст. 47, 43 ГПК України суди в ході первісного розгляду справи та її апеляційного перегляду не перевірили обґрунтованості встановлених відповідачем обставин, а також правильності його висновків щодо наявності в діях позивача відповідного складу правопорушень конкурентного законодавства. Відповідно до цього висновки попередніх судових інстанцій про наявність передбачених статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним не відповідають вимогам чинного законодавства і не можуть вважатись правильними.

Це дає підстави для скасування прийнятих ними рішень та передачі справи на новий розгляд згідно з пунктом 3 ст.1119 ГПК України.

У ході такого розгляду суду належить врахувати наведене, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі, та на підставі поданих, а за необхідності і додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Полтавської області від 18.10.2012 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 у справі № 18/1561/12 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Харченко