ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" лютого 2013 р. Справа № 1/44-НМ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,

суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,

за участю представників:

позивача -Швидченко В.І., Костюкевич-Тарнавська О.В.,

відповідачів прокуратури-Козак О.О., Демиденко О.А., -Баклан Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області

на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2012

у справі№1/44-НМ

за позовомБагатопрофільного малого приватного підприємства "Сприяння"

до за участю1.РВ ФДМ України по Житомирській області, 2.Міністерства аграрної політики України, 3.ДП "Житомирська пересувна механізована колона", 4.ФДМ України прокуратури Житомирської області

про визнання права власності на майно та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 (суддя Маріщенко Л.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2012 (судді: Саврій В.А., Філіпова Т.Л., Дужич С.П.), позов задоволено частково - на підставі ст.778 ЦК України та ч.4 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за багатопрофільним малим приватним підприємством "Сприяння" визнано право спільної власності в розмірі 34% на об'єкт нерухомого майна - цех по переробці природного каменю по вул.Маршала Рибалка, 29 в м.Житомирі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Перший заступник прокурора Житомирської області у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення та постанову в частині задоволення позову, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.58 Конституції України, ст.ст.272,321,331,332,345 ЦК України, ст.287 ГК України та ст.ст.5,23,27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Зокрема, скаржник вважає, що в матеріальному світі такого нерухомого майна, як цех по обробці каменю взагалі не існує, оскільки його не було прийнято до експлуатації з додержанням приписів чинного законодавства. Крім того, заявник вказує на те, що в силу вимог ст.332 ЦК України проведення капітального ремонту, внутрішнє перепланування, переобладнання приміщення, у тому числі, надання об'єкту нового функціонального призначення в межах існуючої капітальної будівлі не може призвести до створення нової речі. Також, як стверджує скаржник, орендодавцем не було надано згоди на проведення орендарем поліпшень орендованого майна, оскільки власником спірного приміщення є держава. А орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, на думку першого заступника прокурора Житомирської області, є Фонд державного майна України та його регіональні відділення. Разом з тим, на думку заяника, оскільки на спірні правовідносини не поширюється дія Цивільного кодексу України у зв'язку з принципом незворотності дії законів у часі, а спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало набуття орендарем права на нову річ, то суди помилково застосували ч.4 ст.23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційної скарги (в частині позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно) фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно (цех по переробці природного каменю по вул.Маршала Рибалка, 29 в м.Житомирі) з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Житомирської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Протягом 1993-1997 років між ПМК "Укрм'ясомолтехпром" (орендодавець) та підприємством "Сприяння" (орендар) укладено ряд договорів оренди майна (в тому числі приміщень): від 14.03.1993, від 15.03.1994, від 04.10.1994, від 01.09.1995, від 01.10.1996 та від 08.04.1997.

Вказані орендовані приміщення знаходяться на балансі ДП "Житомирська ПМК" за адресою м.Житомир, вул.Маршала Рибалка, 29.

Під час користування орендованим майном позивачем були зроблені невід'ємні поліпшення орендованого майна, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи від 25.07.2011.

З даного висновку експертизи вбачається, що позивачем була розроблена кошторисна документація на виконання робіт з реконструкції складу піску, складу цементу, бетонно-розчинного вузла ПМК треста "Укрм'ясомолтехпром" в цех по обробці природного каменю продуктивністю 150 кв.м. в місць, яка була погоджена Управлінням містобудування та архітектури м.Житомира та якою передбачено виконання робіт з влаштування: шламозбірного приямку; лотка під підлогового каналу з приямком; приямку для насоса; фундаментів під обладнання; фундаментів під м/к колони; фундаментів під монорельсову колію; фундаментів під реверсивний блок; фундаментів під компресор (2 шт.); фундаментів під токарний станок; стін і перегородок; фундаментів під поворотний тельфер; фундаментів під стіл фрези; фундаментів під стійки фрезерного станка; підлог, пандусів, монолітних ділянок, металевих конструкцій; опалення; будівництво ділянки первинної обробки каменю; навісу; гаража з насосною; адміністративно-побутового корпусу; покриття території з асфальтобетону; будівельно-художньої майстерні тощо.

Невід'ємні поліпшення позивачем були виконані на підставі вказаної проектно-кошторисної документації і відповідають вимогам чинного законодавства України в галузі будівництва.

В матеріалах справи знаходяться листи Житомирської ПМК №12 від 23.01.1997, №11 від 23.01.1997, №33 від 27.05.1996, від 24.03.1997, №01-87 від 20.06.1995, з яких вбачається, що відповідач-3 дає свою згоду на вилучення з землекористування ПМК невикористовуваної земельної ділянки площею 0,75 га для передачі її у користування позивачу, дає згоду на підключення до діючих мереж водопостачання на побутові потреби та каналізування побутових стоків проектованих приміщень позивача, дає згоду на теплозабезпечення проектованих виробничих приміщень від існуючої котельні, дає згоду на приблокування 3-ї черги будівництва цеху комплексної обробки каменю розміром 18х54 метри до існуючих будівель, згідно з планом розвитку виробничих приміщень, погодженого 01.09.1996р.

