ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
08 листопада 2006 р. |
№ 3/212-2045 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ТОВ “Бережанська меблева фабрика” |
|
на рішення |
від 16.09.2004 |
|
у справі |
№3/212-2045 |
|
господарського суду |
Тернопільської області |
|
за позовом |
ПП ОСОБА_1 |
|
до |
Бережанської МБТІ |
|
про |
визнання права власності |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
ОСОБА_1 |
|
від відповідача: |
у засідання не прибули |
|
від скаржника: |
Гринчак М.О., Тарановський О.Л., дов. |
ВСТАНОВИВ:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Бережанської МБТІ про визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою в м. Бережани,АДРЕСА_1: адмінбудинок, сушка, вбиральня, сушка, сушка, навіс, склад, котельня, гараж, кузня, майстерня і столярний цех, трансформаторна підстанція, цех деревообробки, огорожа. Також позивачем заявлено вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові будівлі та споруди за позивачем.
Рішенням від 16.09.04 господарський суд Тернопільської області (суддя Турецький І.М.) позов задовольнив, визнавши спірне майно правомірно набутим позивачем у справі.
Ухвалою від 19.09.06 Вищий господарський суд України призначив до розгляду в судовому засідання клопотання про прийняття до касаційного провадження касаційної скарги ТОВ “Бережанська меблева фабрика”.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач у справі згідно з протоколом №3 від 19.04.04 визнаний переможцем торгів з продажу будівель, споруд та устаткування, що належали на праві власності скаржнику. Проте договір купівлі-продажу цього майна так і не був укладений, тому аукціон з продажу вказаного майна вважається таким, що не відбувся, згідно з вимогами п. 5.4 Порядку проведення цільових аукціонів з продажу активів платника податків, які перебувають у податковій заставі, затвердженого наказом ДПА України №НОМЕР_1.
Крім того, скаржник зазначив, що протоколНОМЕР_2аукціону з продажу активів ТОВ “Бережанська меблева фабрика” визнаний недійсним постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.05 у справі №6/243-2978.
Звертаючись з касаційною скаргою ТОВ “Бережанська меблева фабрика” заявила вимоги про скасування рішення суду першої інстанції на підставі п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, оскільки дане рішення стосується прав та обов'язків скаржника, не залученого до участі у справі.
У судовому засідання судова колегія дійшла висновку про відновлення пропущеного процесуального строку для звернення з касаційною скаргою та порушення касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ “Бережанська меблева фабрика”.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та скаржника, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Предметом даного спору позивачем у позовній заяві до Бережанської МБТІ визначено визнання права власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою в м. Бережани,АДРЕСА_1: адмінбудинок, сушка, вбиральня, сушка, сушка, навіс, склад, котельня, гараж, кузня, майстерня і столярний цех, трансформаторна підстанція, цех деревообробки, огорожа.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції встановив, що за ініціативою Бережанської податкової інспекції з метою погашення податкового боргу ТОВ “Бережанська меблева фабрика” 19.04.05 Тернопільською філією товарної біржі “Всеукраїнська біржа нерухомості” було проведено аукціон щодо продажу будівель, споруд та устаткування цього товариства. Згідно з протоколом аукціону від 19.04.05 його переможцем став ПП ОСОБА_1, який сплатив суму 154550 грн., що підтверджується документальними доказами.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що згідно з Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затвердженого постановою КМУ від 22.12.97 №1448, та договором від 29.03.04 “Про здійснення операцій з продажу активів, які перебувають у податковій заставі в рахунок погашення податкового боргу”, укладеним між Бережанською ДПІ та Тернопільською філією товарної біржі “Всеукраїнська біржа нерухомості”, позивач придбав спірне у справі майно на законних підставах. Отже, позовні вимоги про визнання права власності на це майно документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Переглянувши справу в касаційному порядку, судова колегія вважає що рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам з огляду на наступне.
Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачами згідно зі ст. 21 ГПК України є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. Статтями 24, 65 ГПК України передбачено право суду залучити до участі у справі іншого відповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем в разі встановлення того, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом.
Таке право суду пов'язано з тим, що судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право. У зв'язку з цим п. 1 ст. 65 ГПК України передбачає, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя при підготовці справи до розгляду вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.
Відповідно до п. 5 Розділу V Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 1 цього Закону відповідна державна реєстрація - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Отже, комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації можуть бути відповідачами за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.
Проте при вирішенні спору за позовом до комунального підприємства бюро технічної інвентаризації, заявленим на підставі ст. 392 ЦК України, суду необхідно дослідити обставини справи щодо того, чи полягає сутність спору саме в офіційному визнанні права власності, тобто встановити відсутність фактів оспорювання чи невизнання права власності на відповідне майно з боку інших осіб.
Необхідність встановлення вказаних обставин зумовлена тим, що вирішення спору за позовом про офіційне визнання права власності щодо майна, право на яке оспорюється чи не визнається іншими особами, може стосуватись прав та обов'язків цих осіб, які також вважають себе управненими особами щодо цього майна.
Разом з тим, в силу п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України прийняття господарським судом рішення або постанови, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, є безумовною підставою для скасування судових рішень.
Задовольняючи позов до Бережанської МБТІ про визнання права власності на спірне майно, суд першої інстанції не досліджував, чи оспорюється вказане право іншими особами.
Проте як вбачається з касаційної скарги ТОВ “Бережанська меблева фабрика”, скаржник оспорює право власності позивача на спірне у справі майно та доводить, що саме він є власником цього майна, оскільки позивачем на підставі протоколу аукціону не було укладено у встановлений строк відповідний договір купівлі-продажу.
З рішення суду першої інстанції вбачається, що наявність або відсутність такого договору або інших, передбачених додатком 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 №7/5, правовстановлюючих документів судом першої інстанції не досліджувалась.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Бережанським МБТІ, від 11.05.04 спірне майно правомірно належить ТОВ “Бережанська меблева фабрика”.
Тобто зважаючи на відсутність встановлення на підставі відповідних доказів обставин припинення права власності ТОВ “Бережанська меблева фабрика”, суд першої інстанції повинен був врахувати, що рішення у справі може стосуватись прав і обов'язків цієї особи.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи не дотримано вимог ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України, а рішення у справ підлягає скасуванню на підстав п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України.
Викладеним у касаційній скарзі доводам щодо неукладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу спірного майна та щодо визнання недійсним в судовому порядку протоколу аукціону від 19.04.05 судова колегія не може надати правової оцінки, зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції.
Оскільки право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин та залучення до участі у справі всіх осіб, прав і обов'язків яких стосуються спірні правовідносини. Також суду при новому розгляді справи слід визначити підвідомчість усіх позовних вимог з урахуванням положення ч. 3 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності з 01.09.2005.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Тернопільської області від 16.09.04 у справі №3/212-2045 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький