Справа № 2031/583/2012
Номер провадження 2/633/3/2013
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 лютого 2013 року Печенізький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - Танасевич О.В.,
при секретарях - Чуприні Е.Л., Криворучко І.В.,
за участю представника позивачки - ОСОБА_1,
відповідача-1 - ОСОБА_2,
відповідача-2 - ОСОБА_3
представника відовідача-2 - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Печеніги, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсим правочину, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу земельних ділянок від 21 листопада 2006 року, які розташовані в межах Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області площею відповідно 1 га та 0,1200 га, та визнати за нею право власності на Ѕ частку цих земельних ділянок. В обґрунтування позовних вимог посилалась на частину 5 статті 61 Сімейного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, отримані її чоловіком внаслідок приватизації за час перебування в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Виходячи з наведеного, позивачка вважала, що відповідно до статті 369 Цивільного кодексу України розпорядження спірними земельними ділянками вимагало її обов'язкової згоди, як співвласника. Відсутність такої згоди на продаж зазначених земельних ділянок за договором купівлі-продажу від 21 листопада 2006 року, позивачка вважає недотриманням вимог законодавства, що відповідно до частини 1 статті 215, частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього договору недійсним. Позивачка зазначала, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки його перебіг розпочався від того дня, коли вона довідалась про порушення свого права, а саме в січні 2012 року, коли для реєстрації права власності на спірні земельні ділянки відповідачкою-2 було видано довіреність на ім'я позивачки та передано їй необхідні документи, зокрема, договір купівлі-продажу земельних ділянок від 21 листопада 2006 року.
В судовому засіданні представник позивачки уточнив позовні вимоги, обґрунтувавши їх положеннями статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України. Пояснив, що особистим майном подружжя є лише речі, отримані ними за час перебування в шлюбі в дар або в спадок, тому майно, отримане за час перебування в шлюбі внаслідок приватизації, вважається спільною сумісною власністю. Крім того, посилався на те, що свідок ОСОБА_6 не перебувала на території України в листопаді 2006 року, у зв'язку з чим, її показання є недостовірними.
Відповідач-1, відповідачка-2 та представник відповідачки-2 проти задоволення позову заперечували, посилаючись на пункт 5 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України, відповідно до якого земельна ділянка, набута одним з подружжя внаслідок приватизації, є особистою приватною власністю. Просили відмовити в позові з огляду на сплив строку позовної давності, оскільки сама позивачка в 2006 році була ініціатором продажу спірних земельних ділянок на користь своєї матері, відповідачки-2 по справі, та особисто отримала гроші від цього продажу.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Розпорядженням Печенізької районної державної адміністрації Харківської області № 49 від 27 січня 2003 року ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки площею 0,12 га та 1,1766 га із земель запасу Печенізької селищної ради (далі за текстом, спірні земельні ділянки) (а.с. 8).
Земельна ділянка площею 1,1766 га, розташована на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 9102891, виданого 28 лютого 2003 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 97 (а.с. 10).
Земельна ділянка площею 0, 12 га, розташована на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 9102955, виданого 28 лютого 2003 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 37 (а.с. 11).
Згідно відміток в паспорті позивачки серії НОМЕР_1, виданому Комінтернівським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 23 травня 2003 року (а.с. 13-14), і сторони цього не заперечують, станом на 28 лютого 2003 року позивачка та відповідач-1 перебували в зареєстрованому шлюбі.
21 листопада 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладеного договір купівлі-продажу спірних земельних ділянок, посвідчений того ж дня державним нотаріусом Печенізької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за номером 1433 (а.с. 9).
В судовому засіданні допитано в якості свідків рідних сестер позивачки ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які пояснили, що восени 2006 року з Житомирської області приїхала їхня матір - ОСОБА_3 Вся родина зібралась за місцем проживання ОСОБА_6 та її чоловіка ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1, були присутні і ОСОБА_5 з чоловіком ОСОБА_2 В бесіді ОСОБА_5 повідомила рідним, що вони з чоловіком мають намір продати спірні земельні ділянки, адже у них виникли фінансові труднощі, через які вони не можуть виконувати кредитні зобов'язання та погашати заборгованість за придбане ними житло. Порадившись всією родиною, ОСОБА_3 запропонувала родині ОСОБА_5 купити у них спірні земельні ділянки, вартість визначала позивачка, гроші від їхнього продажу отримала також позивачка за тиждень до підписання договору.
