Справа №0913/116/2012
Провадження № 22ц/779/304/2013
Категорія 46
Головуючий у 1 інстанції Калиній Г.В.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2013 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Бойчука І.В., Матківського Р.Й.
секретаря Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Рожнятівського районного управління юстиції, ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рожнятівського районного суду від 21 грудня 2012 року,-
встановила :
У листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом до відділу державної виконавчої служби Рожнятівського районного управління юстиції, ОСОБА_3 про звільнення майна з-під арешту.
У травні 2010 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання шлюбного договору недійсним.
Ухвалою Рожнятівського районного суду від 18 червня 2010 року дані справи об'єднано в одне провадження.
26 липня 2010 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Ухвалою Рожнятівського районного суду від 20 грудня 2010 року справи об'єднано в одне провадження.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 21 грудня 2012 року позови ОСОБА_2 задоволено частково. Звільнено з-під арешту належну ОСОБА_2 1/2 частину житлового будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, який знаходиться у АДРЕСА_1 та 1/2 частину земельної ділянки, яка надана для обслуговування даного домоволодіння.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.
Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним шлюбний договір, укладений 12 лютого 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим №129.
На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що при вирішенні позову про визнання шлюбного договору недійсним судом не було залучено приватного нотаріуса, яким було посвідчено шлюбний договір, як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року. Визнаючи шлюбний договір недійсним суд послався на п.3 ст.93 СК України. При цьому в порушення вимог ст. 103 СК України не навів підстав, встановлених ЦК України, для визнання шлюбного договору недійсним.
Крім того, вирішуючи спір про звільнення майна з-під арешту та поділ майна подружжя, судом не взято до уваги, що згідно правовстановлюючих документів спірний будинок належить тільки ОСОБА_2 Договір купівлі-продажу будинку не скасовано, а тому суд не вправі був визнавати двічі за нею право власності на будинок. Визнати за нею право власності на 1/2 частину будинку суд міг тільки тоді, коли б ОСОБА_3 був одноосібним власником будинку і вона б ставила питання про поділ спільного майна подружжя. Звертаючись із позовом про поділ майна вона виходила з тих міркувань, що частина майна знаходиться у ОСОБА_2, а будинок - в її користуванні і між ними досягнуто згоди щодо добровільного порядку розподілу майна.
Також судом не залучено до участі у справі АКБ «Райффайзенбанк Україна», оскільки спірний будинок є предметом договору іпотеки. Не залучено і органи БТІ, які проводять державну реєстрацію нерухомого майна.
З цих підстав просила рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким її позови задовольнити повністю, а у задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовити.
Апелянт в засідання апеляційного суду не з'явилась повторно, будучи повідомленою про розгляд справи та просила слухати в справу у її відсутності, про що ствердив її чоловік ОСОБА_3 За таких обставин колегія суддів вважає за можливе вирішувати справу у відсутності апелянта.
ОСОБА_3 доводи скарги визнав з наведених у ній мотивів,а представник ОСОБА_4 - заперечив посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Задовольняючи частково позови ОСОБА_2 та в повному об'ємі позов ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що придбаний ОСОБА_2 в шлюбі з ОСОБА_3 житловий будинок та земельна ділянка в АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, тому визнав їх частки рівними, відповідно звільнивши належну позивачу частину з-під арешту; спір щодо поділу іншого спільного майна подружжя відсутній; шлюбний договір від 12.02.2008 року про визнання за позивачем права особистої приватної власності на цей будинок є недійсним з підстав, передбачених нормами ЦК та порушує права кредитора ОСОБА_4 щодо виконання на його користь судового рішення.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання виконавчого листа №2-351/9 від 18 травня 2009 року, виданого Франківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 647 520,46 грн. та 8065,53 грн. судових витрат, державним виконавцем описано та накладено арешт на житловий будинок, який знаходиться по АДРЕСА_1.
Справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди внаслідок невиконання грошових зобов'язань слухалася неодноразово. Останнім рішенням судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 10.04.2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.09.2012 року, частково скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 31.05.2012 року та в цій частині постановлено нове про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 коштів в сумі 303 517, 78 грн. та судового збору.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 27 грудня 1997 року (а.с.73).
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 29 січня 2005 року будинок по АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с.13,15).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Розмір часток майна дружини та чоловіка під час поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами ст. 70 СК України.
Згідно шлюбного договору від 12 лютого 2008 року вищезазначений будинок придбаний за особисті кошти ОСОБА_2 та є її особистою приватною власністю (а.с.14).
Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
Частина 5 ст. 93 СК України визначає, що за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Обов'язковість реєстрації нерухомого майна визначена ст. 182 ЦК України. Важливою умовою шлюбного договору є те, що його положення не можуть ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.
З врахуванням наведених обставин та норм матеріального права суд прийшов до правильного висновку про належність житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_2, визнавши їх частки в цьому майні рівними - по 1/2 частині, тому відповідно виключив з-під арешту належну позивачу ОСОБА_2 частку та визнав недійсним шлюбний договір як такий, що укладений з порушенням норм діючого законодавства та з метою уникнення виконання ОСОБА_3 боргового зобов'язання на користь ОСОБА_4
Обґрунтовано також суд відмовив і у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про поділ іншого майна подружжя, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а також не заперечували цього самі сторони, інше спільно нажите майно та грошові кошти поділено добровільно, спору між подружжям відносно нього немає. Крім того, відповідач ОСОБА_3, яким це майно отримано, рішення суду не оскаржував.
Що стосується посилань апелянта відносно не залучення до участі у справі в якості третіх осіб приватного нотаріуса, яким було посвідчено шлюбний договір, АКБ «Райффайзенбанк Україна», в іпотеці якого знаходиться житловий будинок і земельна ділянка, та ОБТІ, то такі не заслуговують на увагу.
Як роз'яснено у п.26 постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 року особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.
Крім того, відповідно до ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.36 ЦПК України сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку, може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суду про цю третю особу.
За таких обставин, враховуючи, що примусового притягнення до участі у справі третьої особи законом не передбачено, а в ході розгляду справи апелянт про вказаних осіб суд не повідомляла, її доводи щодо цих процесуальних порушень є надуманими.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Рожнятівського районного суду від 21 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
Р.Й. Матківський