КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6908/11 Головуючий у 1-й інстанції: Виниченко Л.М

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2013 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Аліменка В.О., Федотов І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києві на постанову Дніпровський районний суд м. Києва від 19.01.2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києві про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої суми щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії відповідача та зобов'язати здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01.01.2006 року по день винесення постанови.

Постановою Дніпровський районний суд м. Києва від 19.01.2012 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії відповідача, зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01.05.2011 року по 22.07.2011 року з урахуванням раніше проведених виплат за вказаний період.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої ст. 1832 цього Кодексу. Тобто, законодавцем встановлено для даної категорії справ можливість особливого порядку апеляційного розгляду. Але, суд апеляційної інстанції має право, якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, призначити її до розгляду у судовому засіданні.

Проте, частина перша ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України є імперативною нормою і встановлює випадки застосування скороченого провадження для розгляду зазначеної категорії справ судом першої інстанції. Щодо права, а не обов'язку розгляду судом першої інстанції в порядку скороченого провадження, передбаченого ч. 2 ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що воно реалізується виключно для категорій справ, зазначених у пунктах 3, 4 частини першої цієї статті, апеляційний розгляд яких в порядку письмового провадження ст. 197 КАС України не передбачено. Тому, порушення судом першої інстанції особливості провадження справ, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме розгляд їх не у скороченому провадженні, не є перешкодою для апеляційного розгляду зазначеної категорії справ в порядку письмового провадження, в зв'язку із чим і оскарження постанови суду першої інстанції здійснюється в порядку, передбаченому частинами 8 - 10 ст. 1832 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції-без змін, виходячи із наступного.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право отримання підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни у розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Згідно ст. 6 вказаного Закону дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Зазначена редакція ст. 6 закону України "Про соціальний захист дітей війни" чинна після визнання неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 змін, внесених підпунктом 1 пункту 41 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. N 107-VI.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначений у абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі, який встановлений постановою КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" №530 від 28 травня 2008 року.

Колегія суддів вважає дії відповідача щодо виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж той, що встановлений ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" неправомірними, а висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог-законним і обґрунтованим.

Колегія суддів зазначає, що Закон України "Про соціальний захист дітей війни" має вищу юридичну силу в порівняні з постановою КМ України "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" №530 від 28 травня 2008 року, та є пріоритетним у застосуванні.

Крім того, будь-яким іншим законом, крім Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії не встановлений, у зв'язку з чим відсутні підстави не застосовувати для розрахунку підвищення пенсії як дитині війни розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києві залишити без задоволення, постанову Дніпровський районний суд м. Києва від 19.01.2012 року-без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: В.О. Аліменко

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Аліменко В.О.

Федотов І.В.