АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження №22-ц/796/3216/13 Головуючий в 1 інстанції - Пасинок В.С.
Доповідач - Желепа О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Желепи О.В.
суддів: Рубан С.М., Кабанченко О.А.
при секретарі: Дубик Ю.Г.
за участю представника позивача: Жовтун О.В.
відповідача: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти договір про користування електричною енергією та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Київенерго», третя особа: Національна комісія регулювання електроенергетики України, Інспекція з питань захисту прав споживачів у м. Києві, Головне управління з питань захисту прав споживачів виконавчого органу КМР про захист прав споживачів, зобов'язання укласти договір про користування електричною енергією, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ПАТ «Київенерго» в особі СВП «Енергозбут Київенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов'язання укласти договір про користування електричною енергією..
Свої вимоги мотивував тим, що між товариством та відповідачем як споживачем склались цивільно-правові відносини на підставі фактичного отримання послуг з енергопостачання.
Оскільки відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про електроенергетику»споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, відповідачу неодноразово, останній раз 07 липня 2011 року, направлялись примірники договору, складеного відповідно до Типового договору про користування електричною енергією відповідно до Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357.
Проте, відповідач не погодився з умовами направленого йому договору та листом № 50 від 08 серпня 2011 року направив на адресу товариства протокол розбіжностей.
Розглянувши направлений відповідачем протокол розбіжностей, ПАТ «Київенерго»погодилось з пропозицією останнього та, дотримуючись норм Закону України «Про захист персональних даних», виключило з тексту договору п. 28.
Проте, з рештою пропозицій відповідача ПАТ «Київенерго» погодитись не може, оскільки вони змінюють умови типового договору та суперечать нормам законодавства.
Крім того, відповідач наполягав на виключенні з тексту договору пункту, в якому зазначена заборгованість відповідача за спожиту електроенергію в сумі 2 927,42 грн. Однак, і з вказаною пропозицією відповідача ПАТ «Київенерго»погодитись не може, оскільки наявність та сума заборгованості підтверджені рішенням Національної комісії регулювання електроенергетики України від 02 червня 2011 року, яким визнано правильним нарахування ОСОБА_2 заборгованості та зобов'язано ПАТ «Київенерго» направити останньому примірники договору.
Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 627, 628, 638, 640 ЦК України, просив суд зобов'язати ОСОБА_2 укласти з ПАТ «Київенерго» договір про користування електричною енергією у редакції, викладеній в позовній заяві.
В ході подальшого розгляду справи позивач, підтримуючи свої позовні вимоги, просив зобов'язати ОСОБА_2 укласти з ПАТ «Київенерго» договір про користування електричною енергією в іншій редакції, яка зазначена в рішенні суду першої інстанції.
Не погоджуючись з пред'явленим до нього позовом, ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, якою просив суд постановити ухвалу про те, що ПАТ «Київенерго» є суб'єктом природної монополії, тобто, монополістом, що є загальновідомим фактом, який не потребує доказування; зобов'язати ПАТ «Київенерго» укласти з ним договір про користування електричною енергією в редакції, яка повністю повторює текст типового договору, склавши його текст в такий спосіб: вказавши в ньому реквізити позивача-відповідача як сторін договору; заповнивши його відомостями про стан приладів, обладнання, якщо це прямо передбачено типовим договором; п. 16 викласти в такій редакції: «Оплата за електричну енергію здійснюється відповідно до показань приладу обліку за платіжними документами, які виписуються енергопостачальником (розмір тарифу (ціна), порядок та терміни оплати) встановленому нормами права. У разі несплати за спожиту електричну енергію до встановленому нормами права числа споживачу нараховується пеня у розмірі встановленому нормами права відсотків, але не більше встановленому нормами права відсотків заборгованості»; абзаци 2, 3 п. 18 договору викласти в такій редакції: «Заборгованість на не стосується року становить сторони договору не дійшли згоди, відсутнє рішення суду тощо гривень, сторони договору не дійшли згоди, відсутнє рішення суду тощо кВт. год. Графік погашення заборгованості не стосується», а також стягнути судові витрати на момент постановлення судового рішення.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2012 року в задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про зобов'язання укласти договір про користування електричною енергією - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволені зустрічних позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити зустрічні позовні вимоги.
Посилався на те, що рішення ухвалене без встановлення обставин, які мають значення для справи, судом не враховано того, що позивач за первинним позовом є особою, яка не має права відмовити в укладенні договору будь-якому побутовому споживачеві, який до неї звернувся та укласти відповідний договір, а відповідач є саме таким споживачем.
