Справа № 1308/2-979/11 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/783/851/13 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючий суддя - Шумська Н.Л.

судді: Струс Л.Б., Гірник Т.А.

секретар Альховська С.В.

особи, які беруть участь у справі: ОСОБА_1, пр.-ки: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 грудня 2011 року та додаткове рішення від 08.05.2012 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першої Львівської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5 про визначення часток у спільній сумісній власності, про визнання права власності на спадкове майно, визначення часток та за зустрічним позовом ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 16.12.2011 року позов задоволено частково. У визнанні права власності на будинок за померлими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 АДРЕСА_1 відмовлено за безпідставністю. Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 за заповітом ОСОБА_7. Зобов"язано Першу Львівську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 будинку АДРЕСА_1 по померлому спадкодавцю ОСОБА_7. У визнанні за ОСОБА_1 в порядку спадкування права власності на обов"язкову частку ОСОБА_6 по смерті спадкодавця ОСОБА_7 відмовлено за спливом строку позовної давності. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним заповіту ОСОБА_6 від 20 грудня 2005 року відмовлено за безпідставністю. Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування на Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 за заповітом ОСОБА_7. Зобов"язано Першу Львівську державну нотаріальну контору видати ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 будинку АДРЕСА_1 по померлому спадкодавцю ОСОБА_7. У стягненні витрат на правову допомогу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 відмовити за недоведеністю.

Додатковим рішенням від 08.05.2012року відмовлено за безпідставністю у визнанні за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на 6/12 (що рівне Ѕ) частини будинку в порядку спадкування за заповітом матері ОСОБА_6

Рішення і додаткове рішення оскаржила позивач ОСОБА_1, у апеляційних скаргах просить скасувати ці рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення яким визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом батька ОСОБА_7 від 18.04.1998року на 5/16 будинку в АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом матері ОСОБА_6 від 10.12.2005року на 11/16 будинку в АДРЕСА_1; у зустрічному позові ОСОБА_4 відмовити.

Як доводи скарги вказує про невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з»ясування обставин, які мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права. А саме судом не враховано, що позивач ОСОБА_1 проживала у будинку по АДРЕСА_1, після смерті батька фактично вступила у володіння спадковим майном, прийняла спадщину за заповітом батька. Мати ОСОБА_6 досягла пенсійного віку, тому мала право на спадкування обов»язкової частки після смерті чоловіка. Крім того, будинок, який було придбано в шлюбі, належав батькам на праві спільної сумісної власності.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи та перевіривши доводи скарги, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції і відхиляє апеляційну скаргу.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як роз»яснено Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимо ги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирі шив справу згідно з нормами матеріального права, що підля гають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відпо відають вимогам закону про їх належність та до пустимість, або обставин, що не підлягають дока зуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які ма ють значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції ці вимоги дотримано, оцінка доказів проведена у відповідності до ст.212 ЦПК. Рішення суду відповідає вимогам ст.213 ЦПК щодо законність та обгрунтованості, крім того є справедливим, беручи до уваги волевиявлення заповідача - батька сторін, за яким він розпорядився власним будинком на користь обох дітей (позивача та відповідача) порівну.

Перевіряючи рішення в апеляційному порядку в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд відхиляє доводи скарги як необґрунтовані.

Рішення оскаржується в межах відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 у визнання за нею права власності на будинок по АДРЕСА_1 у частках, що перевищують Ѕ будинку за заповітом батька ОСОБА_7 не оскаржується рішення в частині: відмови у визнанні права власності за померлими батьками - ОСОБА_7 та ОСОБА_6, відмови у позові ОСОБА_4 про визнання заповіту ОСОБА_6 від 20.12.2005року недійсним; зобов»язання Першу Львівську державну нотконтору видати свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 та ОСОБА_4; стягнення судових витрат.

Крім того, позивач ОСОБА_1 просить суд при апеляційному розгляді задовольнити її вимоги які не заявлялись у суді першої інстанції, що недопустимо і не передбачено чинним ЦПК України.

Відмовляючи у позові ОСОБА_1 в частині, що оскаржується в апеляційному порядку та стосується часток набуття власності на будинок після смерті спадкодавців, суд першої інстанції правильно виходив із загальних засад цивільного законодавства, свободи волевиявлення спадкодавця, справедливості, добросовісності та розумності.

