Справа № 232/4195/12

Провадження № 2/127/592/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2013 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Прокопчук А. В.,

при секретарі Гаврилюк А.М.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10.11.2099 року позивач придбав у відповідача 3/25 частини будинковолодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1, а саме квартиру № 1.

Вказана квартира належала відповідачеві на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке видане 26.06.1994 року Другою Вінницькою держнотконторою, реєстраційний номер 1-2047.

Квартира складається з: коридору 1-1, кімнати 1-2,кінати 1-3 загальною площею 26,1 кв.м., житловою площею 20,0 кв.м.

Квартира придбана позивачем за 30 000 грн., що підтверджується договором та розпискою. Таким чином сторони фактично виконали умови договору, з приводу якого досягли істотних умов.

Позивач вселився в квартиру, зробив ремонт, провів водопровід та водовідведення.

Однак до цього часу відповідач уникає необхідності посвідчити договір купівлі-продажу квартири в нотаріальному порядку, тому позивач звернувся до суду з позовом та просив визнати дійсним договір купівлі-продажу 3/25 частину будинку АДРЕСА_1, який укладено 10.11.2009 року між ним та відповідачем.

08.02.2013 року представником позивача до суду подана заява про уточнення позовних вимог. В заяві представник позивача зазначив, що відповідно до ст.ст. 210, 640 ЦК України момент вчинення правочинів, які потребують як нотаріального посвідчення, так і державної реєстрації, пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не можуть вважатися укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. Таким чином, представник позивача вважає, що між сторонами договір купівлі-продажу неукладений. Оскільки факт передачі позивачем відповідачу коштів в сумі 30 000 грн. підтверджується розпискою, вважає, що відповідач завдала позивачеві шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в заяві про уточнення позовних вимог. Просив стягнути з відповідача на користь позивача 30 000 грн. шкоди.

Представник відповідача позов визнав та не заперечив проти його задоволення.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно договору від 12.01.2010 року судом встановлено, що ОСОБА_3 купляє у ОСОБА_4 3/25 частини домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 та належать останній на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 26.06.1994 року Другою Вінницькою державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер І-2047 (а.с. 7).

З розписки від 10.11.2009 року вбачається, що вона видана ОСОБА_4 ОСОБА_3 про те, що нею від останнього отримано 30 000 грн. в рахунок проданої квартири № 1 в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Зі змісту ст. 210 ЦК України випливає, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Виходячи з аналізу вищевказаних доказів та норм права суд приходить до висновку, що договір купівлі -продажу квартири № 1 в будинку АДРЕСА_1 між сторонами укладений не був, оскільки він не був нотаріально посвідчений та не зареєстрований у встановленому законом порядку, а отже не створює для сторін відповідних прав та обов'язків.

Згідно правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеній в п. 8 Постанови № 9 «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Таким чином, суд вважає, що отримавши від позивача кошти в сумі 30 000 грн., відповідач завдала йому матеріальної шкоди, яка повинна бути відшкодована у повному обсязі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 300 грн. судового збору.

На підставі викладного та керуючись ст..ст. 10, 57-60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 210, 657, 1166 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про повернення коштів - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_3 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень) та 300 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: