ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2006 року суб`єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Ясон” про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2002.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.05.2006 у справі № 2/210 в позові відмовлено. Додатковим рішенням господарського суду від 06.06.2006, яке є невід`ємною частиною зазначеного рішення, відмовлено позивачу в задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат в розмірі 203,00 грн. (з них 85,00 грн. по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу). Повернено суб`єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 з державного бюджету 217,16 грн. зайво сплаченого держмита.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2006, за тією ж справою, вищезазначене судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду від 20.07.2006, рішення господарського суду першої інстанції від 23.05.2006 з урахуванням додаткового рішення від 06.06.2006 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 651, 782 ЦК України, ст.ст. 188, 193, 202 ГК України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.

До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 01.07.2002 між сторонами у справі був укладений договір оренди нежитлового приміщення, згідно умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове приміщення, яке розташоване у будинку АДРЕСА_1 у м. Києві загальною площею 133,9 м², про що свідчить акт приймання передачі від 01.08.2002.

Умовами договору також було передбачено, що договір укладено сторонами на десять років, тобто до 01.07.2012. Крім того, умовами договору визначено, що орендна плата становить 7460,90 грн. і сплачується орендарем до 5 числа місяця, поточного за розрахунковим. Днем сплати орендної плати вважається день зарахування орендної плати на рахунок орендодавця. При цьому, відповідач окремо від орендної плати відшкодовує позивачу витрати, пов`язані з експлуатацією та утриманням приміщення. Зазначені платежі орендар сплачує на підставі рахунків позивача, які відповідають розрахункам, отриманим від відповідних комунальних організацій в 5-ти денний термін з дня отримання таких рахунків.

Судами також встановлено, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, наполягав на тому, що відповідачем було порушено умови договору, а саме у зв`язку з несвоєчасною оплатою орендної плати та несплатою по витратам пов`язаним з експлуатацією та утриманням приміщенням, відповідач позбавив його доходу від належного майна на протязі трьох місяців, що поставило позивача у скрутне матеріальне становище.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем надані копії банківських документів про сплату орендної плати за жовтень-грудень 2005 року та січень-лютий 2006 року включно, що підтверджує, що заборгованість з орендної плати була перерахована позивачу до звернення позивачем до суду з позовом. Крім того, позивачем не було надано доказів понесення ним витрат по експлуатації та утриманню приміщень та направлення відповідачу відповідних рахунків, а тому відсутні підстави для відшкодування йому таких витрат відповідачем, а також зазначені обставини не можуть бути підставою для розірвання договору оренди з підстав передбачених ст. 651 ЦК України.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Як вбачається із змісту оскаржуваних судових рішень, судами було встановлено, що відповідач, порушуючи умови договору, несвоєчасно сплачував орендну плату за період з жовтня по грудень 2005 року, оскільки повністю сума орендної плати за ці місяці була сплачена 15 та 17 березня 2006 року. Також відповідачем були порушені строки оплати орендної плати за січень і лютий 2006 року, оскільки орендна плата за січень була оплачена 06.02.2006 в сумі 6500,00 грн. і в сумі 900,00 грн. - 09.02.2006, а орендна плата за лютий оплачена в сумі 6000,00 грн. 07.03.2006 і в сумі 2000,00 грн. -27.03.2006.

В той же час, суд не звернув уваги, що вимоги позивача фактично ґрунтувались на тому, що відповідач не сплачував орендну плату протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Згідно ж ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

          Відповідно ж до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

          Крім того, ст. 782 ЦК України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Вищезазначені вимоги закону не були враховані судами, а надані позивачем пояснення не були ними належним чином перевірені. А отже суди не встановили чи мала місце трьохмісячна несплата відповідачем орендної плати та не з`ясувала за яких саме правових підстав позивач наполягає на задоволенні своїх вимог.

У цьому зв`язку твердження судів про те, що заборгованість з орендної плати була перерахована позивачу до звернення позивача до суду з позовом, не може мати правового значення для вирішення цієї справи.

Не з`ясувавши сукупності вищенаведених обставин, та не дослідивши в повному обсязі надані по справі докази, суди порушили вимоги ст.ст. 4⁷, 43 ГПК України, що дає підстави для скасування постановлених ними рішень з передачею справи на новий розгляд.

В ході такого суду належить перевірити обґрунтованість заявлених по справі позовних вимог та висунутих проти них заперечень, на підставі наданих сторонами доказів встановити фактичні обставини справи та, в залежності від встановленого, прийняти відповідне рішення, виклавши його згідно вимог процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹¹, 111¹² Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Суб`єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2006, рішення господарського суду міста Києва від 23.05.2006 у справі № 2/210 скасувати.

Справу передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суддів.

Головуючий                                                                             Остапенко М.І.

Суддя                                                                                         Харченко В.М.

Суддя                                                                                        Борденюк Є.М.