Справа № 22-8347-. 2006 р. Головуючий 1 інстанції Грубник О.М.
Категорія 18 Доповідач Бабакова Г.А.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
З листопада 2006 року Апеляційний суд Донецької області
у складі: головуючого Ювченко Л.П. суддів : Бабакової Г.А., Азевича В.Б. при секретарі Тума О. В.
розглянувши у судовому засіданні у місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду від 28 березня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Відповідачка ОСОБА_1 оскаржує в апеляційному порядку рішення Дружківського міського суду від 28 березня 2006 року , яким частково задоволено вказаний позов, з відповідачки на користь позивачки стягнуто борг за договором позики 3450 гр. та 3% річних в сумі 310 гр. 50 коп., а також витрати на правову допомогу та судові витрати у зв"язку зі сплатою судового збору 51 гр. і відмовлено у задоволенні позову про стягнення 5% від позиченої суми щомісячно.
Апелянт посилається на те, що , ухвалюючи вказане рішення, суд не врахував фактичні обставини, а саме те , що за договорами позики вона отримала від позивачки 4000 гр., з яких повернула позивачці 550 грн. Крім того на протязі дії вказаних договорів позики вона сплачувала позивачці 5% від суми боргу щомісячно і всього сплатила 7050 грн. Ці виплати не передбачені законодавством і, вважає, що суд повинен був зарахувати їх в рахунок погашення боргу і відмовити у задоволенні позову. Просить рішення суду скасувати і відмовити у задоволенні позову.
У засіданні апеляційного суду відповідачка та адвокат ОСОБА_3 наполягали на скарзі, позивачка та адвокат ОСОБА_4 просили рішення суду залишити без зміни.
Суд першої інстанції , ухвалюючи рішення виходив із того ,що за договорами позики позивачка передала відповідачки 4000 грн. і остання зобов'язалась повернути борг до 20 грудня 2002 року, але повернула тільки 550 гр. Тому борг складає 3450 грн., які відповідачка зобов'язана повернути позивачці. Крім того, суд виходив із вимог ст.214 ЦК України в редакції 1963 року щодо зобов'язання сплати за час прострочення виконання грошового зобов'язання 3% річних з простроченої суми. Відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення 5% від позиченої суми щомісячно суд дійшов висновку, що ці вимоги не ґрунтуються на законі.
Апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити у задоволенні позову, з наступних підстав.
Суд першої інстанції повно правильно встановив фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку, що 20 грудня 1999 року позивачка за договором позики передала відповідачці 2000 гр. на строк до 20 грудня 2000 року, про що відповідачка надала письмову розписку. У розписці також зазначено, що відповідачка зобов'язана виплачувати позивачці щомісячно 5% від позиченої суми, що складає 100 грн. Як пояснили сторони, відповідачка до 20 грудня 2000 року сплачувала позивачці щомісячно по 100 грн., тобто сплатила 1200 грн. Борг в сумі 2000 грн. на 20 грудня 2000 року відповідачка не повернула.
20 грудня 2000 року сторони уклали письмовий договір, в якому зазначили, що відповідачка знову позичила у позивачки 2000 грн. строком до 20 грудня 2001 року з виплатою 5% від позиченої суми щомісячно. В позовній заяві позивачка визнала, що це був договір про продовження першого договору до 20 грудня 2001 року і що відповідачка знову на протязі року сплачувала їй по 100 грн. щомісячно, тобто сплатила 1200 грн. Суму боргу 2000 грн. відповідачка не сплатила.
20 грудня 2001 року сторони знову уклали договір позики, за яким , як визнали обоє сторони, відповідачка вдруге фактично позичила у позивачки 2000 грн. і зобов"язалась повернути борг до 30 грудня 2002 року з щомісячною виплатою 5% від позиченої суми. Як визнала позивачка в позовній заяві, відповідачка по лютий 2003 року сплачувала їй по 200 грн. щомісячно, тобто сплатила 2800 грн. Загальну суму боргу 4000 грн. відповідачка не сплатила.
З пояснень сторін видно, що всього відповідачка позичила у позивачки 4000 гр. і сплатила їй за період з 20 грудня 1999 року по лютий 2002 року за користування позиченими грішми 6500грн. та 550 грн. основного боргу, а всього 7050 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з відповідачки 5% щомісячно від суми боргу за весь час до заявления позову, суд дійшов правильного висновку, що ці вимоги не ґрунтуються на законі. Суд при цьому обґрунтовано виходив з вимог ст.214 ЦК України в редакції 1963 року, оскільки правовідносини виникли до вступу в дію нового ЦК України і , вирішуючи спір в межах заявленого позову, суд дійшов правильного висновку, що відповідачка зобов'язана повернути основну суму боргу та сплатити 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Але, стягуючи з відповідачки на користь позивачки суму боргу 3450 грн. та 3% річних в сумі 310 грн. 50 коп., а всього 3760 грн. 50 коп., суд помилково не врахував фактично виплачену відповідачкою суму 7050 грн.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що відповідачка за вказаними договорами позики зобов'язана була сплатити позивачці 4000 грн. боргу та 3 % річних від суми боргу 2000 гр. за період з грудня 2001 року по
грудень 2002 року , що складає 60 грн. та 3% річних від суми боргу 4000 грн. за період з грудня 2002 року по березень 2006 року, що складає 390 грн. , а всього вона зобов'язана була сплатити позивачці 4450 грн. Відповідачка ж фактично сплатила позивачці 7050 грн. Тобто вона сплатила позивачці всю суму боргу і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов"язання. Тому у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дружківського міського суду від 28 березня 2006 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та 5% щомісячно від суми боргу за договором позики відмовити .
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.