Справа №22ц/1576 Головуючий в суді 1і інст. Грибан І.О.
Категорія 42 Доповідач Худяков A.M.
Ухвала
Іменем України
"17" листопада 2006року
Апеляційний суд Житомирської області у складі: головуючого: Снітка C.O.,
суддів: Худякова A.M., Плотіциної Н.А.,
при секретарі - Прищепі О.А.,
за участю сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної міської лікарні №2 про визнання наказів незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 7 червня 2006 року,
ВСТАНОВИВ:
В червні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обґрунтовував тим, що працював на посаді дільничого лікаря-терапевта дільниці №70. Наказом по Центральній міській лікарні НОМЕР_1 з цієї посади його було звільнено на підставі п.З ст.40 КЗпП України в зв'язку із систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, які покладені трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку. Звільнення вважає незаконним, оскільки із вказаного наказу не вбачається з якого числа він звільнений. На думку позивача, всі догани він отримав за "справедливу критику, викликану чисельними зловживаннями", "фабрикуванням і фальшуванням" документів керівництвом лікарні, тому за вказаних обставин позивач просив задовольнити позовні вимоги.
В жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про уточнення позовних вимог та просив визнати незаконними накази НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та НОМЕР_5, за якими до нього були застосовані заходи дисциплінарного впливу у вигляді догани. Крім того, позивач просив поновити строк звернення до суду відносно визнання зазначених наказів незаконними.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 7 червня 200 6 року в задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленого по справі рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, відповідач грубо порушив встановлений законодавством порядок звільнення, звільнивши позивача без згоди профкому.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, позивач з 1997 року працював у Центральної міської лікарні №2 на посаді дільничого лікаря-терапевта. Наказом по лікарні НОМЕР_1 його було звільнено з роботи на підставі п.З ст. 40 КЗпП України.
Як вбачається із змісту позовної заяви, позиція позивача зводиться до того, що всі отримані ним догани винесені без жодних правових підстав.
Проте допустимими засобами доказування цей факт не доведений.
Як видно із наказу НОМЕР_1 підстави для звільнення ОСОБА_1 були, оскільки про систематичне не виконання ним без поважних причин обов'язків свідчать раніше застосовані до нього заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани відповідно наказів по лікарні НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (а.с.233-235).
Згідно наказу НОМЕР_2 позивачу було оголошено догану за невиконання інструкції щодо стану діловодства у реєстратурі лікарні.
Згідно наказу НОМЕР_3 позивачу було оголошено догану за порушення інструкції щодо видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян.
Згідно наказу НОМЕР_4 позивачу було оголошено догану за невиконання наказів МОЗ щодо виписування рецептів та заповнення амбулаторних карток.
Згідно наказу НОМЕР_5 позивачу було оголошено догану за несвоєчасне проходження медичного огляду у визначений керівництвом лікарні термін.
Незважаючи на наведені заходи дисциплінарного впливу, позивач своєї поведінки не змінив, продовжував порушувати Правила внутрішнього розпорядку та відомчі інструкції щодо видачі листка непрацездатності, про що і був виданий наказ НОМЕР_1 про його звільнення.
Будь-які докази, які б підтверджували доводи позивача
щодо фальсифікації документів посадовими особами з боку
керівництва лікарні, які були покладені в основу вказаних
наказів - в справі відсутні.
Крім того, в позовній заяві не містяться посилання на поважні причини, через які позивач не міг своєчасно оскаржити накази НОМЕР_2 та НОМЕР_3 про застосування до нього дисциплінарних стягнень. Як видно з матеріалів справи ОСОБА_1 про наявність цих наказів був обізнаний, оскільки міститься його підпис після ознайомлення з ними.
Рішенням профкому (протокол НОМЕР_6) від 30.05.2005 року була дана згода на звільнення позивача.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог закону. Відповідачем були дотримані строки застосування дисциплінарних стягнень, встановлені ст.148 КзПП України.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують і на правильність судового рішення не впливають.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи сторін, подані ними докази, дослідивши їх з дотриманням норм процесуального права і дав їм правильну правову оцінку.
Ухвалене судом рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст.304,307,308,314,315 ЦПК України, апеляційний суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 7 червня 200 6 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців.