САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 2-615/12

Провадження №2/726/26/13

Категорія 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

05.02.2013 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівців у складі: головуючого судді Тріски А. І., при секретарі судового засідання Осипчук Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права на користування житловим приміщенням та зняття із реєстрації, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 усунення перешкод у користуванні власністю шляхом позбавлення права на користування житловим приміщенням та зняття із реєстрації,.

В позовній заяві зазначив, що він проживає із своєю сім'єю в будинку АДРЕСА_1 Крім них в будинку зареєстрований однак не проживає відповідач - ОСОБА_2, який є племінником позивача. Зазначає, що відповідач понад 6 місяців не проживає в даному будинку, не є членом сім'ї позивача та не сплачує за комунальні послуги. Перешкод у користуванні житлом їм ніхто не чинив.

Просить суд позовну заяву задовольнити і визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим будинком із зняттям його з реєстрації.

Позивач та його представник в судове засідання не з'явились та подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність. Позовні вимоги підтримали в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та день розгляду справи у встановленому законом порядку. Від нього не надійшло до суду будь-яких заяв чи клопотань. Причини неявки суду не відомі.

Суд вважає можливим слухати справу у відсутність вищезазначених осіб відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України та зі згоди позивача суд ухвалити рішення при заочному розгляді справи відповідно до вимог ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 із своєю сім'єю - дружиною ОСОБА_3 та дочкою - ОСОБА_4, зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 Дане будинковолодіння належить на праві приватної власності позивачу.

В будинку зареєстрований, однак не проживає з 1998 року по теперішній час відповідач - племінник позивача - ОСОБА_2, тобто не проживає понад 1 рік в даному житлі, без поважних причин. Також судом не встановлено, що відповідачу чинились перешкоди у проживанні та користуванні житлом. Вищевказане підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно положень ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ст. 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ст. 155 ЖК України жилі будинки (квартири), що є в приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою).

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, у відповідності з ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

При цьому, як встановлено, відповідач не є членом сім'ї позивача в розумінні ч.2 ст. 3 СК України станом на день розгляду справи, Разом з тим, судом встановлено, що позивач та відповідач мають певний ступінь кровного споріднення - позивач дядько, а відповідач - племінник, а тому в розумінні ч.4 ст.3 СК України, вони все ж таки є членами сім'ї. Крім того відповідач набув право користування житловим приміщенням та зареєстрував своє місце проживання в установленому законом порядку.

Питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї власника будинку залежить від вирішення питання про їх право проживання в цьому будинку (відсутність такого права, втрата права користування), яке регулюється нормами ЖК УРСР та ЦК (статтями 71, 72, 156 ЖК УРСР та статтею 405 ЦК).

Згідно ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст.7 Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Таким чином суд приходить до висновку, що до даних правовідносин у справі не може бути застосовано положення ст.391 ЦК України та ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР, на які посилався позивач, а має бути застосовані вимоги ст. 405 ЦК України.

Таким чином, оцінюючи належність і допустимість кожного з доказів та зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи обставини встановлені по справі, а також вищевказані вимоги закону, суд вважає, що реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом. Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що слід зняти відповідача з реєстрації місця проживання, оскільки він фактично втратив право користування цим житлом, так як він, будучи членом сім'ї власника житла, був відсутній в даному житлі понад 1 рік, без поважних причин.

Враховуючи наведене та керуючись ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст. 405 ЦК України, ст.ст. 150, 155 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 64, 74, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223-226, 228, 232, 294, 296 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву задовольнити.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право на користування жилим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 та зняти його з реєстрації місця проживання у вказаному житлі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 107,30 грн. у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області, через Садгірський районний суд м. Чернівці шляхом подачі апеляційної скарги протягом в 10-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Головуючий суддя А. І. Тріска