УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-1712/2006 р.                                                       Головуючий у першій інстанції Джабурія О.В.

Доповідач Бітов А.І.

УХВАЛА ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

2006 року вересня місяця 20 дня           Судова колегія судової палати в цивільних справах

апеляційного суду Одеської області

у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів            - Суворова В.О.

- Фальчука В.Ф. при секретарі - Білорусовій Г.О.

за участю: представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3; представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5; представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 -ОСОБА_8; представника ОСОБА_9 - ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні  в  місті Одесі  цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 43/1000 частин домобудівлі, про визнання права , власності, про визнання дійсним договору позики та по зустрічному позову ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_11 про визнання правочину купівлі-продажу нерухомого майна, про визнання правочину застави нерухомого майна недійсними та, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12 про усунення перешкод в здійсненні права власності,

                        ВСТАНОВИЛА:

В липні 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 43/1000 частин домобудівлі, про визнання права власності, про визнання дійсним договору позики і просили суд визнати договір дарування 43/1000 домоволодіння АДРЕСА_1 від 27 грудня 2002 року укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 недійсним, визнати договір дарування укладений 31 грудня 2003 року між ОСОБА_6 а ОСОБА_9 недійсним.       

В процесі судового розгляду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінили позовні вимоги, та просили суд визнати дійсним договір купівлі-продажу 43/1000 частин домобудівлі АДРЕСА_1. укладений 25 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11, визнати за ОСОБА_1 право власності на зазначене нерухоме майно, визнати дійсним договір позики грошей у сумі 60 000 доларів США. укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_14 25 листопада 2002 року, зобов'язан ОСОБА_6  прийняти від ОСОБА_13 гроші в сумі 60 000 доларі» США на виконання грошових зобов"язань  за договором позики від 25 листопада 2002 року, визнати недійсним договір дарування від 27 грудня 2002 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, визнати недійсним договір дарування, укладений 31 грудня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9

В жовтні 2004 року ОСОБА_9 подав зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_11 про визнання правочину купівлі-продажу нерухомого майна, про визнання правочину застави нерухомого майна недійсним і на підставі ст. 99 Конституції України, ст. 47, 48, 227 ЦК України, ст. 15 Закону України "Про власність", ст.ст. 13, 14, 32 Закону "Про позику", ст. З Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", Наказу Міністерства Юстиції №7/5 від 07 лютого 2002 року просив суд визнати угоду купівлі-продажу нерухомого майна укладену між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 недійсною та угоду позики укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 від 25 листопада 2002 року недійсною.

В ході розгляду справи ОСОБА_9 доповнив свої позовні вимоги до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12 про усунення перешкод в здійсненні права власності і просив суд вселити його в 43/1000 дачної будівлі та залучити в якості відповідачів по вказаному позову ОСОБА_2 і ОСОБА_12, виселити ОСОБА_1 з зазначеного нерухомого майна без надання іншого житлового приміщення, мотивуючи позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 та інші сторонні особи мешкають в належних ОСОБА_9 на праві власності будівлях без жодних правових підстав та перешкоджають йому у вселенні до цих будівель.

До участі в процесі у якості співвідповідача за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 43/1000 частин домобудівлі АДРЕСА_1, укладеного 25 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11, визнання за ОСОБА_1 права власності на 43/1000 частин домобудівлі АДРЕСА_1 в м. Одесі, визнання дійсним договору позики грошей у сумі 60 000 доларів США, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 25 листопада 2002 року, про зобов'язання ОСОБА_6 прийняти від ОСОБА_1 гроші в сумі 60 000 доларів США на виконання грошових зобов'язань за договором позики від 25 листопада 2002 року як правонаступник ОСОБА_14 був залучений його син ОСОБА_7.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2005 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 43/1000 частин домобудівлі АДРЕСА_1 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11, визнання за ОСОБА_1 права власності на 43/1000 частин домобудівлі АДРЕСА_1, визнання дійсним договору позики грошей у сумі 60 000 доларів США, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 25 листопада 2002 року про зобов'язання ОСОБА_6 прийняти від ОСОБА_1 гроші в сумі 60 000 доларів США на виконання грошових зобов'язань за договором позики від 25 листопада 2002 року- відмовлено.

Позов ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочину купівлі-продажу нерухомого майна (43/1000 дачних будівель з відповідною частиною споруд, розташованих АДРЕСА_1), укладеного між ОСОБА_11 та .ОСОБА_1 недійсним, про визнання правочину застави нерухомого майна (43/1000 дачних будівель з відповідною частиною споруд, розташованих АДРЕСА_1). Укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 угодою від 25 листопада 2002 року недійсним - задоволено.

