Україна АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ                         УКРАЇНИ

15   листопада  2006  року  колегія  суддів  судової  палати  з  цивільних  справ Апеляційного суду Одеської області в складі:

· головуючого - судді - Доценко Л.І.

· суддів - Оверіної О.В., Мартинової К.П.

· за участю секретаря - Мазун І.А.,                                                               

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 16 червня 2005 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розподіл приміщення спільного користування в натурі між власниками, -

ВСТАНОВИЛА:

19.09.2003року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом, в якому зазначали, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1. Власником іншої частини домоволодіння - квартири АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_1. Однак відповідачка незаконно приватизувала коридор та використовує частину будинку, яка перевищує належну їй частину. Посилаючись на викладене, позивачі змушені подати позов про розподіл приміщень загального користування в натурі, а саме приміщення горища, відкритої веранди та коридору загального користування, розташованих АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ці приміщення є місцями загального користування сторін по справі та із-за яких постійно виникають між ними конфліктні ситуації.

В період розгляду справи ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3. доповнили свої позовні вимоги вимогами про визначення порядку користування земельною ділянкою, посилаючись на те, що позивачам необхідно обслуговувати свою квартиру з боку земельної ділянки відповідачки, а вона здійснює їм в цьому перешкоди, а також просили визнати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 частково недійсним, посилаючись на те, що приватизація цієї квартири була проведена незаконно, оскільки технічний паспорт під час приватизації виготовлявся зі слів ОСОБА_1, без виїзду на її квартиру. При цьому відповідачами по цьому позову визнані власники квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також УЖКГ Одеської міської Ради.

Головуючий у 1- й інстанції - суддя Синєгубов О.В. Суддя-доповідач - Доценко Л.І.

ОСОБА_1 позов не визнала та заявила зустрічний позов про визнання акту приватизації квартири АДРЕСА_1, власниками якої є позивачі частково недійсним, поновлення стіни в коридорі, не перешкоджання в користуванні коридором, кухнею, відкритою верандою та погрібом, посилаючись на те, що приватизація вказаної квартири була проведена незаконно, оскільки спірні приміщення ввійшли в акти про приватизацію квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності.

В процесі розгляду справи ОСОБА_1 доповнила свої вимоги вимогами про не перешкоджання в здійсненні права на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться в її користуванні, посилаючись на те, що позивачі, як суміжні землекористувачі, відмовляють їй погодити межі земельної ділянки, чим порушують її права на приватизацію земельної ділянки.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16 червня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволені частково. Суд вирішив розділити приміщення загального користування в будинку АДРЕСА_1: коридор - літ.1 площею 5,0 кв.м, та відкриту веранду - літ. Б на дві рівні частини, приєднавши їх до квартир власників, для чого в коридорі встановити міжквартирну перегородку товщиною 200мм, а з боку земельної ділянки на місці відкритої веранди встановити паркан. На спільному горищному просторі по осі розподілу приміщень загального користування встановити розподільчу стіну товщиною 200мм з цегли. Зобов"язати ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не перешкоджати розподілу вказаних приміщень в натурі. Усунути перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в експлуатації та обслуговуванні їх частини домоволодіння, зобов"язавши ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не перешкоджати їм в здійсненні догляду та обслуговуванні. Визнано свідоцтво про право, видане 12.04.1994 року УЖКГ Одеської міськради на ім"я ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6 частково недійсним. Зобов"язано УЖКГ Одеської міської Ради внести зміни в свідоцтво про право власності на житло від 12.04.1994р. та розпорядження органа приватизації НОМЕР_1, вказавши загальну площу 4\25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 - 50,95 кв.м. В позовних вимогах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено. В позовних вимогах ОСОБА_1 про не перешкоджання в здійсненні права на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні, про визнання акту приватизації квартири АДРЕСА_1 частково недійсним, відновлення стіни в коридорі, не перешкоджання в користуванні коридором, кухнею, відкритою верандою та погрібом відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення Київського рйонного суду м.Одеси від 25 липня(16 червня) 2005 року скасувати, як постановлене з

порушення норм матеріального та прбцесуального права і постановити нове рішення,

яким задовольнити її позов, а в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4Відмовити.

Заслухавши суддю- доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦПК України в редакції 1963року,( який діяв на момент ухвалення рішення суду) суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після розгляду справи.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст.ст.202-1,203,209 ЦПК України ( в редакції 1963року) ухвалив рішення суду 16 червня 2005року до закінчення судового розгляду

справи, яке закінчилося, як   видно з протоколу судового засідання 26.07.2005року ( а.с.180).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 27.09.2004року звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право власності від 25 жовтня 1995року недійсним на підставі ст.393 ЦК України ( в редакції 2003року).

22.02.2005року ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, УЖКГ Одеської міськради про  визнання     свідоцтва     про право власності     від   12.04.1994року та розпорядження органу приватизації  від 12.04.1994року  частково недійсним на підставі ст.393 ЦК України ( в редакції 2003року).

Вирішуючи спір про визнання свідоцтва про право власності від 12.04.1994року частково недійсним, та відмовляючи в позові про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 25.10.1995року, суд першої інстанції керувався ст.393 ЦК України в редакції 2003року не звернувши увагу на те, що моментом виникнення правовідносин сторін є момент прийняття документів які сторони оспорюють, а саме: 12.04.1994року та 25.10.1995року.

Таким чином суд першої інстанції не з;ясував юридичну сутність правовідносин сторін, не встановив норми закону, які регулюють правовідносини між сторонами, не взяв до уваги ті обставини, що правовідносини між сторонами виникли до 01.01.2004року.

Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу і не дав оцінки тим обставинам, що сторони оспорюють свідоцтва про право власності, які були видані їм 10 років тому. Суд першої інстанції належним чином не перевірив чи пропустили сторони строк для звернення до суду за захистом своїх прав і з яких причин вони його пропустили та чи є ці причини пропуску строку поважними.

Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про не перешкоджання в здійсненні приватизації земельної ділянки та в позові ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами 10.03.2004року була укладена угода про порядок користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст:202 ЦПК України в редакції 1963року,( який діяв на час ухвалення рішення суду) рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені у судовому засіданні.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст.202 ЦПК України ( в редакції 1963року) при вирішенні справи посилався на докази, а саме угоду про порядок користування земельною ділянкою від 10.03.2004 року, яка не була досліджена у судовому засіданні, вона відсутня у матеріалах справи, сторони щодо неї не давали своїх пояснень. Також суд першої інстанції не зжував яким чином дана угода врегулює земельний спір між сторонами. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги сторін про порядок-користування земельними ділянками у відповідності до вимог закону.

Крім того; із матеріалів справи вбачається, що суд розглянув справу і постановив рішення за відсутності відповідача - УЖКГ Одеської міської Ради , не повідомленого про час та місце судового засідання, тобто з порушенням вимог ч.1 ст. 172 ЦПК України ( в редакції 1963року).

За таких підстав рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд оскільки суду апеляційної інстанції не надано право з;ясовувати факти та докази, які не були досліджені в суді першої інстанції. Крім того, судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст.307 ч.1п.5, ст.311 ч.1п.п.3,5, ст.315, ст.319 ЦПК України, колегія судців

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 червня 2005року скасувати, а справу направити: на новий розгляд до того ж суду іншим суддею.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак  може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.