АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц-4323 /2006                                Головуючий 1 інстанції -Грищенко О.П.

Категорія 20\21                                                Доповідач Болтунова Л.М.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ        УКРАЇНИ

1 листопада 2006 року                                                    м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропет­ровської області в складі:

головуючого судді: Петренко І.О. суддів: Болтунової Л.М.,  Лаченкової О.В. при секретарі:   Шило С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніп­ропетровської області на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Відді­лення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виро­бництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніпропетровської області про стягнення страхової виплати за моральну шкоду ,-

встановила:

У квітні 2006 року позивач звернувся до суду і просив ухвалити рішення, яким стяг­нути з відповідача на свою користь 70 000 грн. моральної шкоди в зв"язку з втратою праце­здатності від професійного захворювання, вказуючи на те , що з 13.06.1973 року по 20.02.1974 року та з 04.02.1980 року по 09.12.2001 року він знаходився у трудових відноси­нах з шахтою „Тернівська" ВАТ „Павлоградвугілля", з 02.07.1974 року по 09.01.1976 року працював на шахті „Павлоградська", а з 13.02.1976 року по 12.04.1976 року - на шахті „Бла­годатна" на посаді гірнопрацівника. 14.12.2001 року був звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

За час роботи на шахтах відповідача він отримав професійне захворювання та відпові­дно до висновків Дніпропетровської обласної фтизіатричної МСЕК від 04.12.1995 року йому було встановлено 55% втрати професійної працездатності і він визнаний інвалідом 3 групи.

У відповідності до положень ст.ст.21,28 Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворюван­ня, які спричинили втрату працездатності", позивач вважає, що відповідач повинен в вста­новленому законодавством порядку сплатити йому 70 000 грн. на відшкодування мораль­ної шкоди згідно до вимог ст. 34 вищевказаного закону, виходячи з мінімальної заробітної плати 350 грн. станом на січень 2006 року.

Спричинення йому моральної шкоди полягає в тому, що він втратив працездатність, став інвалідом, постійно відчуває фізичну біль, стан здоров'я його дуже незадоволений, ба­гато часу знаходиться на лікуванні в лікарні, що порушує його звичний засіб життя.

Рішенням Павлоградского міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 трав­ня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково та на його користь з відпо­відача стягнуто на відшкодування моральної шкоди 63 000 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати посилаючись на не­відповідність його вимогам закону.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляцій­ної скарги , заявлених вимог та наданих сторонами доказів , колегія суддів вважає за мож­ливе задовольнити апеляційну скаргу частково , а рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення страхової виплати за моральну шкоду, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в зв"язку з отриманим позивачем професійним захворюванням, йому була спричинена моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню.

Між тим, вирішуючи питання про стягнення страхової виплати за моральну шкоду, суд виходив з вимог ст.ст.21,28,34 Закону України „ Про загальнообов"язкове державне соці­альне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", що є неправильним і суперечить діючому матеріально­му закону.

Як вбачається з матеріалів справи, професійне захворювання ОСОБА_1 отримав виконуючи трудові обов"язки, і яке йому встановлене висновком МСЕК від 04.12.1995 року, згідно якого втрата професійної працездатності склала 55% і він визнаний інвалідом 3 групи. Вказані обставини свідчать, що виниклі між сторонами правовідносини регулюються мате­ріальним законом, який діяв на момент отримання позивачем профзахворювання.

Моральна шкода, яка була спричинена позивачу в результаті отриманого ним профза­хворювання, факт якого встановлено йому 04.12.1995 року, та отримане при виконанні ним трудових обов'язків, відшкодовується виходячи з вимог ст. 12 Закону України від 14.10.1992 року ( з послідуючими змінами та доповненнями) „Про охорону праці" та п. 11 Правил від­шкодування шкоди власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяно працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків ( затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472 - з послідуючими змінами та доповненнями), які діяли на момент спричинення позивачу моральної шкоди.

Таким чином, розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, визначається виходя­чи з вимог п. 11 вищезазначених Правил і не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати без урахування будь-яких інших виплат. ( станом на 1995 рік), тобто 120 грн.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, колегія суд­дів виходить з дійсних обставин по справі та наслідків, які наступили, і знаходить можливим стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці на користь пози­вача 120 грн. на відшкодування моральної шкоди, задовольнивши його вимоги частково.

При цьому, колегія суддів вважає можливим поновити позивачеві строк на звернення до суду з даним позовом, оскільки він пропущений ним з поважних причин, так як з моменту отримання професійного захворювання - 04.12.1995 року і до звернення до суду з позовною заявою - 10.04.2006 року, позивач будучи інвалідом, довгий час проходив лікування в різних лікувальних установах в зв"язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві.

Зазначена суда підлягає стягненню з Фонду на підставі ст.2 Закону України „Про зага-льнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та роз"яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.1-2 постанови Пленуму від 27.03.1992 року № 6 ( з послідуючими змінами та доповненнями) „ Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", оскільки в даному випадку йдеться мова не про за­боргованість по відшкодуванню моральної шкоди, а про не використане позивачем право на відшкодування моральної шкоди в результаті отриманого професійного захворювання.

Виходячи з вимог ст.ст.79,80,88 ЦПК України та ст.ст.З, 4 Декрету Кабміну України „Про держмито" судові витрати по справі слід віднести за рахунок держави, оскільки Фонд соціального страхування звільнений від оплати судових витрат.

Однак, згідно до вимог ст.ст.79,81 ЦПК України та постанови Кабміну України від 21.12.2005 року № 1258 „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів підлягають стягненню з відповідача ці витрати в розмірі 1,50 грн.

Доводи в апеляційній скарзі про безпідставність стягнення моральної шкоди не можуть бути прийняти до уваги, так як вони суперечать матеріалам справи та матеріальному і процесуальному закону.

Згідно до Закону № 1105-Х1У від 23.09.1999 року, який набрав чинності з 01.04.2001 року, обов"язок по відшкодуванню шкоди, у вигляді страхових виплат, покладено на спеціа­льно створений для цього Фонд.

Відсутність відповідного медичного висновку не є перешкодою для відшкодування фа­ктично завданої моральної шкоди.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи відповідача про те, що Законом України „Про державний бюджет на 2006 рік" з 01.01.2006 року зупинено дію Закону України „Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" в частині відшкоду­вання моральної шкоди, оскільки позивач втратив працездатність у зв"язку з професійним захворюванням до 01.01.2006 року.

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів ,-

вирішила:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці в Дніпропетровської області задовольнити частково.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 тра­вня 2006 року скасувати.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від не­щасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніпро­петровської області на користь ОСОБА_1 120 грн. ( сто двадцять гривен) страхової виплати за  моральну шкоду, а в решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від неща­сних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Тернівці Дніпропет­ровської області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 1,50 грн., перерахування зазначених коштів зробити на їх отримувача - Апеляцій­ний суд Дніпропетровської області, код 02891291 УДКУ у Дніпропетровській області МФО 805012 р/р 37313002006717.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двох місяців може бути оскаржене до Верховного Суду України.