Визнаний недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (43/1000 дачних будівель з відповідною частиною споруд, розташованих АДРЕСА_1), укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 25 листопада 2002 року.

Зобов'язаний ОСОБА_11 повернути ОСОБА_1 валютні кошти в сумі 25 000    доларів США.

Визнаний недійсним договір застави нерухомого майна (43/1000 дачних будівель з відповідною частішою споруд, розташованих АДРЕСА_1), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 угодою від 25 листопада 20002 року.

 

Позов ОСОБА_9 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12 про усунення перешкод в користуванні,належним ОСОБА_9 на прані власності майном (43/1000 дачних будівель з відповідною частиною споруд, розташованих АДРЕСА_1, що складаються з приміщень, літніх житлових 4-1, 4-2, 4-3, веранди 4-4, веранди 4-5, загальною площею 53, 8 кв.м, п дачному будинку, позначеному на схематичному плані лі герою «Б», літньої кухні «Ф», сарая-вбиральні літерою «XI»), про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_15 з зазначених приміщені, та вселення ОСОБА_9 -задоволений.

Суд зобов'язав ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12 не перешкоджати ОСОБА_9 в користуванні належним йому на праві власності майном, а саме: 43/1000 дачних будівель з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих АДРЕСА_1, що складаються з приміщень літніх житлових 4-1, 4-2, 4-3, веранди 4-5, загальною площею 53, 8 кв.м, в дачному будинку, позначеному на схематичному плані літерею «Б», літньої кухні «Ф», сарая-вбиральні літерою «XI».

Виселені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_15 з 43/1000 дачних будівель з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих АДРЕСА_1, що складаються з приміщень літніх житлових 4-1, 4-2, 4-3, веранди 4-4, веранди 4-5, загальною площею 53,8 кв.м, в дачному будинку позначеному на схематичному плані літерою «Б», літньої кухні «Ф», сарая-вбиральні літерею «XI» без надання іншого житлового приміщення.

Вселений ОСОБА_9 до 43/1000 дачних будівель з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих АДРЕСА_1, що складаються з приміщень літніх житлових 4-1,4-2,4-3, веранди 4-5, загальною площею 53, 8 кв.м, в дачному будинку, позначеному на схематичному плані літерею «Б», літньої кухні «Ф», сарая-вбиральні літерою «XI». Скасовані заходи по забезпеченню позову.

Знятий арешт з 43/1000 частин домоволодіння АДРЕСА_1 м. Одесі, що належать ОСОБА_9, накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 21 липня 2004 року.

Знятий арешт з 43/1000 земельної ділянки АДРЕСА_1 в м. Одесі, накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2005 року.

Скасована заборона приватизації 43/1000 земельної ділянки АДРЕСА_1 в м. Одесі накладену ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2005 року.

Суд стягнув з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_12 на користь ОСОБА_9 судові витрати - державне мито в сумі 42 грн. 50 коп. з кожного.

Суд стягнув з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_9 судові витрати - державне мито в сумі 17 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду у зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також, що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.           

     В ході апеляційного провадження судом; було встановлено, що ОСОБА_11 помер. До участі у справі була залучена особа, що подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 - ОСОБА_4.    

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межа позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що у 1995 році ОСОБА_1 та ОСОБА_11 в усній формі домовилися про те, що ОСОБА_11 у майбутньому продасть ОСОБА_1 належну йому дачну будівлю, що розташована АДРЕСА_1. В рахунок майбутнього розрахунку ОСОБА_1 передав ОСОБА_11 25 000 доларів США.

25 листопада 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_11: оформили взаємовідносини між собою підписанням угоди, згідно якої ОСОБА_11 та ОСОБА_1 домовились про продаж дачі за 50 000 доларів США. Зазначений правочин нотаріально сторонами оформлений не був, оскільки у ОСОБА_11 були відсутні правовстановлюючі документи на майно та з ним не був проведений повний розрахунок за продане майно.

 

Правовстановлюючі документи на спірну будівлю ОСОБА_11 були отримані 29 листопада 2002 року у вигляді свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради.

ОСОБА_11 після досягнення домовленості з ОСОБА_1 про продаж йому дачі в 1995 році дозволив ОСОБА_1 тимчасово пожити на дачі.

Після того як домовленості щодо продажу дачі ОСОБА_1 не були реалізовані, перед тим як подарувати дачу ОСОБА_7, ОСОБА_4 попередив ОСОБА_1 про необхідність звільнення дачі, однак ОСОБА_1 та його сім'я з дачі не виселилися. Дозволу на подальше проживання на дачі ОСОБА_4 ОСОБА_1 не надавав.

Реєстрації за вказаним місцем проживання ОСОБА_1 та його родина не мають. 27 грудня 2002 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_11 подарував ОСОБА_6 43/1000 частини дачних будівель АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних споруд.

30 грудня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_9 43/1000 частини дачних будівель АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних споруд.

Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про визнання правочину купівлі продажу спірної дачної будівлі між ним та ОСОБА_11 не підлягають задоволенню, оскільки на момент його укладення існували законні перешкоди щодо його нотаріального посвідчення, а саме: у власника дачі - ОСОБА_11 були відсутні правовстановлюючі документи на належне йому нерухоме майно та технічна довідка-характеристика на нього. Ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) передбачає, що суд вправі визнати дійсною угоду, вчинену з порушенням обов'язкових вимог про нотаріальне посвідчення угоди лише якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди.

З огляду на це, при наявності законних перешкод для нотаріального посвідчення угоди, які існували на момент її укладання, суд не може визнати таку угоду дійсною.

Відповідно до ст. 59. ЦК України (в редакції 1963 року), правочин, визнаний недійсним, вважається недійсним з моменту його вчинення. Ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а, отже, за даним правочином ОСОБА_1 права власності на дачні будівлі, що розташовані АДРЕСА_1, не набув. Відповідно до вимог ст. 4 ЦК України (в редакції 1963 року) цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу дачі суперечить вимогам ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року), та є недійсним. З огляду на вищевикладене, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 43/1000 домобудівлі АДРЕСА_1.                                      

ОСОБА_11 не передавав у власність ОСОБА_1 нерухоме майно АДРЕСА_1, а лише дозволив ОСОБА_1 та його родині тимчасове проживання у вказаній будівлі, що підтверджується поясненнями ОСОБА_11 в судовому засіданні. Доводи ОСОБА_1, його представника, ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 ОСОБА_1 було передане право володіння, користування та розпорядження дачею, суд першої інстанції сприймав критично з огляду на письмову заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, у якій вони вказують, що ОСОБА_4 лише було дозволено їм тимчасове проживання.

Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що підлягає визнанню недійсним договір застави нерухомого майна (дачних будівель за адресою: АДРЕСА_1), що був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 угодою від 25.11.2002 року, оскільки сторонами не було додержано обов'язкової для договору застави нерухомого майна нотаріальної форми договору, передбаченої ст. 13 Закону України „Про заставу". Згідно до вимог ст. 14 зазначеного Закону, ст. 47 ЦК України (в редакції 1963 року) недодержання обов'язкової нотаріальної форми тягне за собою недійсність договору.

Зазначений договір також укладений з порушенням ч. З ст. 11 Закону України „Про заставу", згідно якої заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувані часіанлене маймо на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і прано застави на це майно. Укладаючи зазначений договір, ОСОБА_1 не мав прана передавані дачні будівлі за адресою АДРЕСА_1, у заставу та виступати заставодавцем майна, оскільки не був його власником, не мав права його відчужувати, заначене право не передавалося йому дійсним власником майна ОСОБА_11

Суд першої інстанції також вважав, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору позики грошей в сумі 60 000 доларів США, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 та про зобов'язання правонаступника ОСОБА_14 - його сина ОСОБА_6 прийняти від ОСОБА_1 гроші в сумі 60 000 доларів США на виконання боргових зобов'язань за договором позики від 25.11.2002 року, оскільки ОСОБА_1 не доведено факт укладання зазначеного договору. З тексту угоди від 25 листопада 2002 року, на яку посилаються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що в 1997 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_14 виникли боргові відносини. На момент укладення вказаної угоди сума боргу складала 35 000 доларів. З тексту угоди не випливає, що ОСОБА_14 передав ОСОБА_1 суму в розмірі 60 000 доларів США, а лише зафіксовані наміри сторін по передачі ОСОБА_1 додатково в борг 25 000 доларів США, однак даною угодою не зафіксовано факту передачі вказаних коштів ОСОБА_14 ОСОБА_1 З пояснень представника ОСОБА_6, ОСОБА_14 випливає, що вони не знають про те, чи дійсно укладався зазначений договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_14

Відповідно до вимог ст. 374 ЦК України (в редакції 1963 року), яка діяла на дату підписання угоди від 25 листопада 2002 р. договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Посилання ОСОБА_1 на угоду від 25.11.2002 року, як на доказ удаваності укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 договору дарування відхиляються судом, оскільки в угоді вказано, що умови угоди діють в рамках статей 57, 58,61 ЦК України (в редакції 1963 року), тобто сторони, укладаючи цю угоду не ставили в залежність від неї настання будь-яких правових наслідків.