ПАТ «Київенерго» поросло рішення суду в частині відмови в задоволені первісного позову скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позов у цій частині задовольнити.
В поданій апеляційній скарзі вказувало на те, що судом першої інстанції не враховано ту обставину, що договір про користування електричною електроенергією є типовим, ПАТ «Київенерго» не змінювало його умов, а лише конкретизувало його положення. Зазначало, що при розгляді справи судом першої інстанції не було взято до уваги, що умови запропонованого енергопостачальником договору повністю відповідають Типовому договору, але дещо конкретизовані, що не суперечить законодавству. Також посилалося на те, що судом невірно застосовано ЦК України, ЗУ «Про електроенергетику», Правила користування електричною енергією для населення в частині укладення договору про користування електричною енергією, судом порушено порядок дослідження доказів.
В апеляційному суді сторони підтримали доводи поданих ними скарг та заперечували проти доводів опонентів.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відносини з приводу укладання договору на постачання електричної енергії та відносини з приводу її споживання регулюються Законом України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, Правилами користування електричною енергією (далі Правила), затвердженими постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 3131 липня 1996 року № 28 (у редакції постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 17 жовтня 2005 року № 910).
Статтею 24 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на такій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії, крім випадків, якщо відсутня технічна можливість.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов 'язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.
Згідно з п.3 Правил користування електричною енергією для населення енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, об'єкти якого розташовані на цій території, в укладенні договору про користування електричною енергією.
Пунктом 1.3 Правил передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 10.2 Правил споживач електричної енергії зобов'язаний користуватися електричною енергією виключно на підставі договору (договорів).
Ч.2 ст.16 ЦК України не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав та інтересів судом. В статті зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відмовляючи в задоволенні і основного і зустрічного позову, суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини.
Рішенням Національної комісії регулювання електроенергетики України від 02 червня 2011 року з розгляду та розв'язання суперечностей спірних ситуацій між ПАТ «Київенерго»та споживачами м. Києва визначено, що заборгованість за спожиту електричну енергію ОСОБА_2 нарахована правильно та підлягає сплаті, а також зобов'язано ПАТ «Київенерго» направити останньому по два примірники договору про користування електричною енергією.
З матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2011 року листом за № 048-72-9476 ПАТ «Київенерго» на виконання вищевказаного рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України з розгляду та розв'язання суперечностей спірних ситуацій між ПАТ «Київенерго» та споживачами м. Києва направив ОСОБА_2 два примірники договору про користування електроенергією № 092255604906 від 04 липня 2011 року.
В свою чергу, як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_2 08 серпня 2011 року на адресу ПАТ «Київенерго» були направлені заява про порушення правил, договорів, укладення нових договорі про користування електричною енергією, складання акта (-ів) - претензій тощо та протокол розбіжностей до проекту договору № 092255604906 від 04 липня 2011 року.
В протоколі розбіжностей, ОСОБА_2 висловлена його незгода з преамбулою, пунктами та абзацами проекту договору про користування електричною енергією та запропоновано ПАТ «Київенерго»свою редакцію відповідних частин проекту (п. 2 протоколу розбіжностей).
Не зважаючи на те, що у відповідності до положень Закону України «Про електроенергетику»від 16 жовтня 1997 року № 575/97-ВР та Правил користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, споживач зобов'язаний укласти договір користування електричною енергією, підготовлений енергопостачальнимком на основі типового договору, однак, механізм примусового виконання такого обов'язку відсутній.
Дослідивши зміст договору ПАТ «Київенерго», суд першої інстанції встановив, що в цілому він відповідає умовам типового договору, проте до п. 18 договору включена сума заборгованості за спожиту електроенергію, яка не визнається ОСОБА_2
З матеріалів справи вбачається, що судовий наказ, яким була стягнута зазначена сума заборгованості скасовано і позивачу за основним позовом роз'яснено, що існує спір, а тому останній зобов'язаний звернутись до суду в позовному провадженні.
Враховуючи, що сторони не дійшли згоди за вказаною умовою договору, яка є істотною, суд першої інстанції дійшов висновку, що задоволення позову в тій редакції позовних вимог, яку зазначив позивач за основним позовом в своїй позовній заяві буде суперечити нормам цивільного законодавства якими передбачена свобода договору.
Загальний порядок укладання, зміни і розірвання договору регулюється главою 53 ЦК України.
