Номер провадження № 22-ц/785/1592/13

Головуючий у першій інстанції: Суворова О.В.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.

суддів: Косогор Г.О., Комлевої О. С.

при секретарі Добряк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2012 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», Відкрите акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК», Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі банк», ОСОБА_6 - про встановлення факту проживання однією сім'єю у період з червня 1990 року по червень 2011 року, визнання договорів купівлі-продажу фіктивними, визнання майна спільною сумісною власністю та визначення порядку поділу даного майна, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю у період з червня 1990 року по червень 2011 року, визнання майна спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визначення порядку поділу даного майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. В подальшому позивач звернувся з уточненою позовною заявою до суду з вимогами до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю у період з червня 1990 року по червень 2011 року, визнання договорів купівлі-продажу торгових контейнерів НОМЕР_1 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_2 (магазин 1-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_3 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_4 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_5 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_6 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_7 (3-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_8 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), розташованих на Промтоварному ринку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20, який було укладено 19.09.2011 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - фіктивним, та визнання майна, яке складається з: нежитлового приміщення площею 36,3 кв.м. в будинку АДРЕСА_5; нежитлового приміщення площею 48,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_6 нежитлового приміщення №3, площею 130,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_7; нежитлового приміщення АДРЕСА_8; житлового будинку АДРЕСА_9; квартири АДРЕСА_1; квартири АДРЕСА_2; квартири №238, в будинку АДРЕСА_6; квартири АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_4; торгових контейнерів НОМЕР_1 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_2 (магазин 1-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_3 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_4 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_5 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_6 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_7 (3-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_8 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), розташованих на Промтоварному ринку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, вул. Базова, 20, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визначення порядку поділу даного майна між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

26.09.2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», Відкрите акціонерне товариство «УНІВЕРСАЛ БАНК», Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі банк», ОСОБА_6.

Позов мотивований тим, що в період з червня 1990 року по червень 2011 р. позивач проживав однією сім'єю з ОСОБА_3 і за час їх спільного проживання вони були пов'язані спільним побутом: разом вели спільне господарство, спільно купували майно, мали взаємні права та обов'язки, спільно займались підприємницькою діяльністю та інше.

В період спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою ними було придбано майно, яке складається з: нежитлового приміщення площею 36,3 кв.м. в будинку АДРЕСА_5; нежитлового приміщення площею 48,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_6 нежитлового приміщення №3, площею 130,1 кв.м., в будинку АДРЕСА_7; нежитлового приміщення АДРЕСА_8; житлового будинку АДРЕСА_9; квартири АДРЕСА_1; квартири АДРЕСА_2; квартири АДРЕСА_10 квартири АДРЕСА_3; квартири АДРЕСА_4; торгових контейнерів НОМЕР_1 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_2 (магазин 1-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_3 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_4 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_5 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_6 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_7 (3-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_8 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), розташованих на Промтоварному ринку за адресою Одеська область, Овідіопольский район, смт Авангард, вул. Базова, 20.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 в період з червня 1990 року по червень 2011 року та визнати договори купівлі-продажу фіктивними, визнати майно спільною сумісною власністю та визнати порядок поділу даного майна.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та просили його задовольнити.

Не погоджуючись з вимогами позову, відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з запереченням проти позову та просила в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі, оскільки позов є недоведеним та не грунтується на законі.

Представники Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «УКРСОЦБАНК», «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», Відкритого акціонерного товариства «УНІВЕРСАЛ БАНК», Публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі банк» у судове засідання не з'явилися, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

З-я особа- ОСОБА_6 у судове засідання з'явився, просив в задоволенні позову відмовити .

Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду ОСОБА_2 приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У судовому засіданні встановлено наступне.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, уклали шлюб 12 вересня 1981 року. Після шлюбу мали прізвище ОСОБА_3.

11.12.1990 року шлюб між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був розірваний, актовий запис № 1478, що не заперечується сторонами. Після розірвання шлюбу відповідачка має прізвище- ОСОБА_3.

Відповідачка ОСОБА_3 та ОСОБА_9 уклали шлюб 14 листопада 2012 року, (актовий запис № 0861), після шлюбу відповідачка має прізвище- ОСОБА_3.

Позивач ОСОБА_2 просить встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачкою ОСОБА_3 з червня 1990 року по червень 2011 року.

Положеннями статей 59, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Вищезазначена вимога пред'являється до суду при ухваленні рішення і в абзаці 4 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 „Про судове рішення у цивільній справі".

Позивачем на виконання зазначених положень процесуального законодавства не надано суду безспірних доказів того, що він з відповідачкою в період з червня 1990 року по червень 2011 року проживали однією сім'єю.

Показання свідків вказують тільки на факт наявності між сторонами гарних стосунків, проведення разом відпочинку та партнерських відносин. Крім того, надані позивачем фотографії та показання свідків з його боку свідчать про збереження сторонами пристойності у публічних стосунках між собою, однак не є беззаперечними доказами, які б підтверджували існування між ними шлюбних відносин у зазначений період.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що з позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 вона знайома з 2000 року, може підтвердити , що у позивача ОСОБА_2 були відносини з іншими жінками, а у відповідачки є цивільний чоловік.

Свідок ОСОБА_11, який є рідним сином позивача та відповідачки, пояснив, що в квартирі на АДРЕСА_11, крім нього, також проживає цивільний чоловік відповідачки- ОСОБА_9, його син та мати. З 2009 року цивільний чоловік відповідачки ОСОБА_9 перевіз до квартири речі та переїхав. Цивільного чоловіка матері -ОСОБА_9, свідок знає більше 7 років. Також свідок пояснив, що теплих відносин між батьком та матір'ю він не бачив, вони більш спілкувалися як партнери. Батьки перестали мешкати разом з початку 2000 року.

Свідок ОСОБА_6, який є другим рідним сином позивача та відповідачки, пояснив, що його мати проживає в квартирі на АДРЕСА_11 постійно років 8-9, власником квартири на АДРЕСА_11 є він. Крім того, свідок пояснив, що його мати перебуває у цивільному шлюбі більше 7 років з ОСОБА_9.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що з 2005 року у нього з відповідачкою ОСОБА_3 почалися відносини, вони разом з відповідачкою їздили на відпочинок до Болгарії.

Положеннями ст. З Сімейного кодексу України в редакції 2004 р. передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 74 СК України передбачено, що в разі проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживанні, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Прикінцевими положеннями Сімейного кодексу України визначено, що Кодекс набирає чинності з 01.01.04 року.

З загальних правил застосування законодавчих актів до правовідносин вбачається, що норми Сімейного кодексу України застосовуються до відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо відносин, які виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Беручи до уваги, що встановлення судом факту проживання однією сім'єю передбачено Цивільним процесуальним кодексом України, який набрав чинності 01.01.2005 року, суд прийшов до правильного висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо встановлення факту проживання однією сім'єю позивача з відповідачкою ОСОБА_3 з червня 1990 року по червень 2011 року з цієї самостійної підстави.

Щодо позовних вимог про визнання фіктивними договорів купівлі-продажу торгових контейнерів НОМЕР_1 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_2 (магазин 1-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_3 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_4 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_5 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_6 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_7 (3-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_8 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), розташованих на Промтоварному ринку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, вул. Базова, 20, які було укладено 19.09.2011 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то суд правильно прийняв до уваги наступне.

За приписами ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним, згідно зі ст. 234 Цивільного кодексу України, є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно.

У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За змістом ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридичне значимі дії.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша намагалася досягнути правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним (недійсним).

Особа, яка вимагає визнання договору недійсним у відповідності до ст. 234 ЦК України, повинна довести, що в учасників правочину в момент його вчинення не було наміру на створення юридичних наслідків. Відсутність наміру лише в однієї сторони не є доказом фіктивності договору.

В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначається, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосуванні будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

На вимогу суду позивачем та ТОВ «Промтоварний ринок» надані копії договорів купівлі-продажу між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 від 19 вересня 2011 року, про те, що торгівельні об'єкти громадянкою ОСОБА_3 19.09.2011 року продані за простою письмовою формою громадянці ОСОБА_4 та листами ТОВ «Промтовариний ринок» від 13.12.2011 року за №1301, від 21.02.2012 року за НОМЕР_2, що свідчать про виконання договору сторонами.

Таким чином, на даний час підстави вважати оспорюваний правочин фіктивним відсутні.

З огляду на викладене, доводи позивача свого підтвердження не знайшли.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач ОСОБА_2 просить встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачкою ОСОБА_3 з червня 1990 року по червень 2011 року, для вирішення питання про поділ набутого під час їх спільного проживання майна, яке складається з: нежитлового приміщення площею 36,3 кв.м. в будинку АДРЕСА_5; нежитлового приміщення площею 48,1 кв.м., в будинку АДРЕСА_6 нежитлового приміщення №3, площею 130,1 кв.м,. в будинку АДРЕСА_7; нежитлового приміщення АДРЕСА_8; житлового будинку АДРЕСА_9; квартири АДРЕСА_1; квартири АДРЕСА_2; квартири АДРЕСА_10 квартири АДРЕСА_3; квартири №88, в будинку №5/3, по вулиці Базарна, в м. Одеса; торгових контейнерів НОМЕР_1 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_2 (магазин 1-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_3 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_4 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_5 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_6 (СТРП №4 з АС №4 ТСК №3), НОМЕР_7 (3-й контейнерний майданчик ТСК №1), НОМЕР_8 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), розташованих на Промтоварному ринку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, вул. Базова, 20, які були придбані після розірвання шлюбу 11.12.1990 року та які належать відповідачці ОСОБА_3 на праві власності.

Відповідно до вимог ст. 10,11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте до шлюбу, або за час шлюбу, але за кошти, що належали одному з подружжя особисто.

Зокрема, обов'язковому встановленню та доказуванню підлягають факти придбання одним з подружжя майна під час спільного чи окремого проживання незалежно від реєстрації чи розірвання шлюбу, обсяг спірного майна, обсяг трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох при створенні спільної власності подружжя та, залежно від установленого, розмір часток подружжя у спільній сумісній власності.

Всупереч положень статей 10 і 60 ЦПК України позивач не навів беззаперечних доказів того, що спірне нерухоме майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, в якій їхні частки рівні. Доводи позивача про те, що вони придбали спірне нерухоме майно у період спільного проживання та він брав участь своїми коштами у купівлі спірного нерухомого майна належними та допустимими доказами не підтверджено.

У зв'язку з цим суд зробив обґрунтований висновок, що майно, яке було набуте ОСОБА_3 після розірвання шлюбу з позивачем ОСОБА_2, є її особистою власністю і на нього не поширюється режим спільного сумісного майна, що набуте у шлюбі.

Суд також обґрунтовано не погодився з вимогою позивача в частині визнання права сумісної власності на нежитлове приміщення площею 36,3 кв.м. в будинку АДРЕСА_5, нежитлове приміщення площею 48,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_12, площею 130,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_7, нежитлове приміщення АДРЕСА_13 житловий будинок АДРЕСА_9; квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2, в будинку АДРЕСА_6, квартиру АДРЕСА_3, тому як вказані об'єкти знаходяться в іпотеці, що підтверджується іпотечними договорами, за якими іпотекодавець має право розпорядження іпотечним майном тільки зі згоди іпотекодержателя.

Згідно ч.І Закону України « Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. З Закону України « Про іпотеку» взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_4 не добудована та зобов'язання щодо фінансування будівництва цієї квартири прийняв на себе ОСОБА_6, що підтверджується угодою про заміну сторони у зобов'язанні №2/2/88 від 28 січня 2007 року, додатковою угодою до угоди про заміну сторони у зобов'язанні від 28 січня 2007 року №2/2/88 та додатку №2 до угоди про заміну сторони у зобов'язанні №2/2/88 від 28 січня 2007 року.

Відповідачка ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 є суб'єктами підприємницької діяльності, що підтверджується виданими на їх ім'я у встановленому законом порядку свідоцтвами про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи.

В своїй підприємницькій діяльності відповідачка ОСОБА_4 використовує наступне майно, зареєстроване за нею, а саме: два 20-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місці НОМЕР_1 ТСК №1), збірно-розбірний павільйон НОМЕР_9, який встановлений на контейнерному майданчику ТСК №1), 20-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місці НОМЕР_3 СТРП №4 з АС №4 ТСК №3, два 20-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місці НОМЕР_4 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), 20-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місці НОМЕР_5 СТРП №4 з АС №4 ТСК №3, 20-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місці НОМЕР_6 СТРП №4 з АС №4 ТСК №3, 20-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місці НОМЕР_7 (3-й контейнерний майданчик ТСК №1), 5-ти футові контейнери, які встановлені на торгівельному місті НОМЕР_8 (2-й контейнерний майданчик ТСК №1), розташованих на Промтоварному ринку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, вул. Базова, 20.

Зазначені обставини підтверджуються договорами купівлі-продажу між ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4, листами ТОВ «Промтовариний ринок» від 13.12.2011 року за №1301, від 21.02.2012 року за НОМЕР_2 та визнані сторонами в судовому засіданні.

Таким чином, спірне майно є майном фізичних осіб, що використовується ними в підприємницькій діяльності.

Відповідно до ст. ст. 57, 61 СК України та ст. 52 ЦК України майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

На дану обставину звертається увага суддів в п. 29 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.11.2009 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Верховний Суд України в п. 29 названої постанови зазначає, що відповідно до положень статей 57, 61 СК України та ст. 52 ЦК України майно фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя .

Згідно зі ст.ст. 69, 70 СК України поділу підлягає майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Суд за приписами ч.1 ст.11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції, на протязі двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: Г.О. Косогор

О.С.Комлева