З огляду на вищезазначене, оспорюваний договір укладався сторонами не як удавана угода, був спрямований на настання реальних правових наслідків та був виконаний сторонами в повному обсязі.   

Також не містить ознак удаваного правочину і договір дарування 43/1000 дачних будівель з відповідною частиною надвірних споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1, що був укладений 30 грудня 2003 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 (а.с. 6)

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_9 суд виходив з наступних підстав.

Як пояснив ОСОБА_11 у судовому засіданні, при досягненні із ОСОБА_1 домовленості про продаж йому дачі в 1995 р. дозволив ОСОБА_1 тимчасово пожити на дачі. З огляду на те, що. домовленості щодо продажу дачі ОСОБА_1 не були реалізовані, перед тим як подарувати дачу ОСОБА_7, ОСОБА_4 попередив ОСОБА_1 про необхідність звільнення дачі, однак ОСОБА_1 та його сім'я з дачі не виселилися. Дозволу на подальше проживання, на дачі ОСОБА_4 ОСОБА_1 не надавав.      

Не надавав дозволу на проживання на дачі ОСОБА_1 та його родині і наступний власник дачі, ОСОБА_6, що підтверджується поясненнями його представника в судовому засіданні.

Реєстрації за вказаним місцем проживання ОСОБА_1 та його родина не мають. Відсутні договірні відносини між ОСОБА_1 та його родиною та власником майна ОСОБА_9, відсутні будь-які інші підстави для користування ОСОБА_1 та його родиною зазначеним майном.

Доводи ОСОБА_1, ОСОБА_2, щодо належності зазначеного майна ОСОБА_1 не підтверджуються матеріалами справи, суду не надано жодних правовстановлюючих документів, що посвідчували б право власності ОСОБА_1 на зазначене майно.

Таким чином, ОСОБА_1 та його сім'я проживають на дачі самовільно без жодних правових підстав та займають її незаконно.

 

Ст. 48 Закону України „Про власність" передбачає, що власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права та відшкодування завданої цим шкоди.

З огляду на вищезазначене, зазначені дії порушують права ОСОБА_9 щодо володіння, користування та розпорядження належним йому на праві власності майном, передбачені ст.ст. 317,321,391 ЦК України.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і таким, що відповідають вимогам ст.ст. 10, 11, 57-60 ЦПК України ст.ст. 4, 47, 59, 227, 374 Цивільного Кодексу України (1963 року), ст. 317, 321, 391 ЦК України (2003 року), ст.ст. 13, 14 Закону України „Про заставу", ст. 48 Закону України „Про власність".

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що суд грубо порушив право неповнолітніх на житло, виселивши зі спірної дачі неповнолітнього ОСОБА_15, розглянувши справу без участі представника органу опіки та піклування, без отримання висновку органу опіки і піклування про можливість виселення із спірної будівлі неповнолітнього ОСОБА_15

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянтів, оскільки неповнолітній ОСОБА_15 не має ніякого відношення до правовідносин власності на спірну дачну будівлю, а лише проживав у ній без реєстрації разом з батьками. В даному випадку залучення до справи представника органа опіки та піклування не передбачено нормами діючого законодавства, не послалися на такі норми і апелянти в своїй апеляційній скарзі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що висновки суду про наявність законних перешкод для нотаріально посвідчення правочину не відповідають матеріалам і обставинами справи, оскільки 25 листопада 2002 року правочин між сторонами нотаріально оформлений не був у зв'язку з відсутністю свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_11, однак само право власності на спірну будівлю у ОСОБА_11 було, що підтверджується довідкою ДБК "За культурне життя".

Судова колегія вважає ці доводи апелянтів не правовими і відповідно не приймає їх до уваги, оскільки ДБК "За культурне життя" не вправі видавати документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно, такими органами є відповідні підрозділи місцевих Рад. Як вбачається з матеріалів справи на 25 листопада 2002 року у ОСОБА_11 свідоцтва про право власності на спірну дачну будівлю не було, що виключало можливість нотаріального посвідчення угоди.

Враховуючи все вищевикладене, колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не припустився, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.          

Керуючись ст.ст. 303, 304; п.1 ч.1 ст. 307; ст.ст. 308, 313; п.1 ч.1 ст. 314; ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від, .18, листопада 2005 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили  з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.