Судом правильно встановлено обставини справи за якими батько сторін ОСОБА_7 у1998році заповів свій житловий будинок по АДРЕСА_1 Жовківського району Львівської області дочці ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в рівних частинах (а.с.12). апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, що будинок належав батьку сторін ОСОБА_7 на праві особистої власності, оскільки був йому подарований його батьком ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 08.12. 1969року.

Як вбачається з оглянутою колегією суддів інвентаризаційної справи (книга №8 р.№ 949 АДРЕСА_1) за цим договором дарування ОСОБА_7 набув у власність цегляний житловий будинок побудований у 1969році згідно рішення виконкому Малехівської сільради від 20.09.1960року, в с.Дубляни. Будинок цегляний накритий толлю, складається з 3-х кімнат і кухні, житлова площа 80 кв.м. Будинок було введено в експлуатацію лише у 1997році рішенням виконавчого комітету Дублянської міської ради, однак правовстановлюючим документом на спірний будинок є договір саме дарування 1969року.

Висновки суду першої інстанції відповідають змісту ст.24 КЗпШС, чинного на час укладення договору дарування, згідно якої майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Це ж засвідчено свідоцтвом серія КММ № 001346 від 13.02.1997року №16 про право власності на житловий будинок (інвентаризаційна справа а.с.21). Згідно цього свідоцтва будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 на праві особистої власності.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про законність набуття у приватну власність ОСОБА_7 спірного житлового будинку, що визнавалось за життя його дружиною ОСОБА_6

Відтак, відсутні підстави вважати порушенням норм матеріального права висновки суду з приводу власності ОСОБА_7 на спірний будинок. Згідно ст.100 ЦК УРСР, що діяла на час спірних правовідносин, в особистій власності громадян може бути житловий будинок.

Крім того, на підтвердження доводів скарги щодо будівництва будинку іншими членами сім»ї не подавалось належних та допустимих доказів, відтак такі доводи суд відкидає як необґрунтовані, враховуючи правову норму ст. 303 ЦПК.

Оскільки усі доводи скарги та обгрунтування позову ОСОБА_1, визначення апелянтом часток у її власності на будинок ґрунтуються на первинних помилково оцінених нею обставинах - набуття у власність будинку не батьком ОСОБА_7, а спільно подружжям, її позовні вимоги в частині оскарження не грунтуються на законі, відтак не можуть бути задоволені в судовому порядку.

Право на обов»язкову частку матері позивача ОСОБА_6 після смерті чоловіка ОСОБА_7 у 1999році законодавчо передбачено у ст. 535 ЦК УРСР. Крім того, ця правова норма передбачає при визначенні розміру обов»язкової частки врахування вартості спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Відтак, обґрунтування позову ОСОБА_1 з вказанням часток розподілу лише житлового будинку, без врахування вартості іншого майна домашньої обстановки та вжитку необгрунтвано. На ці правовідносини поширюються загальні норми позовної давності. Тому доводи скарги не спростовують висновки суду першої інстанції у цій частині.

Крім того, доводи апелянта щодо проживання по місцю відкриття спадщини в м.Дубляни не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки постійне місце проживання її визначено - АДРЕСА_2, матері ОСОБА_6 - АДРЕСА_3 (а.с.183).

Судом визнано, що позивач ОСОБА_1 набула право в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_9 на половину будинку, іншу половину набув позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 на підставі цього ж заповіту. Хоча сторони не звертались у передбаченому законом порядку про продовження строку прийняття спадщини, однак обоє визнали право іншого на спадкування за заповітом батька, відтак в цій частині спір відсутній.

Тому даючи оцінку рішенню суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, в межах доводів скарги, колегія суддів дійшла висновку про його законність та обґрунтованість. Рішення суду ухвалене в межах заявлених вимог, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляції не ставлять під сумнів його законність.

На підставі ст.308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, визнавши, що рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 303, п.1ч.1ст.307, 308, п.1ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 грудня 2011 року та додаткове рішення від 08.05.2012 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя Н.Л.Шумська

Судді Л.Б.Струс

Т.А.Гірник