У висновку судової експертизи вказано, що фінансування здійснених невід'ємних поліпшень орендованого майна, були здійснені за рахунок коштів БМПП "Сприяння". Також було встановлено, що ринкова вартість приміщень складу піску, складу цементу та бетонно-розчинного вузла, що розташовані в м.Житомирі по вул.М.Рибалка, 29, без проведення поліпшень складала 326931 грн. Після проведення невід'ємних поліпшень, ринкова вартість вказаних приміщень складає 497004 грн.

Таким чином, частка держави в вартості приміщень складу піску, складу цементу та бетонно-розчинного вузла після проведення невід'ємних поліпшень складає 66%, а частка орендаря - 34%.

Крім того, судом встановлено, що під час реконструкції складу піску, складу цементу та бетонно-розчинного вузла, які знаходяться на балансі ДП "Житомирська пересувна механізована колона", проведені роботи з дозволу орендодавця призвели до збільшення корисності даних приміщень. Ці роботи включали влаштування додаткових конструктивних елементів (стіни, підлоги, перекриття) та поліпшення експлуатаційних показників приміщень по їх оснащенню елементами інженерної інфраструктури: забезпечення приміщень лініями силових електропередач, монтажем трубопроводів стисненого повітря, будівництво водонапірної вежі, автономне опалення і т.ін.; забезпечення всіх приміщень вантажопід'ємним обладнанням (кран - балка з електротельфером, монорельси з електротельфером). Дані роботи призвели до зростання вартості державного майна.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Норма ч.3 ст.773 ЦК України передбачає, що наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Відповідно до ч.ч.1,4 ст.778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

В укладених між позивачем та балансоутримувачем договорах оренди, позивачу надавалось право проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

На даний час вищевказані договори оренди ніким не оспорювались та не визнавались судом недійсними.

За таких обставин, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про те, що після проведення поліпшень орендованих приміщень, суттєво змінилися характеристики об'єкту оренди, змінилося і функціональне призначення (воно стало придатним не лише для зберігання, а й для здійснення виробництва) тобто значно покращилися корисні якості об'єкту оренди.

Таким чином, в результаті проведення ремонтних робіт були здійснені такі поліпшення, що призвели до створення нової речі.

З огляду на викладене, на думку апеляційного суду, місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимогу позивача щодо визнання за ним права спільної власності в розмірі 34% об'єкту нерухомого майна, яке знаходиться за адресою м.Житомир, вул.М.Рибалка, 29.

Касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч.4 ст.778 ЦК України якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дійсно, чинним законодавством про оренду не визначено конкретної форми надання згоди орендодавця на проведення невідокремлюваних поліпшень орендованого майна.

За загальним правилом, належними доказами письмової згоди орендодавця на проведення поліпшень орендованого майна можуть бути відповідний лист орендодавця, додаткова угода до договору оренди або ж безпосереднє оформлення такої згоди в самому договорі оренди.

Згідно п.3 договору оренди від 08.04.1997 орендодавець дозволяє орендареві проводити будь-які поліпшення орендованого майна та використовуваної земельної ділянки, спрямовані на збільшення їх корисності.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи знаходяться листи ДП "Житомирська пересувна механізована колона", з яких вбачається, що орендодавець надає свою згоду на вилучення з його землекористування невикористовуваної земельної ділянки площею 0,75 га для передачі її у користування позивачу, надає згоду на підключення до діючих мереж водопостачання на побутові потреби та каналізування побутових стоків проектованих приміщень позивача, надає згоду на теплозабезпечення проектованих виробничих приміщень від існуючої котельні, надає згоду на приблокування 3-ї черги будівництва цеху комплексної обробки каменю розміром 18х54 метри до існуючих будівель, згідно з планом розвитку виробничих приміщень, погодженого 01.09.1996р.

Касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного суду про те, що орендодавцем безпосередньо в договорах оренди була надана згода на проведення орендарем будь-яких поліпшень орендованого майна, у зв'язку з чим у наймача виникло право вимагати визнання права часткової власності на реконструйований об'єкт.

Крім того, колегія вважає помилковими посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на те, що на спірні правовідносини не поширюється дія Цивільного кодексу України виходячи з наступного.

Як передбачено абзацом 2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ч.2 ст.786 ЦК України перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.

Відповідно до ч.2 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Таким чином, оскільки орендар завершив невід'ємні поліпшення орендованого майна у 2003 році і це визнається заявником, то відносини щодо визнання права спільної часткової власності на майно, створене в результаті таких поліпшень, мають триваючий характер, що вказує на правильне застосування судами ч.4 ст.778 ЦК України з огляду на норми ч.2 ст.786 та абзацу 2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України і ч.2 ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", чим спростовуються твердження прокуратури про неможливість поширення на спірні правовідносини дії норм ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р.

Однак, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання права спільної часткової власності на реконструйований об'єкт нерухомості, оскільки судами було залишено поза увагою наступне.

Згідно зі ст.14 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) до компетенції виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів у сфері містобудування належить, зокрема, видача у встановленому порядку забудовникам архітектурно-планувальних завдань, технічних умов на будівництво, реконструкцію будинків і споруд, благоустрій територій, дозволів на проведення цих робіт.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних Рад народних депутатів. Це право Ради народних депутатів можуть делегувати відповідним виконавчим органам. Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено ст.22 Закону України "Про основи містобудування" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому земельним законодавством, та одержання дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво).

Таким чином, терміном "будівництво" охоплюється як будівництво нових об'єктів так і реконструкція чи перепланування існуючих об'єктів містобудування.

Відповідно до ч.ч.1,2,14 ст.24 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно з ч.ч.4,10 ст.29 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на момент здійснення невід'ємних поліпшень) у разі здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування для отримання дозволу на виконання зазначених робіт додається копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або письмової згоди його власника на проведення зазначених робіт. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт, а також здійснення незазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Таким чином, підтвердженням правомірності проведення позивачем будівельних робіт стосовно об'єкта оренди є наявність дозволу інспекції ДАБК на виконання будівельних робіт.

Проте, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено отримання ним такого дозволу.

Крім того, згідно з ч.2 ст.331 ЦК України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Введення певного майна в експлуатацію означає документальне оформлення події, що фіксує готовність цього майна для використання його за належним призначенням. Вказавши, що право власності на нерухоме майно виникає після введення його в експлуатацію, законодавець визначив загальний порядок, за яким статус нерухомого майна набувається після фіксації у визначеному законодавством порядку готовності цього майна для використання його за призначенням.

З вказаного вище вбачається, що право власності (спільної власності) може визнаватися щодо існуючої речі як предмету матеріального світу, окремо визначеного об'єкта матеріальних прав; одержання новоствореним майном статусу існуючої речі - виробничого приміщення (об'єкта нерухомості) виникає після додержання наведених вище приписів законодавства.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено введення орендарем у встановленому законом порядку новоствореної речі (цех по обробці каменю) до експлуатації.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України та Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів, пов'язаних з визнанням права спільної часткової власності на нерухоме майно, створене в результаті проведення невідокремлюваних поліпшень за згодою орендодавця (постанова ВГСУ від 19.10.2010 у справі №18/45(10/130-08), постанова ВСУ від 16.03.2010 у справі №2-13/17888.1-2007).

Зважаючи на це, колегія вважає передчасним висновки судів попередніх інстанцій про створення позивачем внаслідок проведення будівельних робіт нового об'єкта нерухомості, доказів введення якого в експлуатацію у встановленому порядку матеріали справи також не містять.

Вищезазначене переконливо свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи та обумовлену наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, вищезазначене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності введення об'єкта реконструкції в експлуатацію, що виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних судових актів і передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Вказані процесуальні недоліки, які були допущені судами першої та апеляційної інстанцій, неможливо усунути на стадії касаційного перегляду справи в силу недопустимості виходу касаційній інстанції за межі перегляду справи в порядку касації, оскільки відповідно до імперативних приписів ч.ч.1,2 ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відтак, касаційна інстанція вважає за необхідне на підставі ст.11112 ГПК України доручити суду першої інстанції при новому розгляді справи достеменно з'ясувати обставини щодо того, чи отримав орендар у встановленому законом порядку дозволи на будівництво спірного об'єкту і на виконання будівельних робіт та чи приймався об'єкт нерухомості, право спільної власності на який просить визнати позивач, до експлуатації, а також з огляду на приписи ч.3 ст.376 ЦК України дослідити, чи надавалася земельна ділянка під збудованим об'єктом позивачу у власність або в користування з врахуванням встановлених судами обставин надання орендодавцем згоди на вилучення з його землекористування невикористовуваної земельної ділянки площею 0,75 га для передачі її у користування позивачу.

Правомірність відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання вчинити певні дії (визнати за БМПП "Сприяння" як за орендарем державного майна, переважне право на участь в процесі приватизації майна ДП "Житомирська пересувна механізована колона" шляхом викупу орендованого майна; зобов'язати відповідача-1 виключити орендоване майно з переліку майна, що підлягає приватизації; зобов'язати відповідача-1 виділити орендоване майно в окремий об'єкт приватизації з цілісного майнового комплексу ДП "Житомирська ПМК" та визнати таким, що підлягає приватизації шляхом викупу) не є предметом даного касаційного оскарження, в зв'язку з чим законність та обґрунтованість судових рішень в цій частині касаційною інстанцією не перевіряється виходячи з меж перегляду справи в порядку касації.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Житомирської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.11.2012 у справі №1/44-НМ скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання права спільної часткової власності на нерухоме майно (цех по переробці природного каменю по вул.Маршала Рибалка, 29 в м.Житомирі) з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун