Апеляційний суд міста Києва
1[1]
У Х В А Л А
Іменем України
17 січня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді Новова С.О.,
суддів: Мосьондза І.А., Полтавцевої Г.А.,
за участю прокурора - Тертичного О.А.,
потерпілого - ОСОБА_1,
його представника - ОСОБА_2,
захисника - ОСОБА_3
та засудженого - ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією захисника засудженого - адвоката ОСОБА_3, на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року
ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Могильне, Гайворонського району, Кіровоградської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,
визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України та засуджено до покарання:
за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді 3 (трьох) років і 6 (шести) місяців позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки;
за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України, суд визначив ОСОБА_4 остаточне покарання за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді 3 років і 6 місяців позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Цим же вироком суд повністю задовольнив цивільний прокуратури Дарницького району м. Києва, стягнувши з ОСОБА_4 на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої допомоги 5118,45 грн. в рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого та частково задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_1, стягнувши на його користь з НАСК «Оранта» матеріальну шкоду в розмірі 10641,29 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., а також 60000,00 грн. з засудженого ОСОБА_4 в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди.
Крім цього, судом вирішено питання щодо судових витрат, а також речових доказів по справі.
Судом ОСОБА_4 визнано винним у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а також у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебувала в небезпечному для життя стані, в який він сам поставив потерпілого.
Вказані злочини, як зазначено у вироку, було скоєно ним за наступних обставин.
02 травня 2012 року приблизно о 00 год. 05 хв. ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 21013» д.з. НОМЕР_1, рухаючись по вул. Садовій в м. Києві, від вул. Колекторної в напрямку вул. Дніпровська набережна, допустив порушення вимог п.п. 2.3 (б), 12.2, 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху України, а саме: проявивши неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде небезпечним і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, у темну пору доби, допустив перевищення допустимої швидкості свого автомобіля в межах населеного пункту, рухаючись зі швидкістю приблизно 80-90 км/год., та виїзд на зустрічну смугу, де в подальшому, не дотримавшись безпечного бокового інтервалу відносно меж проїзної частини вул. Садової, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1, який рухався в попутному напрямку по краю проїзної частини вул. Садової, ліворуч відносно руху автомобіля «Ваз 21013».
Внаслідок даної пригоди пішохід ОСОБА_1 отримав відкриту черепно-мозкову травму, що за ступенем тяжкості відноситься до тяжкого тілесного ушкодження (за критерієм небезпеки для життя) та закритий уламковий перелом середньої третини діафізу правої малогомілкової кістки зі зміщенням уламків, що за ступенем тяжкості відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Порушення вказаних вище пунктів Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4, знаходяться в причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме заподіянням пішоходу ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень.
Крім цього, 02 травня 2012 року приблизно 00 год. 05 хв. ОСОБА_4, усвідомлюючи, що він вчинив дорожньо-транспортну пригоду та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_1, який у темну пору доби залишився лежати на не освітленій проїзній частині вул. Садова без допомоги, в результаті чого останній опинився у небезпечному для життя стані і без сторонньої допомоги не міг вийти з нього, ОСОБА_4, будучи зобов'язаним і маючи можливість зупинитись та надати допомогу потерпілому ОСОБА_1, в порушення вимог п. 2.10 підпункти «а», «г» та «д» Правил дорожнього руху України, не зупинив свій транспортний засіб, не вжив заходів по наданню першої медичної допомоги потерпілому, не викликав карети швидкої медичної допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив потерпілого ОСОБА_1 на місці події, незважаючи на те, що той перебував в небезпечному для життя стані, внаслідок травм, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник засудженого - адвокат ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій, з урахуванням уточнень внесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, просить вирок суду відносно ОСОБА_4 змінити в частині призначеного покарання та пом'якшити засудженому покарання, призначене за ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, з урахуванням вимог ст. 66 КК України та застосуванням до нього положень ст. 75 цього ж Кодексу.
В обґрунтування поданої апеляції захисник посилається на те, що призначене його підзахисному покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, оскільки за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості, а тому підлягає зміні в сторону пом'якшення з наступних підстав.
Як вважає апелянт, суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку не обґрунтував свій висновок про можливість виправлення засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства, а обмежився посиланням на свої внутрішні доводи, хоча у даному випадку особистість ОСОБА_4, його ставлення до вчиненого, часткове відшкодування шкоди потерпілому, активне сприяння розкриттю злочину, збіг тяжких сімейних обставин, відсутність обтяжуючих покарання обставин та його щире каяття, а також дані про особу засудженого, зокрема відсутність попередніх судимостей, позитивна характеристика і суспільно-корисна праця вказують на те, що суд не виконав вимог та рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 2005 року № 14.
При цьому, як зазначається в апеляції, суд не врахував збігу тяжких сімейних обставин ОСОБА_4, а саме смерті його рідного батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв'язку з чим весь тягар поховання та пов'язані з цим витрати лягли на плечі його підзахисного, оскільки його матір не працює і він являється єдиною працездатною особою в сім'ї. Саме через вказані обставини, ОСОБА_4 не зміг відшкодувати збитки потерпілому по даній справі.
Крім цього, на думку захисника, суд не врахував прохання підсудного не позбавляти його волі, щоб зробити все можливе для вилікування потерпілого та найближчим часом повністю відшкодувати спричинену йому матеріальну та моральну шкоду.
У зв'язку з цими обставинами захист вважає, що усунути недоліки, пов'язані з призначенням ОСОБА_4 покарання можливо шляхом зміни вироку, в порядку передбаченому ст. 366 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення засудженого та його захисника, які підтримали подану останнім апеляцію та просили її задовольнити; пояснення прокурора, потерпілого та його представника, які заперечували проти задоволення апеляції та просили вирок суду залишити без змін, а апеляцію захисника засудженого - без задоволення; провівши судові дебати, надавши засудженому останнє слово, перевіривши матеріали справи та доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція захисника засудженого не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів заобставин, викладених у вироку, встановлена у передбаченому законом порядку на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, яким судом дана належна правова оцінка, і які ніким не оспорюються.
Дії засудженого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження та за ч. 1 ст. 135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані, якщо той, хто залишив її без допомоги, зобов'язаний був і мав змогу надати їй допомогу, а також коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Що ж стосується призначеного ОСОБА_4 покарання за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, то воно, всупереч доводам апеляції захисника, не може бути визнане таким, що не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого і за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.
Зокрема, при призначенні ОСОБА_4 виду та міри покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів проти безпеки руху та проти життя та здоров'я особи, особу підсудного, а саме те, що він раніше не судимий, злочин вчинив вперше.
Також суд врахував, що ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав повністю і щиро розкаявся, посередньо характеризується за місцем проживання і позитивно - за місцем роботи, не одружений.
При цьому, суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання засудженого, його щире каяття, а також врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання.
У зв'язку з вищенаведеними обставинами, суд першої інстанції визнав необхідним призначити ОСОБА_4 покарання, пов'язане з ізоляцією його від суспільства, в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, а також застосувати до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки, на думку суду, саме таке покарання буде достатнім та необхідним для виправлення і перевиховання підсудного та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Тобто, вирішуючи питання про те, яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував всі ті обставини, які повинні бути враховані ним при вирішенні цього питання, а також мотивував у вироку свій висновок про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі.
Доводи, наведені в апеляції захисника з приводу того, що призначене ОСОБА_4 покарання за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки, відповідно до закону, суд призначив останньому покарання, як за ч. 2 ст. 286 КК України, так і за сукупністю вчинених ним злочинів, на близький до мінімального строк, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 Особливої частини КК України.
Підстав, передбачених ст. 69 КК України, для призначення ОСОБА_4 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом по справі не встановлено і в апеляції захисника вони не наводяться.
Враховуючи встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчинених ОСОБА_4 злочинів, їх тяжкість і наслідки, а також поведінку останнього безпосередньо після скоєного, апеляційний суд, незважаючи на обставини, на які посилається в апеляції захисник, у тому числі дані про особу винного, не знаходить підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та застосування до нього ст. 75 КК України.
При цьому, практично всі обставини, на які посилається захисник у своїй апеляції були відомі суду першої інстанції та враховані ним при призначенні засудженому покарання.
До цього слід також додати, що посилання захисника на часткове відшкодування засудженим шкоди потерпілому, а також на збіг тяжких сімейних обставин, пов'язаних зі смертю батька ОСОБА_4, не можуть свідчити про те, що судом першої інстанції вказані обставини взагалі були залишені поза увагою при вирішенні питання про призначення покарання, оскільки відшкодована ОСОБА_4, до винесення вироку, шкода була незначною і не могла вплинути на ефективність чи якість лікування та реабілітації потерпілого, а смерть батька засудженого, який помер більш ніж через чотири місяці після вчинення інкримінованих йому злочинів, не має прямого відношення до подій, які відбувались безпосередньо перед та після вчинення злочинів, а тому вказана обставина не могла суттєво впливати на вирішення питання про призначення засудженому міри покарання.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає законних підстав для зміни вироку відносно ОСОБА_4 та пом'якшення призначеного йому покарання, оскільки в апеляції захисника не наведено переконливих доводів на підтвердження того, що призначене його підзахисному покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 377 КПК України 1960 року та п. 11 Перехідних положень КПК України 2012 року, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
у х в а л и л а:
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року відносно ОСОБА_4 залишити без змін, а апеляцію захисника засудженого - адвоката ОСОБА_3 - без задоволення.
Судді: _____________ _____________ _____________
(Новов С.О.) (Мосьондз І. А.) (Полтавцева Г.А.)
Справа № 11/796/179/2013
Категорія: ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Скуба А.В.
Доповідач - суддя Новов С.О.