УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
м. Київ, Солом»янська площа , 2-а
Справа № 22- 1948/2013 Головуючий у 1-й інстанції - Галась І.А.
Доповідач - Кабанченко О.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - Кабанченко О.А.
суддів - Желепи О.В.,
Рубан С.М.
при секретарі - Дубик Ю.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2012 року частково задоволено позов ОСОБА_4, на її користь стягнуто з ОСОБА_2 борг у розмірі 149 240, грн., державне мито в сумі 1 492, 40 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду,ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. В самому тексті позовної заяви позивач фактично заперечує укладання договору позики, вказуючи на відсутність факту передачі грошей. ОСОБА_4, тобто підтвердила, що ніякого боргового договору між нею та ОСОБА_2 по поверненню грошових коштів не було. Крім цього, ОСОБА_4 повідомила, що в правоохоронні органи за фактом крадіжки у неї коштів вона не зверталася. Доказів на підтвердження факту крадіжки відповідачем коштів у ОСОБА_4 не надано. Розписка, що особисто написана ОСОБА_2 не містить умов повернення боргу, в ній зазначено лише порядок та строк оплати, отже не може бути доказом укладання договору позики.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
21 серпня 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом. Зазначала, що в 2006 року помер її чоловік ОСОБА_5, до його смерті, під час перебування в лікарні дочка чоловіка ОСОБА_2 без відома позивача із сумки останньої забрала грошові кошти у розмірі 140 000 грн., які протягом 2006-2009 рр. обіцяла повернути. В 2009 році відповідач запропонувала укласти на вказану суму договір позики і 24 грудня 2009 року власноручно у присутності свідків написала розписку із зобов'язанням повернути грошові кошти до 1 червня 2010 року, проте в подальшому відмовилась від повернення боргу. На підставі ст. 1049 ЦК України просила стягнути з відповідача борг у розмірі 140 000 грн., і відповідно до ст. 625 ЦК України - 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання - 12 600 грн.
Судом встановлено, що сторони по справі є спадкоємцями померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5
Протягом тривалого часу між сторонами існує спір щодо спадкового майна ОСОБА_5, за наслідками якого Деснянським районним судом міста Києва та Богуславським районним судом Київської області було прийнято рід судових рішень. (а.с.19, 20-21, 24).
24 грудня 2009 року відповідачем ОСОБА_2 власноручно було написано розписку, в якій відповідачка зобов'язалась сплатити позивачу 140 000 грн. до 01 червня 2010 року, (а.с.6).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, підписи яких містяться у розписці відповідача від 24 грудня 2009 року, підтвердили, що відповідачка дійсно написала вказану. При цьому свідок ОСОБА_6 пояснювала, що відповідач повідомила їй про те, що грошові кошти, вказані у роз0писці, є платою за частину квартири АДРЕСА_1, а свідок ОСОБА_7 пояснив, що зазначена в розписці сума є боргом ОСОБА_2, який вона обіцяла повернути.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано зобов'язання за договором позики чим порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення суми боргу із застосуванням положень ст. 625 ЦК України.
Судова колегія не погоджується з таким висновком суду, вважає, що він не відповідає обставинам справи та вимогам закону.
Відповідно до положень ст. ст. 1046, 1047 ч. 2 ЦК України за договором позики позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або інших речей.
Як встановлено судом з пояснень сторін та свідків, договір позики сторонами фактично не укладався - грошові кошти позивачем не передавались у борг відповідачу.
Заволодіння відповідачем грошовими коштами позивача у 2006 році за обставин, що зазначались позивачем, не підтверджено належними доказами і заперечується відповідачкою.
Показання свідка ОСОБА_8, якому зі слів ОСОБА_5 відомо, що ОСОБА_2 без дозволу взяла значну суму коштів, в даному випадку не є належним та допустимим доказом факту заволодіння відповідачем грошовими коштами позивача та розміру цих коштів.
Розписка відповідача від 24 грудня 2009 року не може бути підтвердженням укладання сторонами договору позики, оскільки у ній відсутні визначені ст. ст. 1046, 1047 ЦК України умови договору позики: факт передачі грошових коштів позивачем у власність відповідачу, обов'язок відповідача повернути отриману суму коштів позивачу.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач пояснювала, що розписка від 24 грудня 2009 року була нею написана у зв'язку з тим, що позивач пропонувала відповідачу придбати належну позивачу частку у спадковому майні за 140 000 грн., відповідач погодилась з цією пропозицією та написала розписку про те, що сплатить вказану суму до 1 червня 2010 року, проте в подальшому відмовилась від придбання частки позивача у зв'язку з відсутністю коштів.
На думку судової колегії, пояснення відповідача узгоджуються з доказами, що містяться у матеріалах справи і не були взяті до уваги судом першої інстанції, а саме: свідоцтвом про право на спадщину за законом, переданою відповідачу приватним нотаріусом ОСОБА_9 заявою від 23 березня 2011 року від ОСОБА_4 про те, що остання відчужує (продає) належні їй на праві спільної часткової власності 36/100 АДРЕСА_1, за 140 000 грн., і в порядку ст. 362 ЦК України просить повідомити про бажання чи відмову придбати вказане нерухоме майно за вказану у заяві грошову суму (а.с. 25,62).
У урахуванням встановлених обставин справи, судова колегія приходить до висновку про те, що між сторонами договір позики в порядку ст. ст. 1046, 1047 ЦК України не укладався, отже відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної у розписці відповідача від 24 грудня 2009 року грошової суми, як боргу за договором позики.
При цьому, не можна вважати, що мала місце новація боргу у позиковеове зобов'язання в порядку ст. 1053 ЦК України, оскільки з наданих позивачем доказів не вбачається, що відповідач мала борг перед позивачем, що виник з інших договорів або підстав.
З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, як постановлене з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.. ст.. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 листопада 2012 року скасувати.
Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити.
Рішення може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня
проголошення шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Головуючий
Судді