Справа № 2607/11112/12

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Декаленко В. С. ,

при секретарі -Кравцовій Ю. В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення упущеної вигоди, 3% річних та інфляційних втрат за договором позики, суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення упущеної вигоди, 3% річних та інфляційних втрат за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.10.2011 року він позичив відповідачу 80 000 грн. і вказану суму останній зобов'язувався повернути у строк до 07.11.2011 року.

Зазначає, що у зазначений строк грошові кошти повернені не були, що обумовило його звернення до суду за захистом своїх прав з позовом про стягнення боргу і 07 лютого 2012 року Подільським районним судом м. Києва по цивільній справі № 2-2321/11 було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на його користь борг за договором позики у сумі 80 000 грн.

Посилається на те, що під час звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 80 000 грн. ним не заявлялись вимоги щодо стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди, що на його думку не перешкоджає пред'явленню окремого позову з цього приводу.

Звертає увагу суду на те, що оскільки останнім днем повернення позики відповідно до розписки від 15.10.2011 року є 7 листопада 2011 року, користування відповідачем коштами у сумі 80 000 грн. понад визначений термін спричиняє встановлені законом правові наслідки.

Зазначає, що відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Посилається на те, що ч. 2 ст. 22 ЦК України визначає склад збитків: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначає, що упущена вигода в даному випадку полягає в тому, що у разі належного виконання боржником обов'язку щодо повернення позики у строк до 07.11.2011 року, він 08.11.2011 року здійснив би розміщення суми 80 000 грн. на депозитному рахунку банку під 14,5 відсотків річних та за 9 місяців фактичного прострочення боржника міг отримати прибуток у сумі 8 688, 76 грн.

Крім того звертає увагу суду на те, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного вважає, що з відповідача також підлягають стягненню три проценти річних у сумі 1797, 68 грн. та інфляційні втрати у сумі 781, 33 грн. У зв'язку з чим звертається з даним позовом до суду.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримує з вищевикладених підстав, обгрунтуваши поясненнями просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце слухання справи повідомлений вчасно та належним чином, до суду надав заяву відповідно до якої просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення з нього упущеної вимоги у сумі 8 688, 83 грн. та інфляційні втрати у сумі 781, 33 грн. і слухати справу за його відсутності.

Суд вважає можливим слухати справу у відсутність відповідача, відповідно до вимог ст.ст. 158, 169 ЦПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 15.10.2011 року ОСОБА_2 позичив ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 80 000 грн., яку останній зобов'язувався повернути у строк до 07.11.2011 року (а.с.7).

07.02.2012 року Подільським районним суду м. Києва по цивільній справі № 2-2321/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та моральної шкоди було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 боргу в сумі 80 000 грн. (а.с.8).

07.08.2012 року ухвалою колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу ОСОБА_3 було відхилено, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 07.02.2012 року залишено без змін (а.с.9).

Як вбачається зі змісту зазначеного рішення суду, підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав стало те, що відповідач в зазначений в Розписці від 15.10.2011 року, строк не повернув йому грошові кошти в сумі 80 000 грн.

Стаття 61 ЦПК України визначає, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, факт невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором позики від 15.10.2011 року встановлений і доказуванню не підлягає.

Крім того, судом встановлено, що незважаючи на наявність вищезазначених рішень судів, ОСОБА_3 до цього часу суму боргу позивачу так і не повернув.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зі змісту статті 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З вищевикладеного вбачається, що чинне законодавство України, у випадку порушення однією із сторін своїх зобов'язань, передбачає грошову компенсацію іншій стороні, яка була позбавлена можливості користуватися певний час грошовими коштами, що їй належать, у зв'язку з несвоєчасним поверненням їх від боржника.

Верховний Суд України у своїй постанові від 26.03.2006 року по справі № 2-4/11319-2004 зазначив, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження по його примусовому виконанню.

В Інформаційному листі Верховного Суду України від 15.07.2005 року № 3.2.-2005 викладена правова позиція про природу індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України. Так Верховний СУД України зазначив, що інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Судом встановлено, що чинне законодавство не заперечує права особи (стягувача) на звернення до суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної суми. Право особи вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту її майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Інформаційному листі від 13 квітня 2011 року зазначив, що саме наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки належним виконанням зобов'язання є виконання, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання (ст. 599 ЦК України).

Крім того, як вбачається з Рішення Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 року у справі «Дубенко проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки було втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Отже, відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини користування боржником грошовими коштами стягувача в період виконавчого провадження порушує право стягувача на мирне володіння своїм майном у світлі вимог статті 1 Першого протоколу до зазначеної Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що інфляційні втрати та три відсотки річних не є санкцією, штрафом, неустойкою і не є способом забезпечення зобов'язання, оскільки є частиною самого зобов'язання, яке відповідачем порушено, суд приходь до висновку про доведеність позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь трьох процентів річних у сумі 1797, 68 грн. та інфляційні втрати у сумі 781, 33 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його корить упущеної вимоги, то в їх задоволенні необхідно відмовити виходячи з наступного.

Так відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

З вищевикладеного вбачається, що доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів.

Статті 10, 60 ЦПК України визначають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Незважаючи на вимоги вищезазначених норм Законів, позивачем не надано належних та допустимих доказів які б підтверджували факт завдання йому збитків у вигляді упущеної вимоги.

Крім того відповідачем також в порушення вимог ст.ст. 10, 58, 59, 60 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень проти позову, які б суд поклав в основу рішення про відмову в його задоволенні.

Відповідно до статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє часткове доведення в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню частково, а саме в частині зазначеній вище.

Крім того в силу ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 214, 60 грн., оскільки позивач відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від його сплати.

На підставі викладеного, ст.ст. 16, 22, 509, 526, 530, 610, 611, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 84, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2:

- три проценти річних у сумі 1797, 68 грн. та інфляційні втрати у сумі 781, 33 грн.

Стягнути з ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь держави судовий збір в розмірі 214, 60 грн.

В іншій частині вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Декаленко