РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 2-0107/2185/2012Головуючий суду першої інстанції:Корогодіна О.Е.
№ провадження: 22-ц/190/1093/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Сінані О. М.
"21" лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді:Сінані О.М.,
Суддів:Рошка М.В., Хмарук Н.С.,
При секретарі:Кутелія Я.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, треті особи: Залізничний районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Автономній Республіці Крим, Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_13 про вселення, третя особа - Служба у справах дітей Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 13 грудня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
в червні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачі тривалий час не проживають в АДРЕСА_1, комунальні платежі не сплачують. Збільшивши свої позовні вимоги просив визнати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати Залізничний РВ ГУ Державної міграційної служби в АР Крим зняти зазначених осіб з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
В жовтні 2012 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися з зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_13 про вселення, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_7 зареєстрована за вказаною адресою з 1989 року, ОСОБА_8 з 2001 року, ОСОБА_9 з 2003 року. В квартирі проживали з часу отримання колишнім наймачем - ОСОБА_14 ордеру № 414 від 26.07.1989 року. З 20.05.2011 року, у зв'язку з заміною позивачами замків від вхідної двері, вони позбавлені можливості користуватися квартирою. Ключі від квартири ОСОБА_6 їм не надає. На підставі викладеного просили зобов'язати ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_13 усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом надання ключів від вхідної двері та вселити їх в квартиру.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 13 грудня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 задоволений. ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та малолітній ОСОБА_10 вселені в кімнати №1, площею 16,4 кв.м., № 2, площею 10,9 кв.м. квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_13 зобов'язані видати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 ключі від зазначеної квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмову у задоволенні зустрічного позову. Зазначає, що висновок суду про те, що право на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, належить лише наймачу, є помилковим та таким, що суперечить ст. 64 ЖК України, ст. 16 ЦПК України, вважає, що згідно з ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місяця проживання в Україні», позов про зняття відповідачів з реєстраційного обліку підлягав задоволенню судом без необхідності попереднього звернення до реєстраційних органів. Необґрунтовано вважав суд доказом наявності перешкод для проживання в квартирі відповідачів факт звернення ОСОБА_6 до суду з позовом. Не надано відповідачами жодного доказу на підтвердження поважності причин непроживання в квартирі понад строк, встановлений ст. 71 ЖК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, третьої особи які підтримали апеляційну скаргу, пояснення відповідачів ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що основним наймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_14, яка померла 27.05.2011 року.
З 14.02.2012 року основним наймачем квартири є ОСОБА_6
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення ОСОБА_15 з позовом до суду він не був основним наймачем квартири, а тому у нього не виникло право вимоги і його права не можуть вважатися порушеними, ОСОБА_14 під час свого життя з таким позовом не зверталася. Окрім того, відповідачі вселилися в квартиру за згодою основного наймача.
Також суд зазначив, що діючим законодавством передбачена спеціальна процедура зняття осіб з реєстраційного обліку, проте до компетентного органу позивач не звертався, відмови у знятті з обліку не отримував.
Задовольняючи зустрічний позов, місцевий суд виходив з того, що наявність перешкод відповідачам у користуванні квартирою підтверджується пред'явленням ОСОБА_6 14.06.2011 року до них позову про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
З такими висновками місцевого суду не погоджується колегія суддів та вважає, що вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення місцевого суду не відповідає.
Так, відповідно до ст. 71 ч.ч. 1, 2 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Згідно з ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Статтею 64 ЖК України передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Таким чином, за змістом зазначених норм матеріального права, член сім'ї наймача нарівні з наймачем має право на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У судовому засіданні відповідачі пояснили, що мали доступ до спірної квартири, проте близько шести років в квартирі не проживають, оскільки мають житло за іншою адресою.
За таких підстав позов ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 необхідно відмовити, оскільки відповідно до ч. 1 абз. 2 ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
З рішенням або заявою про зняття відповідачів з реєстрації до компетентних органів позивач не звертався, відмови у задоволенні заяви не отримував. Окрім того, позов до Залізничного районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в АР Крим ним не пред'явлений, а на третю особу судом не може бути покладений будь-який обов'язок.
Статтями 3 ч. 1, 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Реалізація права на судовий захист не може бути розцінена як порушення прав особи, до якої пред'явлений позов, оскільки згідно з ст. 55 ч. 3 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. (ст. 60 ч. 1 ЦПК України).
Відповідачі у судовому засіданні не довели, що їм з боку позивача чинилися перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вони мали намір вселитися до неї, у зв'язку з чим у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити.
Згідно з ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 309 ч. 1 п. 4, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим,
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 13 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 такими, що втратили право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.
В решті позову ОСОБА_6 відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді