Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
Іменем України
21 листопада 2006 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого - судді........................ Романова О.В.,
суддів................................ Слісарчука Я.А. та Яковлєва С.В.,
з участю
прокурора......................................... Глазунова С.В.
та засудженого................................ ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_1 та захисника -адвоката ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Романівського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2006 року.
Цим вироком ОСОБА_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, з неповною середньою освітою, непрацюючий, неодружений, проживаючий АДРЕСА_1, раніше судимий - 07.03.2006 р. Романівським районним судом Житомирської області за ст.289 ч.2 КК України на 5 років позбавлення волі і звільнений від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України з іспитовим строком 3 роки, засуджений за ст. 185 ч.З КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків засудженому ОСОБА_3 до покарання, призначеного за новим вироком, часткового приєднано невідбуте покарання за вироком Романівського районного суду Житомирської області від 07 березня 2006 року і остаточно призначено покарання у виді 5 років 1 дня позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого ОСОБА_3 залишено попередній - тримання під вартою.
Початок строку відбуття призначеного покарання засудженим ОСОБА_3 постановлено обчислювати з 23 травня 2006 року.
Справа № 11 - 809 / 2006 Головуючий у суді 1-ої інстанції Трояновська Г.С.
Категорія ст.ст.185
ОСОБА_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, непрацюючий, неодружений, проживаючий АДРЕСА_2, раніше судимий : -26.12.1995 р. за ст.140 ч.2 КК України на 3 роки
позбавлення волі з конфіскацією майна; -09.04.1996 р. за ст.ст. 142 ч.2, 206 ч.2, 42 ч.ч.1, З КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна ; постановою Богунського районного суду м. Житомира від 30.07.2001 р. на підставі ст.6 Закону України "Про амністію" від 05.07.2001 р. невідбуту частину покарання замінено на умовне засудження з іспитовим строком 1 рік 1 місяць 16 днів, засуджений за ст. 198 КК України на 2 роки 10 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо засудженого ОСОБА_1 залишено попередній - тримання під вартою.
Початок строку відбуття призначеного покарання засудженим ОСОБА_1 постановлено обчислювати з 22 травня 2006 року.
Речові докази по справі постановлено : кобилу з уздечкою, які знаходяться на зберіганні у потерпілого ОСОБА_4 - залишити потерпілому ОСОБА_4 ; газету "Відлуння" та поштовий конверт, які зберігаються у Романівському РВ УМВС України в Житомирській області -знищити.
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_1 визнано винними та засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
Так, 21 травня 2006 року о 00 год. 20 хв. ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою скоєння крадіжки чужого майна прибув до домогосподарства ОСОБА_4, що розташоване АДРЕСА_1. Там він, відкривши металеву защіпку дверей хліва, проник у середину приміщення, звідки таємно викрав кобилу вагою 400 кг вартістю 3200 грн. та кінну уздечку вартістю 10 грн., а всього викрав майна на суму 3210 грн..
21 травня близько 11-ої години ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, і, достовірно знаючи про те, що кобила була викрадена ОСОБА_3, разом з останнім прибули в ІНФОРМАЦІЯ_4, де збули викрадену ОСОБА_3 кобилу гр-ну ОСОБА_5, якому не було відомо, що та була викрадена. При цьому ОСОБА_5 заплатив ОСОБА_3 500 грн., пообіцявши заплатити через деякий час ще 2 тис. грн..
В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить переглянути справу щодо нього та пом'якшити призначене покарання, так як він не згоден з рішенням суду.
Захисник - адвокат ОСОБА_2, у своїй апеляції в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить скасувати вирок щодо підзахисного, а справу провадженням закрити у зв'язку з відсутністю складу злочину в його діях.
В обгрунтування поданої апеляції її автор зазначає, що ОСОБА_3, 1987 року народження, набув право спільної власності на кобилу і інше майно як член сім'ї свого батька, хоча і не вкладав свої особисті кошти, але здійснював догляд за кобилою. Тому відповідно до ст.360 ЦК України кобила та інше майно - будинок, корова та речі домашнього вжитку, належать членам сім'ї ОСОБА_4 на праві спільної власності. Відповідальність же за ст. 185 КК України настає лише у разі викрадення чужого майна.
На думку автора апеляції суд прийшов до правильного висновку про відсутність попередньої змови ОСОБА_3 з ОСОБА_1, але висновок суду про наявність в діях першого кваліфікуючої ознаки - проникнення у інше приміщення, безпідставний, так як ОСОБА_3 має право заходити у свій хлів. При цьому апелянт також посилається на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.30 постанови "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25.12.1992 р. зі змінами від 04.06.1993 p..
Апелянт також звертає увагу на : відсутність у підзахисного умислу на викрадення, так як він брав кобилу з метою поїхати з ОСОБА_1 до дівчат ; не встановлення судом корисливого мотиву, що є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даного складу злочину.
Іншими особами, які відповідно до закону мають право на оскарження рішення суду першої інстанції, апеляції не подані.
На подану апеляцію захисником - адвокатом ОСОБА_2, надійшли заперечення прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в яких їх автор наводить свої доводи і мотиви на спростування апеляції захисника.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав апеляції свою та захисника ОСОБА_2, думку прокурора, який вважав подані по справі апеляції безпідставними, а вирок суду відповідаючим вимогам закону, перевіривши вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.365 КПК України, обговоривши доводи апеляцій і заперечень прокурора проти їх задоволення, колегія суддів вважає, що апеляції засудженого ОСОБА_1 та захисника - адвоката ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_3 не підлягають задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, при обставинах, викладених у вироку, обгрунтовані сукупністю доказів, які всебічно, повно та об'єктивно були досліджені у судовому засіданні.
Час, місце, та фактичні обставини заволодіння майном, як і вага та вартість викраденого ОСОБА_3 майна захисником в апеляції не оспорюються.
Посилання захисника в апеляції, як на довід, про відповідність дій ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, положенням ст.360 ЦК України відносно утримання майна, що є у спільній частковій власності, безпідставне, так як воно не грунтується на законі - положеннях як ст.360 ЦК України, так і в цілому глави 26 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо права спільної власності ( права спільної часткової або спільної сумісної власності ), а також суперечить встановленим судом обставинам справи.
Так, по справі було встановлено, що приблизно за місяць до скоєння інкримінованого злочину ОСОБА_3 пішов із дому і проживав у своїх рідних та знайомих. До даного випадку батько дозволяв йому використовувати кобилу тільки під час робіт у домогосподарстві і тільки в присутності іншого сина - молодшого брата ОСОБА_3. Після викрадення вночі кобили, як свідчать обставини справи, дії ОСОБА_3 були спрямовані лише на її продаж, а не на застосування як транспортного засобу для "поїздки до дівчат".
Останнє об'єктивно підтверджується як показаннями ОСОБА_3 і ОСОБА_1, так і показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9.
Крім того, про правильність висновків суду свідчить й та обставина, що ОСОБА_3 після викрадення кобили не мав наміру повертатись додому, на що він постійно звертав увагу слідчого під час його неодноразових допитів на досудовому слідстві ( 141 - 142, 163 - 165, 169 - 172 ). На дану обставину також вказував і ОСОБА_1 в судовому засіданні 25 вересня 2006 року (а.с.242зв.).
Безпідставним слід визнати й посилання захисника в апеляції на відсутність у ОСОБА_4 умислу на вчинення даного злочину та корисливого мотиву в його діях, так як вони не грунтуються на матеріалах справи та суперечать об'єктивним доказам.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши правильно фактичні обставини справи, обгрунтував вирок на доказах, які були ним розглянуті в судовому засіданні, дав їм належну оцінку та правильно кваліфікував дії ОСОБА_4 за ст. 185 ч.З КК України.
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_1 суд правильно керувався загальними засадами призначення покарання - ст.65 КК України, повно та об'єктивно врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та обставини, що обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання судом першої інстанції не було встановлено. Не вбачає таких обставин і колегія суддів, як і підстав для пом'якшення йому призначеного покарання, а тому не умотивоване та голослівне посилання засудженого ОСОБА_1 у своїй апеляції з цього приводу слід визнати безпідставним.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляції засудженого ОСОБА_1 та захисника - адвоката ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Вирок Романівського районного суду Житомирської області від 26 вересня 2006 року щодо засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без зміни.