Згідно зі ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідно до п. 5.4 Правил для укладення договору про постачання електричної енергії, договору про технічне забезпечення електропостачання або договору про спільне використання технологічних електричних мереж споживача заявник має надати відповідній організації такі документи: заяву щодо укладення відповідного договору із зазначенням роду виробничої діяльності, місцезнаходження та банківських реквізитів заявника; акти про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; однолінійну схему електропостачання об'єкта; відомості щодо розрахункових засобів обліку; заявку на очікуваний обсяг споживання електричної енергії та величини споживання електричної потужності у години контролю максимального навантаження енергосистеми (за необхідності), довідку про укладені державні контракти (за наявності), відомості про величину приєднаної потужності і категорії надійності електропостачання струмоприймачів; акти екологічної, аварійної та технологічної броні споживача (за наявності); копію свідоцтва про державну реєстрацію для фізичних осіб - підприємців; копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України для юридичних осіб; копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) та/або земельну ділянку споживача; копію належним чином оформленої довіреності на право укладати договори особі, яка уповноважена підписувати договори; копію установчих документів (статут, положення тощо); копію акта підтвердження готовності до роботи (подачі напруги) електроустановок або акт допуску подачі електричної енергії на електроустановки (для нових та реконструйованих електроустановок); довідку про перелік територіально відокремлених площадок вимірювання (об'єктів споживача) із зазначенням величин приєднаної потужності електроустановок на цих об'єктах; паспортні дані силових трансформаторів, кабельних та/або повітряних ліній передачі електричної енергії (для споживачів, у яких розрахункові засоби обліку встановлені не на межі балансової належності); довідку про перелік субспоживачів (у разі їх наявності), дані розрахункових засобів обліку субспоживачів.
Згідно з п. 19 Правил користування електричною енергією для населення розрахунки населення за спожиту електричну енергію здійснюються за діючими тарифами (цінами) для населення на підставі показань приладів обліку.
Пунктом 1.2 Правил користування електричною енергією передбачено, що населення споживачі електричної енергії фізичні особи, які з метою задоволення власних побутових або господарських потреб споживають електричну енергію для потреб електроустановок, що належать їм за ознакою права власності або користування, за винятком електроустановок, які використовуються для здійснення в установленому законодавством порядку підприємницької діяльності.
Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться.
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Цивільним законодавством України можуть бути встановлені правила, які є обов'язковими для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Такі правила можуть мати форму типових договорів. Типові форми договорів забезпечують однакове оформлення договірних відносин.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Згідно з пунктом 3 Правил користування електричною енергією для населення, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 (далі - Правил КЕЕН) споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією (додаток 1) і укладається на три роки.
Тобто, договір про надання послуг з постачання електричної енергії є публічним договором, який підлягає укладенню із споживачем згідно із Типовим договором, що розробляється енергопостачальником.
Разом з тим, з порівняльного аналізу Типового договору, що є додатком N 1 до Правил користування електричною енергією, та проекту редакції договору, яка запропонована позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2, вбачається, що у проект договору не включено багато положень, визначених у Типовому договорі і обов'язкових до застосування, та включені положення, де зазначені права споживача та обов'язки енергопостачальника, якими вносяться суттєві зміни у Типовий договір.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при підписанні договору в редакції відповідача ОСОБА_2 будуть порушені норми законодавства, що є неприпустимим.
Виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, які були досліджені районним судом, ті обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.
Висновки суду про неможливість задоволення ні основного ні зустрічного позову в спосіб обраний обома позивачами є правильним та відповідає нормам матеріального права.
Доводи апеляційної скарги ПАТ «Київенерго», щодо безпідставної відмови їм у позові не приймаються апеляційним судом виходячи з наступного.
Представник позивача за основним позовом визнала, що судовий наказ, яким була встановлена заборгованість за спожиту електроенергію скасовано, в позовному провадженні вони з позовом не звертались, а сума заборгованості, яку вони пропонували включити до договору є спірною.
Таким чином до вирішення сторонами договору спору щодо розміру заборгованості за спожиту електроенергію, включення до запропонованого договору суми зазначеної енергопостачальником , буде суперечити свободі договору та позбавить споживача можливості захищати свої права в суді з приводу неправильного нарахування вказаної в проекті договору суми.
Доводи відповідача за зустрічним позовом, а саме з приводу необхідності задоволення позову на його умовах, також є безпідставні, тому, що суд правильно встановив, що запропонований ним варіант договору не в повній мірі відповідає умовам типового договору, а тому енергопостачальник не може бути примушений до укладення такого договору на умовах споживача.
Оскільки відповідач ОСОБА_2 фактично отримував та продовжує отримувати послуги з електропостачання, сторони не позбавлені права захистити свої права, шляхом звернення до суду з позовними вимогами про визнання укладеним договору про користування електричною енергією на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін, висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, рішення суду ухвалено без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства «Київенерго» - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 грудня 2012 року -залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: