Справа №2-1683/2011
Провадження №22ц/779/454/2013
Категорія 34
Головуючий у І інстанції Веселов В.М.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2013 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Фединяка В.Д., Ясеновенко Л.В.,
секретаря Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2013 року,-
встановила :
У серпні 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_5 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_4 про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3 680,00 грн. матеріальної шкоди та судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що саме позивачами було порушено право ОСОБА_6 на земельну ділянку. Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 28 лютого 2011 року його дружина ОСОБА_6 була користувачем земельної ділянки, що є суміжною із земельною ділянкою,співвласниками якої є позивачі. 25 травня 2012 року ОСОБА_6 було видано Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку. Однак, позивачі на території земельної ділянки ОСОБА_6 поставили огорожу і опалубку. А тому відповідно до вимог ст. 19 ЦК України ним було реалізовано право на самозахист для припинення порушення позивачами прав ОСОБА_6 на користування цією ділянкою.
Не досліджено судом і місцезнаходження фундаменту, який збудували позивачі, що є важливим для правильного вирішення справи. У матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили місцезнаходження фундаменту. За клопотанням сторін для встановлення місцезнаходження фундаменту ухвалами суду від 05 грудня 2011 року та від 28 травня 2012 року було призначено судову земельно-технічну експертизу. Однак дана експертиза двічі не була проведена.
Також невірним є висновок суду щодо вартості частини фундаменту, що демонтована ним, оскільки висновком ТОВ «Прикарпатексперт» встановлено вартість всього фундаменту.
З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_2 та представник ОСОБА_5 доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 є власниками земельної ділянки, розміром 0,0277 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6-7).
Відповідно до договору оренди землі від 18 березня 2005 року та 28 лютого 2011 року, на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_6 була користувачем земельних ділянок, площею 0,0822 га та 0,03437 га, які знаходяться в АДРЕСА_2. 25 травня 2012 року їй видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована в АДРЕСА_2. (а.с.42-44, 91-92, 122).
Як вбачається з матеріалів справи в липні 2011 року позивачі розпочали будівництво огорожі навколо своєї земельної ділянки і встановили фундамент під огорожу. 09 липня 2011 року ОСОБА_4 цей фундамент зруйнував. Зазначені обставини в суді першої інстанції апелянтом не заперечувались.
Факт знищення фундаменту також підтверджено постановою дільничного інспектора Коломийського МВ УМВС про відмову в порушенні кримінально справи від 12 липня 2011 року (а.с.8).
Відповідно до висновку про незалежну оцінку вартості пошкодженого майна вартість пошкодження огорожі, незакінченої будівництвом становить 680,00 грн. (а.с.9-10). Будь-яких належних та допустимих доказів щодо спростування даної суми апелянтом не надано.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_4 матеріальної шкоди в сумі 680,00 грн.
Посилання апелянта щодо порушення позивачами прав ОСОБА_6 на земельну ділянку та в зв'язку із цим обрання ним способу самозахисту не заслуговує на увагу.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, та інших осіб, які беруть участь в справі. При цьому як передбачено ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Крім того, обираючи спосіб самозахисту, особа повинна застосовувати протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Також, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що земельні ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є суміжними, та що внаслідок зведення огорожі позивачами порушено право користування земельною ділянкою третіх осіб.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 08 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: В.Д. Фединяк
Л.В. Ясеновенко