Такі ж самі показання надали суду відповідачка ОСОБА_3, свідок ОСОБА_9 та відповідач ОСОБА_2, допитаний в якості свідка в судовому засіданні. Крім того, ОСОБА_3 пояснила суду, що дійсно її донька - ОСОБА_6, кілька років працювала за кордоном, зокрема, в 2006 році, але кожного року наприкінці листопада приїздила до України на родинне свято - день народження батька.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 58 Конституції України та статті 5 Цивільного кодексу України положення Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» застосовуються до відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто після 8 лютого 2011 року.
Оскільки правовідносини подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 щодо спірних земельних ділянок виникли в 2003 році, суд застосовує до них норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції станом на 1 січня 2003 року) та Земельного кодексу України (в редакції станом на 1 січня 2002 року).
Відповідно до статті 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Разом з тим, виходячи з системного аналізу статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України, приватизація земель державної або комунальної власності носить індивідуальний характер та нерозривно пов'язана з особою набувача, адже кожен громадянин особисто має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки у визначених розмірах. При цьому це право є персоніфікованим, тому приватизована земельна ділянка не може входити до складу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, незалежно від того, коли відбувалась приватизація земельної ділянки.
Зокрема, в постанові Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зазначено, що відповідно до статей 81, 116 Земельного кодексу України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Така ж позиція висловлена в листі Верховного Суду України від 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08.
Таким чином, хоча відповідач-1 і набув права власності на спірні земельні ділянки в період перебування у шлюбі з позивачкою, але ці земельні ділянки є його особистою приватною власністю і не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. За таких обставин, твердження позивачки про обов'язкове отримання її згоди на продаж спірних земельних ділянок за договором купівлі-продажу від 21 листопада 2006 року є необґрунтованим, а відсутність такої згоди в розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України не є підставою для визнання цього договору недійсним.
Крім того, судом встановлено, що позивачці було достеменно відомо про укладення договору купівлі-продажу земельних ділянок від 21 листопада 2006 року, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки: ОСОБА_9, ОСОБА_2 та сестри позивачки - ОСОБА_6, ОСОБА_8, які пояснили, що питання продажу спірних земельних ділянок було предметом обговорення всієї родини, яка зібралась за місцем проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1. Тоді позивачка повідомила родині ціну спірних земельних ділянок і отримала згоду на їхню купівлю.
Ці показання узгоджуються з поясненнями матері позивачки - ОСОБА_3, відповідачки по справі, яка повідомила, що в листопаді 2006 року їй зателефонувала позивачка і запропонувала придбати спірні земельні ділянки, на що відповідач ОСОБА_3 висловила бажання порадитись з іншими доньками, що і відбулось при особистій зустрічі родини.
Посилання представника позивачки на те, що ОСОБА_6 в листопаді 2006 року перебувала за межами України, у зв'язку з чим, її показання є недостовірними, а показання інших свідків суперечливими, суд не бере до уваги, оскільки вони необґрунтовані належними доказами.
Враховуючи обізнаність позивачки щодо існування договору купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 21 листопада 2006 року з дня його укладення, суд застосовує за заявою відповідача-2 трирічну позовну давність, що відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України є також підставою для відмови в позові.
Разом з тим, показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_2, а також пояснення відповідача-2 ОСОБА_3 щодо отримання особисто позивачкою грошових коштів в сумі 2000 доларів США в якості розрахунку за договором купівлі-продажу земельних ділянок від 21 листопада 2006 року суд відкидає як недопустимі докази в розумінні статті 59 Цивільного процесуального кодексу України. Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України укладається в письмовий формі та підлягає нотаріальному посвідченню, то всі істотні умови цього договору, зокрема, його ціна та порядок розрахунків мають бути зазначені в договорі. Тому показання свідків не є доказом існування інакших умов, ніж викладені в договорі купівлі-продажу спірних земельних ділянок. Як вбачається з пункту 3 договору купівлі-продажу земельних ділянок від 21 листопада 2006 року, продаж вчинено за 7600 гривень, які продавець - ОСОБА_2, отримав ще до підписання цього договору, про що власноручно поставлено підписи відповідачів.
Оскільки судом не встановлено підстав для визнання договору купівлі-продажу земельних ділянок від 21 листопада 2006 року недійсним, а інші позовні вимоги є похідними та пов'язаними з дійсністю цього договору, то в їх задоволенні також належить відмовити.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 11, 79, 88, 169, 197, частиною 3 статті 209, статтями 212-215, 218, 224, 226 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Печенізький районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь в справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: