ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"05" лютого 2013 р. м. Київ К/9991/36120/11
№ К/9991/36125/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області ради (далі -також Управління) про визнання дій неправомірними, перерахунок та виплату допомоги на дитину до досягнення нею трирічного віку, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року та Управління на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року,
установив:
У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому, зазначивши, що виховує дочку ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1), і посилаючись на положення норм Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»(далі -Закон № 2811-XII), просила визнати протиправними нарахування і виплату їй Управлінням у квітні 2007 року -вересні 2008 року допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі також -допомога) в розмірі, меншому від встановленого статтею 15 Закону № 2811-XII прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років, зобов'язати відповідача сплатити недоотримані впродовж зазначеного періоду 6499,61 гривні та здійснити виплату допомоги у жовтні 2008 року в розмірі виходячи з встановленого статтею 54 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2008 року позов задоволено (дії Управління визнано протиправними та зобов'язано його здійснити виплату допомоги за період з 1 квітня 2007 року по 16 жовтня 2008 року в розмірах відповідно до статті 15 Закону № 2811-XII), а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати з оплати судового збору (державного мита) в сумі 65 гривень.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року постанову суду першої інстанції змінено шляхом уточнення періоду та порядку відновлення порушеного права позивача: з урахуванням положень статей 99, 100 КАС (тут і далі в цьому рішенні зазначені норми -у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин та розгляду справи) зобов'язано Управління здійснити перерахунок та виплату позивачеві допомоги відповідно до статті 15 Закону № 2811-XII, встановивши її на рівні прожиткового мінімуму на дитину віком до 6 років з розрахунку 470 гривень щомісячно за період із 31 жовтня по 31 грудня 2007 року, 538 гривень за період із 22 по 31 травня 2008 року та 540 гривень щомісячно за період із 1 липня по 30 вересня 2009 року.
У касаційних скаргах:
позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції;
Управління, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, просять скасувати їхні рішення та ухвалити нове: УПСЗ -про відмову в задоволенні позову.
Осіб, які беруть участь у справі, про дату, час і місце касаційного розгляду справи повідомлено, вони (їхні представники) в судове засідання не прибули. Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) судом касаційної інстанції цю справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Перевіривши у визначених статтею 220 КАС межах за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга Управління до задоволення не підлягає, касаційна скарга позивача підлягає до задоволення частково.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Позивач ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1) та, перебуваючи на обліку в Управлінні як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, мала право на отримання допомоги.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди (з урахуванням уточнення апеляційного суду), виходили з того, що позивачем, яка подала позов 31 жовтня 2008 року, пропущено встановлений статтею 99 КАС річний строк для звернення до суду з позовом у частині вимог про оскарження дій Управління до 31 жовтня 2007 року, тому в цій частині в позові слід відмовити. Розв'язуючи спір у іншій частині, суди дійшли висновку, що спірні відносини врегульовано положеннями статті 15 Закону № 2811-XII, тому дії Управління, яким допомогу виплачено в меншому розмірі, ніж встановлено цією нормою, суперечать чинному законодавству.
Наведені висновки та оскаржувані рішення судів як апеляційної, так і першої інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні матеріального закону.
До 1 січня 2008 року -дати набрання чинності Законом № 107-VI -правовідносини щодо виплати допомоги на дитину регулювалися нормами Закону № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Закону № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Абзацом третім частини другої статті 56, пунктами 7, 14 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на
2007 рік»(далі -Закон № 489-V) зупинено на 2007 рік дію, зокрема статті 15 Закону № 2811-ХІІ та статті 43 Закону № 2240-III, і встановлено, що у 2007 році допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року
№ 6-рп/2007 пункт 14 статті 71 Закону № 489-V в частині зупинення на 2007 рік дії зазначених вище положень як Закону № 2811-ХІІ, так і Закону № 2240-III визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом № 107-VI) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулювали конкретну сферу суспільних відносин, під час розв'язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішень Конституційного Суду України, а також ураховуючи, що нормами законів № 489-V та № 107-VI фактично змінювалися положення законів № 2811-ХІІ та № 2240-III, спірні відносини врегульовано з 1 січня по 9 липня 2007 року -нормами Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року -статтею 43 Закону № 2240-III, з 1 січня по 22 травня 2008 року -частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом № 107-VI), з 22 травня по 31 грудня 2008 року -статтею 43 Закону № 2240-III.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з часу проголошення рішень № 6-рп/2007 та № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновлювали свою дію зазначені положення Закону № 2240-III.
Отже, дії Управління, яким допомогу позивачеві призначено та виплачено в розмірі, встановленому відповідно до статей 56, 71Закону № 489-V до 9 липня у 2007 році та статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом № 107-VI) із 1 січня по 22 травня 2008 року є правомірними, в періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року -суперечать положенням статті 43 Закону № 2240-III.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги щодо періодів до 9 липня 2007 року та з 1 січня по 22 травня 2008 року до задоволення не підлягають, щодо періодів із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року (в межах заявленого позову) -підлягають до задоволення з урахуванням необхідності повного відновлення Управлінням порушеного права позивача на її вимогу: відповідно до статті 43 спеціального Закону № 2240-III, згідно з якою допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
З огляду на відсутність як у запереченнях Управління на позов у суді першої інстанції та в апеляційній скарзі вимоги про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом, справа відповідно до положень статті 100 підлягала до розгляду і вирішення в порядку, встановленому КАС. Рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні в позові з цих підстав також є помилковим.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
постановив:
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області ради залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2010 року та постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення у цій справі.
Позов задовольнити частково.
Дії Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області ради із нарахування та виплати ОСОБА_4 допомоги по догляду за дочкою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною трирічного віку в періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 16 жовтня 2008 року в меншому розмірі, ніж встановлено статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», протиправними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Бахмацької районної державної адміністрації Чернігівської області ради нарахувати ОСОБА_4 допомоги по догляду за дочкою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною трирічного віку за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 16 жовтня 2008 року в розмірі, встановленому відповідно до статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 судові витрати зі сплати судового збору (державного мита) в сумі 65 гривень.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді